Версiя для друку Обговорити в форумi

З ЧИТАЦЬКОЇ ПОШТИ

Ми не випадково вирішили назвати сторінку читацької пошти "Кримським майданом" - саме так наші читачі охрестили "Світлицю" у ті часи, за якими, може, нині хтось сумує, хтось, навпаки, хамелеонно пнеться видавити залишки помаранчевих відтінків зі своєї політичної фізіономії, аби не шкодили кар`єрі. Але ж переконання на переправі (що поробиш, коли наше життя - суцільна переправа!) не міняють: вони або є, або їх нема. Ми будемо раді посприяти нашим як шанувальникам, так і критикам, щоби їхня позиція, їхні думки про те, що коїться довкола нас, були почуті іншими. Кожен має право бути почутим! Одне лише прохання: висловлюватися якомога лаконічніше і дипломатичніше: поважаймо інших, якщо хочемо, щоб поважали нас...

ДЯКУЮ, ЩО МОЖУ ВАМ НАПИСАТИ...
 
Мені 67 років, народилася в с. Шилівка Зіньківського району Полтавської області. Батько загинув у 1943 р. при форсуванні Дніпра, йому було 60 років. Його, як і багатьох чоловіків і юнаків з Харківської, Полтавської, Сумської областей забрали після визволення і кинули неозброєних на Дніпро, а позаду НКВД, щоб по їхніх трупах разом з армією визволяти Київ. Росла сиротою у дитячому будинку с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області. Закінчила педінститут ім. Горького у Києві. Працювала там 40 років. Зараз живу в м. Скадовськ Херсонської області. Сьогодні розумію, що поки не засудять комуністичну партію як фашизм, нічого в Україні і навіть у світі не зміниться. Бо інфекційна зараза каламутить світ. З Леніним в Україну прийшла на державному рівні брехня. Хто пограбував народ? Хто сидить по кабінетах від села до столиці? Казала одна жінка: "Хіба відірвеш свиню від корита, коли вона їсть?"
А вони в українське "корито" залізли з ратицями. Вони з соціалістами сидять безвилазно 15 років, і що ж вони зробили, щоб закони працювали на народ? Нічого, і зараз не хочуть, щоб їх від корита відривали.
 Я молюсь за Україну, Духи моїх пращурів, Охоронці моєї землі, мого народу, моєї сім’ї. Усі, перед ким я завинила, кого свідомо чи несвідомо скривдила, пробачте, пробачте мені, пробачте моїм батькам, пробачте моїм дітям, пробачте усім нам, українцям, і дайте сили, дайте мужності, терпіння і розуміння своєї вини, своєї відповідальності за усе, що з нами робиться. Допоможіть нам стати народом, нацією, державою. Відкрийте наші серця для любові, добра і правди. Підтримайте нас, будьте з нами. Дякую, дякую, Боги моєї землі, мого народу. Дякую, Духи моїх пращурів. Дякую, Охоронці моєї землі, мого народу, моєї сім’ї. Дякую, дякую і низький вам уклін.
 Господи! Підтримай і допоможи нашому Президенту Віктору Ющенку, дай нам сили перемогти себе і стати нарешті господарями на своїй землі.
 Дякую, що можу вам написати.
 Катерина СТЕЦЕНКО.
 м. Скадовськ, Херсонська область.
 * * *

 МОВА ЧИ ЯЗИК?

 Шановна редакціє! Щиросердно дякую вам за життєво необхідні статті у вашій газеті про захист нашої рідної української мови.
 Але всіх дивує, доводить до іронічних висловів вживання росіянами слова "язык". У російській мові є дуже гарне слово "речь", тобто "русская речь". А слово "язык" перейшло і до нас, українців, через "русскоязычное население".
 Я звертаюсь до запеклих шовіністів: "Не паплюжте і російську мову, вживайте літературні, правильні вирази. Наш людський язик має зовсім іншу функцію в анатомії людини. Почитайте медичну літературу, запитайте медиків (особливо отоларингологів), що таке "язык", яку роль він відіграє в житті людини.
 Правда, язика має кожна тваринка, пташка та інше Боже створіння. Але мову має тільки багатомільярдний люд земної кулі, бо один Бог управляє нашою планетою.
 На превеликий жаль, проникло це слово і в нашу мову. Багато людей вживають вираз "український язик". Я всіх благаю, не показуйте "язык" один одному, як малі діти у дитячому садку, коли вихователька відлучилась на хвилину-дві та залишила дітей самих. От тоді язики працюють у малят.
 А дорослі змагаються у дещо іншому плані: хто кого "переплюне" у пустій розмові про насильницьку українізацію в Україні "русскоязычного населения" (чомусь не в Росії).
 Навіть "деридепи" (так звані нардепи) зараз мають нагоду лихословити з трибуни Верховної Зради. Всім відомий соціаліст Іван Бокий, який так завзято, в’їдливо критикує Президента за його суржик, але чомусь мовчить, що його однопартійці вживають тільки "русский язык". І знову "язык" став предметом політичних баталій, перепалок, битв не на життя, а на смерть.
 Дуже жаль, що немає серед нас Павла Глазового - чудового гумориста. Він би влучно відповів цим "язычникам", як треба себе поводити у суспільстві, на трибуні Верховної Ради, на конференціях, зборах, різноманітних засіданнях; якою мовою говорити і як не показувати всім язика.
 Отже, не шукайте ворогів, "русскоязичники", а опановуйте більше мов. Це одна з головних потреб нашого життя, а не сварки та непорозуміння.
 Ви прекрасно знаєте, що життя коротке, і треба його прожити так "чтобы не было мучительно больно за бесцельно прожитые годы!" Тому я вас закликаю: "Не засмічуйте ні українську мову, ні "русскую речь"! Тоді все буде добре і спокійно житиме наше суспільство як у Криму, так і в усій благодатній, Богом даній, Україні.
 Пам’ятайте, що українська мова посідає друге місце у світі за милозвучністю після італійської.
 Не товчіть воду в ступі про двомовність в Україні, не показуйте пальцем на дві-три країни у світі, де є дві та більше державних мов. Уважно прочитайте та вникніть в історію їх утворення; вивчіть археологію та інші науки, і ви докопаєтесь до абсолютної істини. А жити викривленими, спотвореними фактами не личить суспільству ХХІ століття, де вже з допомогою комп’ютерів досліджують життя, побут, історію, культуру земних цивілізацій. Бажаю вам успіхів.
 З повагою - Ольга КЕРДА.
 м. Миколаїв над Дністром.

 ЯКБИ ВИ ВЧИЛИСЬ ТАК, ЯК ТРЕБА!
 ЛИСТ ДО О. МОРОЗА

 Пане Олександре Морозе! Колись Ви в залі засідань Верховної Ради України, докоряючи одному з депутатів, зауважили, цитуючи Т. Шевченка: "Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя". А тепер я докоряю Вам цими ж словами. Якби Ви вчились, так як треба, то знали б, що термін "державна мова" - витвір від лукавого. Є термін "офіційна мова".
 Ви б знали вислів італійського письменника, побратима Гарібальді А. Мандзоні: "...услід за єдністю управління збройних сил і законів єдність мови найбільшою мірою сприяє тому, щоб зробити єдність нації відчутною, міцною і благотворною". Ви б знали, що коли Італія звільнилась від досить тривалої австрійської окупації, італійською мовою володіло лише близько 2,5 відсотка її мешканців, а офіційною мовою тоді була австрійська (тобто німецька). Керівники італійського визвольного руху казали: "Ми створили Італію. Тепер перед нами стоїть дуже непроста справа - створити італійців". У нас, слава Богові, рідною мовою українську назвала більша частина населення, і нам не треба творити українців, а лише захистити їх від симоненків, порошенків, морозів.
 Не менш складною була ситуація з мовою в Чехії, коли вона звільнилась від тієї ж австрійської окупації. Чеську мову пам’ятали лише мешканці дуже віддалених від міст сіл. Але чехи, честь і хвала їм, відновили свою рідну мову. І тепер ніякому дурню, а не те що політичному діячу масштабу Вашого, пане Мороз, не спаде і на думку пропонувати на рівні парламенту надати австрійській мові статусу офіційної ані в Італії, ані в Чехії.
 Якби Ви вчились так, як треба, то знали б, що у Франції в часи буржуазної революції половина населення не володіла французькою мовою, а тепер всі чиновники змушені розмовляти лише французькою. У війську теж. І немає значення, якого національного походження ті люди. Освіта на всіх рівнях здобувається теж лише французькою. Тільки цією мовою видаються книжки, журнали, газети. Цією мовою ведеться трансляція в теле- і радіоефірі. І реклама теж тільки французькою. На законодавчому рівні передбачені санкції за ігнорування французької мови на території держави. В законі про чистоту мови заборонено вживати іноземні слова і терміни, якщо є свої аналоги. Ви повинні б знати, що у Франції мешкає багато представників інших націй, лише одних арабів близько 7 мільйонів. І ніхто на законодавчому рівні не вимагає надання арабській чи якійсь іншій мові статусу офіційної.
І не кричать про ущемлення прав нацменшин. В побуті можете розмовляти хоч японською.
 Вам не подобаються "хохляцькі" слова, зокрема слово "літовище", а до душі "исконно русское" - "аэродром"? Якби Ви вчились так, як треба, то знали б, що це "исконно русское" слово складається з двох давньогрецьких: аеро і дром, себто повітря і місце для бігу. А слово "літовище" походить від українського "літати".
 Стосовно Вас, пане Морозе, то мені інколи здається, що Ви промосковський яничар. А здебільшого Ви спекулюєте на мовній проблемі. Вам потрібна російська мова, як зайцю п’ята нога, а потрібні голоси під час виборів як етнічних росіян, так і з’яничарених українців. Бо від патріотів на тих виборах Вам нічого не світить. Та Ви, пане Морозе, помиляєтесь. Не допоможе Вам спекуляція на мовній проблемі. Ті, на голоси яких Ви розраховуєте, віддадуть їх комусь із "паханів" чи "братків" від Ахметова-Януковича. Подумайте добре. І не забувайте слова Шевченка:
 Не дуріть самі себе,
 Учитесь, читайте,
 І чужому научайтесь,
 Й свого не цурайтесь.
 Бо хто матір забуває,
 Того Бог карає.
 Того діти цураються...
 І не носіться з тією російською мовою. Краще захищайте свою.
 О. КИСЛИЙ.
 с. Восход, Крим.
* * *

ПАМ’ЯТАЙ ПРО ЯКИЛИНУ, АБО ДЕРЖИ ЯЗИК ЗА ЗУБАМИ
 
Скільки пережито нашим бідним українським народом, скільки крові, поту і сліз пролито. Скільки кісток наших краян-українців гниють десь у чужих землях, невідомо де, без могил, начебто вони і не були людьми, замордованих і закатованих жорстоким сталінським режимом. Скільки їх, українців, розкидано по всій землі, по всьому світу. Хтось не хотів вступати до колгоспу, хтось десь щось не так сказав про владу чи начальство. Хтось добре хазяйнував і "попав" у куркулі чи середняки, хтось не так написав, не так виступив на зборах... Всі потрапляли під жорна репресій...
 Трудова колгоспна сім’я Антона Якимовича Монзуля була добре відома перед війною жителям Кам’янки як чесна, працьовита і правдива. Її господиня Якилина Карпівна (1891 - 1949) сумлінно працювала в колгоспі і дома, ростила дітей, дбала про їхню освіту, щоб дав їм Бог знайти свій трудовий шлях поза колгоспом. Якилина Карпівна була великим працелюбом, а ще відзначалася "гострим язиком", не мовчала, і не боялася сказати правду у вічі, кому б то не було.
 У Кам’янці розпочалася кампанія по підготовці виборів до Верховної Ради СРСР. Одним з кандидатів у нашому районі була відома всім з газет і радіо ланкова Марія Демченко з села Старосілля, якій вдалося виростити по 500 ц цукрових буряків з гектара.
 У ході передвиборної кампанії часто проходили збори, на яких агітували голосувати за представлених зверху депутатів. На одних із зборів колгоспників Якилина Карпівна якось неначе і ненароком, міркуючи вголос, промовила: "Без сумніву, колгоспна ланкова М. С. Демченко зібрала високий урожай буряків, але якщо міркувати чесно, то і ми змогли б зібрати такий врожай, якби і нам з усіх боків, всім колгоспом, як їй, допомагали. Хай попробує вирощувати такий урожай без допомоги, так, як ми ось працюємо".
 Представник райкому партії і уповноважений по виборах від депутата виступили з осудом цього виступу Якилини Карпівни, буцімто вона проти рекомендованого кандидата в депутати.
 Через декілька днів Якилина Карпівна Монзуль була заарештована. В Черкасах відбувся суд, який виніс вирок: за агітацію проти висунутого кандидата в депутати - 3 роки ув’язнення в трудових таборах.
 Відбувала покарання Якилина Карпівна в Казахстані, на самому кордоні, на різних будовах. Повернулась додому тільки в 1940 році. Вся сім’я і колгоспники переживали несправедливе покарання матері-трудівниці, вона стала замкнутою і скупою на слова. Поступово виросли діти, знайшли кожен свою стежину в житті, але кам’янчани запам’ятали ті збори надовго.
 З тієї пори, якщо хтось із кам’янчан мав намір на зборах виступати із запальною, критичною промовою про існуючі "порядки", йому друзі обережно нагадували: "Пам’ятай про Якилину". І запал оратора згасав.
 Ось така невесела історія. А діяла, до речі, тоді "демократична" сталінська конституція, що декларувала і свободу слова, і свободу совісті, і найбільші в світі права людини.
 Як кажуть, історія учить тому, що вона нічому не учить. До якого суспільства ми дійдемо? Знову брат на брата, українець на українця, керівник на керівника, партія на партію? Ті не поділили ідею, інші портфелі, одним не подобаються пам’ятники чи назви вулиць. І все це робиться з такою непримиренністю, неповагою і відкиданням аргументів інших сторін, небажанням вислухати одне одного, що стає моторошно. І не дай Бог знову щоб ми пережили те, що було колись.
 А для погамування пристрастей раджу всім "борцям" прочитати унікальний твір видатного українського письменника, громадського і державного діяча Володимира Винниченка "Заповіт борцям за визволення", написаний у 1949 році, який є в бібліотеці. Може, це додасть всім розуму і натхнення працювати дійсно для народу.
 О. ВЄТРОВ,
 член Всеукраїнської спілки краєзнавців.
м. Кам’янка на Черкащині.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2007 > Тема "Резонанс"