У нед╕лю тринадцяту п╕сля свята П’ятидесятниц╕ чита╓ться православними на л╕тург╕╖ ╢вангел╕╓ в╕д Матв╕я: "Послухайте ╕ншо╖ притч╕. Був господар один. Насадив виноградника в╕н, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, - ╕ в╕ддав його винарям, та й п╕шов. Коли ж над╕йшов час плод╕в, в╕н до винар╕в послав раб╕в сво╖х, щоб прийняти плоди сво╖. Винар╕ ж раб╕в його похапали, - ╕ одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. Знову послав в╕н ╕нших раб╕в, б╕льш як перше, - та й ╖м учинили те ж саме. Нарешт╕ послав до них сина свого й сказав: "Посоромляться сина мого". Але винар╕, як побачили сина, м╕ркувати соб╕ стали: "Це спадко╓мець, ход╕м, замордуймо його, - ╕ заберемо його спадщину!" ╤, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить в╕н тим винарям? Вони [первосвященики й старш╕ народу] кажуть Йому: "Злочинц╕в погубить жорстоко, виноградника ж в╕ддасть ╕ншим винарям, що будуть плоди в╕ддавати сво╓часно". ╤сус промовля╓ до них: "Чи ви не читали н╕коли в Писанн╕: Кам╕нь, що його буд╕внич╕ в╕дкинули, - той нар╕жним став каменем; в╕д Господа сталося це, ╕ дивне воно в очах наших!" Така в╕дома ус╕м нам притча про злочинних винар╕в... ╤ як просто, здавалося б, розкрива╓ться ╖╖ зм╕ст. Злочинн╕ винар╕, безумовно ж, - старозав╕тн╕ книжники й фарисе╖, арх╕╓ре╖ й священики, яких поставив Господь п╕клуватись про виноградник Св╕й, церкву Божу. ╥м доручив В╕н плекати та в╕ддавати Богов╕ приноси в╕ри - плоди милосердя ╕ богоп╕знання. Щедро насаджений був виноградник той словом Господн╕м. Щедро насаджений й м╕цно поставлений. Обгороджений кам╕нним муром закону Божого, муром слова-в╕ри-благодат╕, святим муром над╕╖, що захища╓ Церкву в╕д ус╕х ворог╕в ╖╖ зовн╕шн╕х й внутр╕шн╕х. Видовбав у ньому Господь чавило правдивого розум╕ння, престол суду Свого, яке вичавлю╓, в╕докремлю╓ вино в╕д мезги, виявля╓ чисте й нечисте, в╕дс╕ва╓ зерно в╕д полови. Встановив ╕ башту сторожову - висоти богов╕дання, висоти Духа, на яких поставлено священнослужител╕в, щоб пильно сл╕дкували, аби не закравсь до виноградника злод╕й, що входить не дверима праведного смирення, як╕ ╓ Христос, а перелазить через мур, порушуючи Бож╕ запов╕д╕. Та не так сталося, як гадалося. Щойно в╕ддалився Господар - ув╕йшли м╕ж винар╕в "вовки лют╕, що отари не щадять". ╤з них самих ╕ повстали т╕ муж╕, що почали казати перекручене, аби т╕льки учн╕в тягнути за собою, аби привласнити соб╕ отару Господню, виноградник Божий... ╤ посила╓ Господь раб╕в Сво╖х - пророк╕в, щоб домогтися плод╕в в╕ри, щоб збудити в╕д сну: "╤ ось тому посилаю до вас Я пророк╕в, ╕ мудрих, ╕ книжник╕в (тут книжники в позитивному значенн╕, знавц╕ Слова по духу. - Авт.); частину ╖х ви повбива╓те та роз╕пнете (роз╕пнете на древ╕ мудрувань людських, прибивши ╕ржавими цвяхами насильства та користолюбства руки - д╕ла, та ноги - ходу, розповсюдження ╕стини. - Авт.), а частину ╖х ви бичуватимете в синагогах сво╖х (бичуватимете словами ненавист╕ на сво╖х з╕браннях. - Авт.), ╕ будете гнати ╕з м╕ста до м╕ста..." Нарешт╕ посила╓ Бог Сина Свого ╢динородного, щоб кожен, хто ув╕ру╓ в Нього, не згинув, але мав життя в╕чне. Та вони, схопивши, "вивели за виноградник Його", в╕дцурались Духа Христового, вивели з м╕ста, з церкви, роз╕п’яли за брамами ╢русалима, поза табором, поза Законом, беззаконно... Насправд╕ ми чудово розум╕╓мо, що все, про що написано у Святому Письм╕, написане не т╕льки для нас, але ╕ про нас. Бо надто вже на╖вною була б спроба в╕дсторонитися в╕д ц╕╓╖ та й ╕нших ╓вангельських притч. Надто на╖вно вважати, що усе це написано просто про давн╕ ╕сторичн╕ под╕╖, як╕ в╕дбувалися 2000 рок╕в тому, ╕ до нас стосунку не ма╓... Ма╓! Ма╓ в╕дношення, ╕ в╕дношення безпосередн╓. Бо ус╕ под╕╖, змальован╕ в Святому Письм╕, повторились ╕ в наш╕ дн╕. Бо усе повернулось на кола сво╖. Бо ╕ в наш╕ часи м╕сця на сторожових вежах у церквах зайняли книжники й фарисе╖, як ╕ сказано: "На сид╕нн╕ Мойсе╓в╕м вс╕лися книжники та фарисе╖..." Т╕льки уже фарисе╖ новозав╕тн╕, фарисе╖ сьогодення. Бо ╕ в наш╕ часи первосвященики та старш╕ народу (народу в╕ри, в╕руючих ус╕х конфес╕й), рел╕г╕йн╕ л╕дери духовного ╤зра╖лю, не в╕ддають Богов╕ належних Йому плод╕в. Не тече стр╕мким потоком з чавила Господнього променистий та чистий с╕к невипром╕нювання зла (церковною мовою - смирення), братньо╖ любов╕, всепрощення ╕ милосердя. Побиваються кам╕нням (╕ не лише кам╕нням слова, але й буквально) раби Господн╕ - пророки (згадаймо хоча б долю блаженно╖ пам’ят╕ отця Олександра Меня). Не соромляться й Сина Божого: вивели Дух Христ╕в, Дух милосердя "за виноградник" - за меж╕ храм╕в, за меж╕ громад. Залишили "д╕м св╕й" порожн╕м, роз╕п’яли Христа в серц╕ сво╖м. В╕дкинули кам╕нь ╕стини - святий кам╕нь розум╕ння, скрижаль в╕ри смиренно╖, що чинна любов’ю. Полюбили б╕льше темряву, ╕ приносять Богов╕ "дик╕ ягоди". ╤ ляскають з амвон╕в ╕ трибун, з кафедр ╕ под╕ум╕в словесн╕ бич╕ вза╓мно╖ ненавист╕ й агрес╕╖. ╤ падають з покривлених зл╕стю уст пихат╕ слова-стусани: "сектант", "╓ретик", "розкольник", "п╕п", "штунда", "ун╕ат"... Отож, як прибуде Той Пан Виноградника, то що зробить в╕н цим винарям?.. Олег ВЕДМЕДЕНКО. (Б╕бл╕йна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Укра╖на, 43021, www.vedmedenko.org)
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
