Версiя для друку Обговорити в форумi

ЄВСТРАТІЙ, препмуч. Печерський, посник.
Жив у XI ст. Був родом з Києва й походив з багатої родини. Роздав свій маєток і сам пішов у ченці Печерського монастиря близько 1076 р. Проходив чернечий подвиг у молитвах і суворому пості. Під час нападу половців на Україну в 1096 р., преподобного разом з іншими людьми половці взяли в полон і продали в неволю до Корсуня в Криму, одному юдеєві, ворогові християнської віри, який вимагав, щоб його невільники зреклися Христа. За непохитність у вірі в Христа та заклик інших до вірності Христові був мучений голодом, а на Великдень 1097 р. розіп’ятий на хресті. Тіло його було вкинене в море, але християни витягнули його й перевезли до Києва, де поховали в Печерському монастирі.
Дні пам’яті 28 березня, 28 (22) вересня.

ЄФРЕМ, преп. Печерський, Святитель, єпископ Переяславський.
До прийняття чернецтва був високим достойником при вел. кн. Київському Ізяславі І (1054 - 1078) й походив з визначного боярського роду. Життя при княжому дворі його гнітило й тому він, залишивши все, подався до преп. Антонія Печерського і проти княжої волі став ченцем, служачи Богові молитвою й постом. З благословення преп. Антонія відбув подорож до Константинополя, де на прохання преп. Феодосія, ігумена Печерського, списав устав Студійського монастиря. Цей устав преп. Феодосій запровадив у Києво-Печерському монастирі. За якийсь час після свого повернення з Константинополя (близько 1072 р.) преп. Єфрем був хіротонізований в єпископи на Переяславську кафедру. Як Переяславський єпископ преп. Єфрем відзначився ділами християнського благочестя, будівництвом церков та влаштовуванням шпиталів. Мав дар чудотворення. В 1091 р. був присутнім на відкритті мощей преп. Феодосія. Дехто вважає, що він був Київським Митрополитом, бо згадується в літописі як Митрополит Єфрем. Як твердить
Е. Голубинський ("Ист. рус. церкви",
т. І, част. 1, стор. 287, прим. 2 і стор. 685, 686), він не був Київським Митрополитом, а мав лише титул Митрополита на тій підставі, що в Переяславі мали на початку осідок київські митрополити й тому цей титул ще деякий час залишився за переяславськими єпископами. Свят. Єфрем упокоївся в кінці XI ст. (припускають, що в 1098 р.).
Д. п. 28 січня, 28 (22) вересня.

ІВАН (ІОАНН), Святитель, Митрополит Тобольський.
Походив з української шляхетської родини Васильківських, але більш відомий під прізвищем Максимович, від імені свого батька. Народився в 1651 р. у Ніжині на Чернігівщині. Закінчив Київську колегію. У 1676 р. в Києво-Печерській лаврі прийняв чернецтво й був висвячений в ієромонахи та призначений економом Лаври. В 1685 -1690 рр. був печерським проповідником. Згодом став намісником Брянського Успенського монастиря, а з 1696 р. архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря. В січні 1697 р. був висвячений в єпископа на Чернігівську кафедру. П’ятнадцять років керував Чернігівською єпархією як архієпископ Чернігівський. В цьому часі він заложив Чернігівську колегію (1700 р.) та виявив себе ревним архіпастирем, що дбає про свою паству. Виголошував завжди глибокі змістом і повчальні проповіді, опікувався бідними та дбав про підвищення освітнього рівня духовенства. В березні 1712 р. був призначений на кафедру Митрополита Тобольського, де вславився місійними подвигами в розповсюдженні християнства, а також як посник і опікун бідних. Упокоївся 10 червня 1715 р. Після упокоєння його біля його нетлінних мощей відбувалися чудеса. Канонізований у 1916 р.
Митрополит Іван Максимович відомий також як духовний письменник, що написав і видав друком ряд праць, з яких важливіші: "Алфавит собраний...", "Пояснення "Богородице Діво", "Феатроп нравоучительний", "Богословіє в пользу благовірним", "Іліотропіон", пояснення "Отче наш...", "Осьм блаженств" та інші. Деякі з них, як, напр., "Богословіє в пользу благовірним" і "Осьм блаженств" Москва указом від 3 жовтня 1720 р. заборонила як не згідні з московським навчанням.
Д. п. 10 червня.

ІГОР ОЛЬГОВИЧ (у св. хрещенні Георгій), князь, мученик.
Походив з роду чернігівських князів. Після смерті свого брата Всеволода Ольговича, що був Київським князем, вступив на київський престол, на якому княжив лише 12 днів. Кияни, які не любили Ольговичів, зрадили його й видали Ізяславу Мстиславовичу Переяславському, що проголосив себе Київським князем. Ізяслав Мстиславович закував його в кайдани й відіслав спочатку до Видубицького монастиря під Києвом, а опісля до Переяслава, де кн. Ігор тяжко захворів і за згодою кн. Ізяслава Мстиславовича в часі хвороби прийняв чернецтво й після одужання знову за згодою того ж князя прибув до Києва, де в монастирі св. Федора прийняв схиму під ім’ям Гавриїла. Тимчасом проти кн. Ізяслава Мстиславовича виступив у 1147 році брат кн. Ігоря Святослав Ольгович. Юрба киян, що зібралася тоді на віче, постановила вбити князя Ігоря. Даремно митрополит, князь і бояри відмовляли юрбу від цього заміру. Вона вдерлася до монастиря св. Федора, схопила князя Ігоря під час богослужіння та витягнула його на вулицю. Спочатку князеві вдалося вирвати його з рук юрби й привести до двору своєї матері, але юрба увірвалася й туди та вбила кн. Ігоря в сінях терему. Після цього юрба знущалася над його тілом, прив’язала шнур до ніг і тягнула вулицями міста, а згодом залишила наге й скривавлене тіло князя на Подолі.
Вже під час похорону князя Ігоря кияни зрозуміли свій гріх, що вбили невинну людину через ненависть до його роду, й незабаром почали шанувати його як святого й мученика. Біля мощей князя Ігоря почали творитися чудеса. В 1150 році тіло його було перевезене з Києва до рідного Чернігова.
Д. п. 5 червня.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2007 > Тема "Українці мої..."