Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРОКЛЯТТЯ НАЦІЇ
 Страшні 30-ті роки назавжди закарбувалися у народній пам’яті як віха страждань, зойків, передсмертної агонії людини. Сум’яття, хаос панували на українській землі, страшна темрява покривала похилену в зажурі голову народу. Мільйони людських життів затягла в свої тенета пані Смерть.
 З розповідей Сиренко Анастасії Харитонівни та Володимира Яковича, моїх прабабусі й прадідуся, які пройшли той страшний шлях, відчули на собі ті пекельні муки, вимальовується така картина: голод 1932 - 1933 років безперечно був штучним. Коли у ямах гнила мерзла картопля, а зерном були переповнені церкви, український народ помирав з голоду. Головна причина цього - небажання вступати у колгоспи. Хіба можливо виправдати цим цей страшний злочин?
Цікаво, голод 1932 - 1933 років був передбачений заздалегідь (про це сказано у поетичних рядках: кожна строфа - це реальні події, що мали місце у житті моєї родини). Навіть природа передчувала наближення страшного смерчу смерті.

Тетяна ПРЕОБРАЖЕНСЬКА
ШТУЧНАЯ ЧУМА ХХ СТОЛІТТЯ
(СПОГАД)

ПЕРЕДВІСТЯ
Наблизитись до страшної епохи,
Зануритись у той пекельний вир,
Почути болісні й тяжкії вздохи,
Лиш допоможе подорож віків!
Ми боїмося, дядьку,
йти повз кладовище,
Вже темно, ми боїмося сили зла,
І там такий страшенний
вітер свище,
Немов в чортів намітилась гульба!
Чого ж боятись, дітки мої любі?!
Настане час, що без страху
У лихоліття віку, у великій згубі
Ви через мертвих
 переступатимете на шляху!
Тю! Що ви, дядьку, загадали,
Лиш дітей до жаху довели,
Ви вже їх отак поналякали,
Що шарманку ревів знову завели!
Немов забулися слова страшнії,
Життя, немов, пішло на лад,
Якби не чудернацькії події
Враз сколихнули села гладь.
Широкая дорога від села
Покрилася сутаною пітьми,
Чи до страшного
 божевілля довела,
Розмова тая дядька із дітьми?
Ба ні! Усе село дивилося на це:
Великі зграї нечисті дрібної,
Мишви, щурів уходили в райце,
Тікали швидко
 із оселеньки рідної!
І недарма живе у нашому народі
Переконання про зрадливу
 вдачу миш,
Вони при будь-якій негоді
Швиденько з корабельця - киш!

СВЯТО СМЕРТІ

І ось прийшла,
 завирувала смерть,
Косила всіх від мала до велика,
Страшенний млин
 здіймав цю круговерть,
Але вона і досі
 залишається безлика!
Великий і страшний
 цей бал у сатани,
Він перетворює людей
 на живі трупи!
У шлунках їх самі лиш дурмани,
А тіло покривають
 страшні рани й струпи!
Страшенний голод!
Штучная чума!
Страшна політика
 страшної влади!
За колосочків сім
 уже світить тюрма
За намагання врятувать дітей
 присвоюють "награди"!
Великі ями мерзлої картоплі,
Зачинені церкви,
 зерно народне,
А по хатах очиці діточок голодні,
І це для них все є природним!
Насіння у золі, зерно,
 гниленькі огірки -
Усе загарбали, усе забрали в нас!
І виривали хліб з дитячої руки
І навіть гіркий і прокислий квас!
Скажіть, хіба ви не були дітьми,
А чи своїх не маєте нащадків?
Ви, ви мов страшенні
 янголи пітьми,
Що заграють з дівчатами
 на святки!
Страшенні ці роки,
 страшна й біда,
Цей геноцид вкраїнського
 народу!
Великим демоном
 ця пущена стріла,
Що не змоглася
 вбити нашу вроду!

ОДА СЛОВУ

О, дивне слово!
Ти для мене зброя!
Тобою я картаю ворогів
І здобуваю волю!
Словом я вбиваю і лікую
І хоч судіть мене, хоч ні.
Недобрих, злих людей я атакую
Жорстоким словом і гірким!
Цю силу слово нам дає
І владу над усім і вся!
Ніколи даром вона не пропаде,
Бо залишається у душах і серцях!
У душах і серцях воно жевріє,
Розпалюється вогник і тоді
Воно, ми маємо надію,
Розбудить людяність в тобі!
Ось сила слова!
Вона спроможна вивести з омани,
Спроможна людяність збудить!
І „черстві" люди
 віддавати будуть шану
Стареньким людям
Шанувати їх поважний вік!
* * *
Чом серце не камінь?
Чом серце не лід?
Чому воно стогне і вічно болить?
Чому не відпустить
І дасть вповні жити?
Дасть спокій знайти
 і безпечно любити!
Щоб знову прийти
І кохання дарити!
Щоб сльози щасливі
 гіркі залили!
Щоб радість у серці вічно жили!
* * *
Розбите серце знов
 збирається докупи,
Надія рівненько зшиває шви,
І не боїться вже воно отрути,
Зриває пути та іде на "ВИ"!
І вже нікому не скориться,
 не впаде,
А гордо понесе
 у світ любов, кохання.
Усе злочинне павутиння
 зради розірве,
І всьому світу подарує
 це надбання!
Але чи зможе
 світ великий зрозуміть,
Ту велич жертви во ім’я людини,
Яка сьогодні так живе
 і мінить світ,
Як одиниця одинична,
 як билина!
Тут кожен знає тільки свої біди,
На інших, правду кажучи,
 начхати їм,
Лише, здається,
 наші найстаріші діди,
Усе вселенське горе
 признають своїм!

***

Знов біла заметіль кружляє,
Засипавши сніжинками хати,
Заснулі перевертні оживають,
Немов вогнем підпалені дроти!

І дотиком сріблястої руки
Торкнеться ніжного обличчя,
І струмками огненної ріки,
Спокійно попливе у віковіччя!

Розсипані мерехтяні стрічки,
Немов живі плетуться у безмежжі,
Окутують всі пройдені стежки,
Що заплітаються на порубежжі!

Вже око не розмежує нічого,
Світ віртуальний закрутив своє,
Ой, бідна ти, моя небого,
Шаленій смерті віддала життє!

Велика хвиля попелу срібного
Розгадує таємність світоздання,
А навкруги, на милі вже нікого,
Лиш кілька нот мінорного звучання!

***

МЕТАМОРФОЗА

Чужий цей світ, чужая доля,
І я тут серед них сиджу,
А сниться мні лиш заповітна воля,
Тільки за нею плачу і тужу.

Сумна історія являє все життя,
Моє важкеньке, оповите горем!
І ставлення до тебе як сміття,
Що проривається з душі глибоким болем.

Як сталося, що я тут загниваю
І залишаю молодість свою,
Страшенною ганьбою покриваю
Славетну дідизну мою.
Аристократів профіль і анфас,
Уся порода роду шляхтича!
Клеветне слово сказанеє. - Фас!
І ось тепер лиш роль погонича!

***

Мажорні ноти, де ж ви поділися?!
Не хочете вкладаться у слова.
Тим паче на папері виливаться,
Мабуть тому, що відчуття нема.

Бо вірш - то справа тонка, кропітка,
Що відчуваю, те й малюю в зошит,
І тягнеться поволі мінорная строка,
Душевний стан отам розкрутить пошук!

***

Знов прокидається вулкан,
І хитрий вогник помаранчевої хвилі,
І знов охороняти вийде нас Полкан,
Що на сторожі спокою щохвилі.

Народне гасло "справедливість" деформує,
Все перестроює на свій лад.
Червоносердністю думки штурмує,
І розбиває владний прибутковий сад.

Невже ви хочете розподілу країни,
Сквернити кров пролиту за єдину?!
Перетворити неньку на руїни,
Отак, мабуть, ви любите Вкраїну!!!

***

ЩО ВОНО ЛЮБОВ?

Розлуки тихий сум,
Любов, чому ж ти така зла?
Вона мов електричний струм,
Вона немов тягар священного хреста!!!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2007 > Тема "Душі криниця"