Версiя для друку Обговорити в форумi

ЯКИЙ МИ СТРАХ ПЕРЕЖИЛИ...

Шановна редакціє "Кримської світлиці"! Я, Анна Володимирівна Петришина, 1931 року народження, проживаю по вул. Керченській, 55, смт. Приморського Феодосійської міськради. В Криму живу уже 54 роки, а народилася і виросла на Івано-Франківщині. Дуже б хотіла зустрітися з кореспондентом газети у себе вдома, бо здоров’я не дозволяє мені приїхати до редакції. А розповісти є що.
21 листопада 2006 р. у газеті "Голос України" (№ 219) прочитала спогади Федора Сатієнка з Черкаської області. Він пише, що після війни ще три роки служив у Радянській Армії на Тернопільщині, що солдати самі заготовляли дрова, збирали урожай. Але то брехня. Після війни ті солдати заганяли людей у колгоспи, не давали спокою ні вдень, ні вночі. А урожай люди збирали своїми руками на своїй землі, а солдати ходили, як жандарми, дивились, щоб ніхто в кишеню жменьку зерна не взяв зі свого поля. Який страх ми пережили від "визволителів", яких радісно зустрічали до війни, а після війни довелося, щоб залишитися живим, тікати до лісу, переховуватися в ямах. Мені було 14 років, і я не можу забути, як ходили цілі загони солдатів із залізними прутами, підпалювали криті соломою хати з живими людьми. І дрова заготовляли чужими руками. Мій батько їздив на примусові роботи до Карпат - пиляти ліс, але за це нічого не отримував. А ми з мамою все, що збирали з поля, усе віддавали, а солдати все ходили і казали, що ще недостатньо. Хто не міг здати норму, тих відправляли в Сибір. А нашого сільського учителя відправили на ферму свиней годувати, бо прислали свого, щоб чужому дітей навчати. Паспорти селянам не видавали, а без паспорта і не виїдеш нікуди з цього пекла.
Солдати виконували накази, отримували нагороди, заробляли собі пільги на майбутнє. Це була війна проти свого народу...
З повагою,
Анна ПЕТРИШИНА.
смт. Приморське.
* * *
Спостерігаючи за подіями, що відбулися в Україні, хочу у віршованій формі висловити своє до них ставлення.

МОЄ ВЕТО

Ще немає в Україні
Ні слави, ні волі.
Ще ми в діях не єдині,
Горя в нас доволі.
Вороги ще не пропали,
А ще більш їх стало,
Україну зруйнували,
І цього замало.
Продовжують грабування
І брешуть народу,
Що про нього піклування,
Що не роблять шкоду.
А насправді піклуються
Лиш за власну шкуру,
У дебатах нуртуються
Ради ж свого дуру.
Молоду нашу Вкраїну,
Нашу рідну неньку
Розоряють без упину,
П’ють кров помаленьку.
Її, милу, знов ґвалтують
бакаї й морози.
Вони бід наших не чують.
Від них - лиш загрози.
Вже простили смерть Ґонґадзе
Й інших патріотів.
Щоб вбив грім їх усіх разом -
Іуд Скаріотів.
Політичну смерть вже чують
Ці політикани,
Честю й совістю торгують
Із телеекранів.
Фарисеї вже відчули:
Люди добре взнали,
Що їх підло знову "взули",
Знов їм набрехали.
Наче кішки, знають добре,
Чиє сало з’їли.
То й звиваються, як кобри,
І брешуть щосили.
Лицемірством, злим обманом,
Дорвались до влади,
Вже тішились своїм станом
Та плодами зради.
Їх амбіції незмірні
Їм же відгукнулись,
Що нікому не потрібні,
Що не туди ткнулись.
Передай же їм, газето,
За підлі заняття
На їх дії - моє вето
Й народне прокляття!
Олексій КЛЮСКО,
інвалід І групи.
с. Барвинівка
Новоград-Волинського району Житомирської області.

ЩО ПОСІЯЛИ - ТЕ Й ПОЖИНАЄМО

В історії 16 років ніби невеличкий час, одна мить, але народ, якого гнобили століттями, бажає скоріше навести лад у своїй країні, у своїй оселі після встановлення Незалежності, яка далася нам надзвичайно важко.
Спостерігаючи за країнами Прибалтики, Польщею, Чехією, особливо Німеччиною, яка була теж зруйнована під час війни 1941 - 1945 рр., та іншими країнами Східної Європи, слід відзначити, що ці держави залишили нас позаду. Причин багато, скажемо ми, якщо підійти поверхово до подій цих 16 років. Тоді, дійсно, всім здавалося, думалося, планувалося, гадалося, мріялося про колосальний успіх нашого завоювання. Але економісти, юристи, господарники забули чи не хотіли заглибитися у відповідальність перед країною, народом, історичною пам’яттю суспільства взагалі.
Ніхто не провів тоді інвентаризації в Україні (по сьогоднішній день не знаємо вартості нашого майна, землі), не підрахував активів, пасивів та золотого запасу; не поділили по справедливості Чорноморський флот та багато-багато іншого не зробили в економічному питанні. Очевидно складали плани пограбування України.
Вибори до Верховної Ради України першого скликання почали з того, що кожна партія придумала купувати виборців, роздаючи гречку, горох, горілку, а наступні вибори до ВР проходили вже купівлею виборця за гроші. Виборці часів СРСР, які звикли в урну кидати бюлетені, не дивлячись, які "паяци" у тому списку, - легко пішли на підкуп, подачки і голосували, переважно, на замовлення якоїсь партії. Оце все і породило жахливу корупцію, потім "прихватизацію", розмноження комуністів-капіталістів і комуністичну буржуазію разом зі своїми дітьми-комсомольцями, внуками, правнуками та іншими
родичами. В той час ВР протягом п’яти скликань "творила" такі закони, що зараз чуби тріщать всім нардепам і громадянам в Україні, починаючи від низів і закінчуючи владою наверху. Кожний закон, а їх тисячі, суперечить один одному. Доказом цього є дострокові вибори 30 вересня цього року. Яскравий приклад: ВР п’ятого скликання під керівництвом О. Мороза (не будемо уточнювати, яким способом він став головою) так "тяжко" працювала, що, крім сварок, підніжок, наклепів, пустослів’я, лихослів’я, злості, підлості, підкупу, корупції і нарешті, "рукопашного бою", не було нічого розумного. Парадоксів, абсурдів - хоч греблю гати. Наприклад: на всенародному референдумі 2002 р. 90% виборців проголосували за кілька вкрай потрібних країні питань, тобто погодилися з ініціативою Президента. Але ВР результати цього референдуму не затвердила. Чому? Та тому, що питання референдуму стосувалися зняття недоторканності з депутатів усіх рівнів, скасування райських пільг, обмеження кількості нардепів у ВР до 300 осіб, скорочення терміну роботи парламенту до трьох років. Усе це обурювало і досі обурює нардепів; їм це невигідно. Тому в Україні налічується 48 - 50 мільярдерів, а мільйонерів вже ніхто і не рахує, їх, мабуть, не одна тисяча. Чи може бути таке у бідній країні?
Тож яке це народовладдя, коли думка народу ігнорується, відкидається Верховною Зрадою, яку "обрав народ"?! Отже, ВР - диктатор. В СРСР була диктатура пролетаріату (точніше, КПРС), а зараз в Україні диктатура Верховної Зради (парламенту). Тому О. Мороз знову продовжує творити зміни до Конституції, де б ВР (парламент) диктувала і нав’язувала свою волю, творила горе-закони.
Усі країни світу спостерігають і дивуються, що парламентарям не потрібний ні народ, ні народовладдя, ні Президент, а тільки ВР, де твориться хаос, а керівник каже: "Самозванців нам не треба - імператором буду я". Це стосується О. Мороза і подібних до нього комуністів, які кричать на всю планету, що Україні не потрібний Президент. Вони раді вже позбутися президентського правління.
На превеликий жаль, крутиться зачароване коло: силові та судові структури читають і трактують прийняті закони ВР за цих 16 років як кому заманеться, тобто за принципом: вкрав мішок борошна (бо голодний був) - посадили за ґрати як небезпечного злочинця. А нагарбав мільярди і мільйони, - двері відкриті у ВР, тобто "ласкаво просимо, ще й в руку поцілуємо!" А у ВР усі вони без стиду обливають одне одного брудом. Перед виборами нардепи бігають, як посолені, зі своєю агітацією, а після виборів складають плани грабежу виборців від півдня до півночі, від сходу до заходу.
Свіжий приклад: кинули пенсіонерам і працюючим по 30 - 35 гривень, а ціни буквально на все-все зросли на 50 чи 100%. То ж живемо за принципом радянських часів: "Хочешь жить - умей вертеться!". Вертимось як білка в колесі вже 16 років. Зараз комуністи і соціалісти всі негаразди пов’язують з президентським правлінням та Секретаріатом Президента. Тут доречно знову навести прислів’я: "Дай хлопові годинник - він запхає за халяву".
У нас Президент найрозумніший, найпатріотичніший в усьому світі. Люди з багатьох країн кажуть: "Якби у нас був такий Президент - ми б жили, як у раю!" А О. Мороз каже, що в усьому винна невістка (Президент), якщо немає невістки, то винен халат її, що висить на вішалці.
Я закликаю всіх гумористів писати іронічні вірші, прозу на цю тематику. Посміємось всі разом і оцінімо "героїв нашого часу" за їхніми вчинками. Ну як не посміятися з того, як нардепи у ВР бігають по залу, голосуючи "за себя и за того парня", тобто за 10 і більше відсутніх нардепів, бо в залі 80 - 90 "парламентарів" замість 450 за списком, і одержуючи зарплату, що вимірюється тисячами гривень.
Безперечно, всього страхіття політично-економічного за 16 років у короткій статті не перелічиш. Що посіяли - те і пожинаємо тепер.
Парадоксально виглядають зараз борці за соціалізм! Вони щоденно вигадують нісенітниці щодо диктатури Президента Віктора Ющенка, намагаються втлумачити парламентарям ОБСЄ, мовляв, Україна котиться до диктатури. Гіршої диктатури не придумаєш, коли О. Мороз захотів правити Україною з трибуни ВР, а Президента щоб взагалі не було. Трублять і комуністи зі своїм П. Симоненком. Будівники капіталістичного комунізму мовчали 15 років, але коли народ обрав патріота-українця, господарника, розумного керівника, який перевіряє всі галузі народного господарства, радить, повчає і вимагає результату, - заволали, що насувається диктатура в Україні. Така "диктатура" вкрай потрібна була в перші дні незалежності, тоді не було б сьогодні хаосу через морозівську політреформу та зміни до Конституції, про які він щоденно товче воду в ступі. За цих 16 років побудовано залізобетонну комуністично-капіталістичну буржуазію. До цього йшли навмисно.
Але віримо, що здобудемо перемогу!
З повагою до "Світлички",
Ольга КЕРДА.
м. Миколаїв Львівської області.

БУВАЮТЬ КАЗУСИ...

Високоповажна редакціє! Ваша газета цікава та інформативна, вона - як ковток кисню на Кримському півострові. Але бувають казуси, яких повинно бути найменше. У № 32 (1348) за 10 серпня ц. р. ви зробили передрук із "Сільських вістей" допису Олега Васильєва "Як Сталін воював проти своїх військових". У цьому матеріалі автор безпідставно змальовує кривавого ката слов`янських народів Тухачевського великим патріотом народів колишнього СРСР узагалі та українців зокрема.
До цієї ж злочинної когорти він приписує також кривавих катів українського народу, які знищували Українську Народну Республіку (УНР): Якіра, Примакова, Уборевича, Блюхера та ін.
Звертаю вашу увагу на особистість неслов`янина Тухачевського, який відповідно до рішення звіриного Політбюро під орудою кривавого ката Леніна від 27 квітня 1921 року (у цей час в Україні лютував перший голод, який, за свідченням теж кривавого ката й архітектора цього голоду Троцького, забрав життя восьми мільйонів українців) придушував повстання наших братів - голодних селян Тамбовської губернії отруйними газами. Наводимо (мовою оригіналу) текст його наказу про цю звірину акцію в ім’я панування на теренах колишньої Російської імперії фашистської влади світових космополітів.

"Приказ
Командующего Войсками Тамбовской губернии
гор. Тамбов № 0116 от 12 июня 1921 года
Остатки разбитых банд и отдельные бандиты, сбежавшие из деревень, где восстановлена советская власть, собираются в лесах и оттуда производят набеги на мирных жителей.
Для немедленной очистки лесов приказываю:
1. Леса, где прячутся бандиты, очистить ядовитыми газами; точно рассчитывать, чтобы облако удушливых газов распространялось по всему лесу, уничтожая все, что в нем пряталось.
2. Инспектору артиллерии немедленно подать на места потребное количество баллонов с ядовитыми газами и нужных специалистов...
Командующий войсками Тухачевский
Начштавойск Какурин".
Джерело: Дмитрий Волкогонов. Ленин. Политический портрет. В двух книгах. Книга ІІ. - Москва: Новости, 1994. - 510 с. (див. стор. 131, 132).

Відзначимо, що за час Другої світової (Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр.) космополіт Гітлер лише раз використав отруйні гази проти керченських партизанів.
Бажано, щоб в одному з найближчих номерів "КС" сповістила читачам про особистість ката Тухачевського, який газами знищував наших братів-росіян.
Маємо несправедливість - кат Тухачевський уже реабілітований сьогоднішньою владою, а тисячі захисників УНР та їхні нащадки ще й сьогодні у незалежній Україні носять ганебне тавро ворогів народу, які мовби чинили збройний опір злочинній космополітичній владі та були засуджені до страти за статтею 54-2 Кримінального кодексу колишнього СРСР. Прикро, але сьогоднішня законодавча і виконавча влада України цю ганебну статтю ще не вилучила з нашого законодавства, і перспектив на позитивне вирішення цієї проблеми в найближчий час, на жаль, немає.
З повагою, ваш читач Григорій ОХРІМЕНКО.
м. Київ.

МЕРТВА КОНСТИТУЦІЯ СТАЛІНА

СТАЛІН Йосип Віссаріонович народив у 1936 році Конституцію СРСР, Російської імперії. Вона була демократична за змістом. У ній записані такі права, ніби СРСР - союзний рай.
Україна сама запропонувала Москві створити такий рай на Землі. Всі за кордоном дивувалися, що комуністи такий комунізм будують.
Прочитали її в 1937 році солдати армії Польщі Кирило Гаврилович Мацько та Іван
Павлович Олійник і вирішили утекти з польського пекла. Західну Україну поляки давлять, а Радянська Україна процвітає, на волі і не хоче незалежності, бо для неї Росія як рідна сестра. Всі права має - навіть виходу з СРСР.
Утекли із польської армії Кирило Мацько та Іван Олійник, перейшли річку Збруч. Ідуть лісом. А їм назустріч простує жінка. Питає Іван: - Бабо, скажіть, де ми?
- Ви на території Радянської України. Давайте я вас проведу на заставу.
Вони раді, що уже в раю, а жінка така добра, що хоче їм допомогти дійти до радянської влади. Перехрестилися, що вийшли з польського капіталістичного пекла.
Прийшли на заставу. Обох жовнірів у польській формі заперли в камеру, за ґрати.
Прийшов слідчий і привели до нього Кирила Мацька.
- Розказуй, що тебе привело на Україну з Польщі? - запитав слідчий-чекіст.
- Ми з Іваном прочитали сталінську Конституцію СРСР. Тут у вас рай, а в Польщі капіталістичне пекло. Ми з Іваном втекли із армії і оце явилися на вільну Україну. Ми любимо комунізм.
 - Ти що, падло фашистське, мені байки теревениш. Я тобі зараз вставлю мізки в твою гадючу голову. Признавайся, яке завдання ти отримав? Ти - шпигун! - закричав слідчий і кулачищем вліпив у обличчя Кирила Мацька. У того з рота і носа потекла кров. Виплюнув два зуба.
- Нам комуністи в армії казали, що в СРСР свобода. Дали нам газету "Правда". Там Йосип Сталін на знімку і його промова. Ото ми з Іваном і втекли з польської армії і прийшли до вас. Нас там шукають як дезертирів. Ми за комунізм, - плачучи поясняв Кирило.
- Не прикидайся дурачком. Ми це вже бачили. Признавайся, гад підлий, бо тобі язика вирву. Яке завдання отримав від польської розвідки? - кричав чекіст і звалив кулачищем Кирила на підлогу. Той знепритомнів. Чекіст Чудак став допомагати отямитися Мацьку, завдаючи тому ударів носаками чобіт під ребра. Ребра тріщали, як хмиз у лісі.
Солдат приніс відро води і вилив на Кирила Мацька. Той відкрив очі й зрозумів, що сталінська Конституція мертва, а він хоч живий, але потрапив до чортів у пекло. Такого пекла він не бачив і в поемі "Енеїда" Івана Котляревського.
Кирила Мацька червоноармієць повів і замкнув у камеру.
Привели Івана Олійника. Той зразу почав: - Я так люблю вашого вождя Йосипа Сталіна. Я прийшов у комуністичний рай із польського пекла. Я дуже радий, що утік на Радянську Україну.
- Що ти, фашистська мордо, мені співаєш? Признавайся, яке отримав завдання від польських господарів? Ти - шпигун. Коли видаси їх плани, то ми помилуєм, не розстріляєм. Дамо тобі років десять ленінських концтаборів на Колимі. Є у нас в Сибіру така річка, ширша від вашої Вісли. Якщо зізнаєшся, польська гадино, то не висітимеш на вербі, - теревенив слідчий.
- Я сказав правду. Ви ж у газеті "Правда" брехні не пишете, - клявся Іван і перехрестився.
Слідчий піднявся, вилаявся матюком і врізав кулачищем Івану в обличчя. Той звалився зі стільця на підлогу і знепритомнів, обливаючись кров’ю.
Чекіст чобітьми почав лічити йому ребра. Солдат вилив відро води на Івана і той відкрив очі, дивлячись на чортів з червоними зірками. Сталінська конституція вмерла. В СРСР - пекло. Нема тут вільної України. А його закрили в камеру.
На радянському суді Мацько і Олійник отримали по 10 років концтаборів як шпигуни Польщі.
Коли везли їх жарким літом на Сибір, їм хотілося пити, а їх годували по дорозі солоними оселедцями.
Після 10 років тюрми Іван Олійник втік в Америку, а Мацько лишився в Україні.
Іван КАССАЛА,
козак, українець.
м. Камінь-Каширський,
Волинь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2007 > Тема "Резонанс"