Версiя для друку Обговорити в форумi

Ольга СМОЛЬНИЦЬКА:
"ТИ ДАВ МЕНІ ВИПИТИ. ВИПИТИ СПІВ БАНДУРИСТА..."
* * *
Побачивши мене тоді
 у зрусифікованім місті,
Де всі розповзалися мишами
 чи то тхорами,
Ти дав мені випити.
 Випити спів бандуриста.
Такий невимовно-гіркий,
каламутний - ще гірш від цунамі.
Побачивши мене, тоді
силоміць всадовив ти за стіл -
Мене - льодозору, синяву,
крикливу, бринкучу, блискучу...
У місті згорнувши
обпалені м’ясива крил,
Ти дав мені випити
 пляшку горілки горючу.
Горілка - від слів.
 Опалила, спалила слова,
Розкидавши вії в пластмасі
та в пиві... таблетках.
Шукаєш Дантеса?
 А хто Гончарова нова?..
Змішалося все,
 закрутилося у пістолетах.
Ти дав мені випити -
 швидко, горлянку порви!
Кричи нам щосили
 про зрусифікованість міста,
Новітній кобзарю!..
 А ми розповземось - живі,
Живі ми формально, тілесно,
 хоч духом не чисті.
Пий мене! Отруєну снами
 у схронах свічад,
Де річка співала нечищеним
 чорним потоком!
Пий - місто! Спокійно!
Як хрещення юних начал.
Як нудить нас містом
запиленим, сумно-жорстоким...
ПО-НОВОМУ ПРО ГУЛАГ
ГУЛАГ - це неприбраний
 морок у льоді,
І твань мовчазна,
 і скульптури прокляття.
Розріджена кров
 розіллється в болоті.
Загубиться сонячно-ніжне
 завзяття.
І усміх тут видасться
 вже недоречним -
Тут більш за сценарієм
 йдуть голосіння -
Як мода на зойки
 про спалений вечір
І вбите зенітками житнє насіння.
Ввіллються на острів -
 колись сніжно-білий,
Тепер - і лайливий,
 і грізно-холодний -
Когорти прибульців
 мовчазно-сміливих
("Из Западной!" - шепіт),
 для тюрем - немодних.
Погана чим мода? а попит зростає.
І страх розчиняється
 в білих озерах.
Ми так сподівались,
 що лебідь злітає
Для нас на жита
 й принесе рідну землю...
День мружно гарчав -
 хоч голівкою бийся
Об хижу пародію - камінь каналу.
А крові уже досхочу - хоч залийся,
Упийся з похмілля
 (пророцтво Уралу!).
ГУЛАГ - не риторика
 вірності сім’ям.
Це просто мара,
 що в скалі нас пантрує.
Мій родич у Західній
 яскравослівній
Побачив, як правда
 повстанська вирує.
Орел відлетів,
 впав чорнобильським видом
У зойки бабусі: „Корову забрали!"
ГУЛАГ - шовінізму
 стогубна огида,
Нудьга скулоока й почесна омана.
Але ми прокинулись - є ще надія,
Принаймні, у мене:
 розбилися брили
Льодистого савану та буревію.
Я жду вас на виході -
 посестра-віла...

* * *

Зійди з хреста,
 розбреньканий, нещасний,
У вислинених путах маяття!
Плете хтось зашморг -
 а це передчасно.
Ікони сонях - равлика звиття.
Зійди з хреста! На Тебе ми чекали.
А чорний холод
 ніж встромив у нас.
Не чули ми, як тятива бряжчала,
Незчулися, як впав на плечі пас.
Пророк сріблястий
 розтрощив смереки
Та бескиди синяво-голубі.
І порохняві збились картотеки
У зграї допотопної юрби.
Розтринькані кишені безмагнітні,
Крізь хвилі проривається
 чийсь крик...
Понад Дунаєм сни одноманітні,
Як перетяжний світанковий сік.
Від рідини тривог не захмілієш,
Хоч як хотілось
 стати навпростець,
Зрівнятись в пущах
 з каменем розбитим,
Із плазуном, а там - іти на герць.
Два серця на гербі не відпускають.
І дві руки схопили ланцюгом.
То взять тягар... нести...
 а нас стискають,
Зрізають невблаганним батогом.
Зійди з хреста!
Осміяний, забутий,
Ми пил ридань зітремо з підошов!
Навчи нас, як рабами нам не бути.
Але з хреста Ти так і не зійшов...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2007 > Тема ""Будьмо!""