Версiя для друку Обговорити в форумi

УКРАЇНА – НЕ РОСІЯ!
ВИСУНУТО ЩЕ ОДНУ ТЕОРІЮ „КРИМОПУПІЗМУ”, ЯКА ЗАГРОЖУЄ РУЙНУВАННЯМ СТАБІЛЬНОСТІ Й ТОЛЕРАНТНОСТІ...
МОСКВА – ПРОВІНЦІЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ?

 Осіннє загострення кризи...

 Російська історична свідомість вже кілька століть перебуває в глибокій системній кризі, яка характеризується, по-перше, нездатністю адекватно сприймати світ, по-друге, нездатністю знайти своє реальне місце в ньому і вибудувати для себе ефективну лінію поведінки для того, щоб перестати бути об’єктом критики і здобути повагу хоч би найближчих сусідів, якщо не світового товариства. Історичне невдоволення з приводу того, що Катерині II так і не вдалося захопити Константинополь та заволодіти Босфором і Дарданеллами, після чого імперія, як вона сама вважала, стала б завершеною, не дає можливості російській свідомості знайти в цьому світі раціональну етику, яка б виявилась ефективною в обстановці толерантності і рівності міжнародного товариства. Це змушує невдоволену російську свідомість час від часу створювати про себе нові міфи, які хоч частково і тимчасово приносять все ж задоволення та самовідчуття значущості і величі. Саме з такою метою винайдено та штучно сконструйовано поняття „руський світ” (в оригіналі — „Русский мир”). Наскільки відомо, ще жоден народ в світі не претендував так відверто на світове владарювання, бо за цією теорією виходить, що „руський світ” там, де є хоч одна російська людина. Чи чули ви, шановний читачу, про французький світ, про німецький світ, про іспанський чи італійський світ, хоч свого часу це були не слабкі імперії? Зрештою, чи чули ви щось про український світ, хоч нашого люду розкидано і по америках та канадах, і по аргентинах та європах і азіях, і по австраліях та африках? А от якщо хоч одна російська людина ступила ногою на незаселений острів – чи то дно Північного Льодовитого океану, чи скеля в Індійському океані – там вже і весь „руський світ”...
 Наявність, чи навіть загострення останнім часом, такої кризи російської національної свідомості ще раз засвідчила подія, яка відбулася на днях в Ялті. Ось офіційне повідомлення інформаційної агенції про неї.
 „Крим повинен стати духовною столицею російських співвітчизників від Австралії до Португалії. З такою пропозицією на засіданні Координаційної ради Міжнародного конгресу російських співвітчизників, що проходить сьогодні в Лівадії, виступив секретар Антифашистського комітету, глава Конституційної партії Естонії Андрій Заренков.
 „У Прибалтиці ставляться до Криму як до духовної столиці російських співвітчизників (??? — авт.). Ми б хотіли надати півострову напівофіційний статус - Столиця російського світу”, - заявив Заренков. Він уточнив, що поняття „російський світ” поєднує як всі організації російських співвітчизників, так і росіян душею, що не входять ні в які структури. (Якщо ж вони не входять ні в які структури, то чому вони все ж входять в „руський світ”? – авт.) „Крим - це колиска Православ’я, це історичне місце, і кому, як не йому, стати центром російських співвітчизників від Австралії до Естонії і далі в Європу”, - сказав Заренков. За його словами, це „надасть Криму нове звучання”. Правда, представник Прибалтики додав, що це складне питання, у контексті української і російської позиції стосовно півострова.
 „Простих рішень не буває і тут немає рецептів”, - відзначив Заренков. На його думку, проблеми російських співвітчизників у Криму й в Естонії різні, і не дай, боже, щоб вони зрівнялися. „Не дай, боже, щоб наші проблеми — громадянства, мови, освіти, — стали вашими”, - підкреслив глава Антифашистського комітету...” Щоб сказати ці слова естонському росіянину і главі „антифашистського комітету” слід було повністю втратити почуття гумору. Адже, якщо Крим – столиця „руського світу”, то що ж тоді дійсна його столиця – Москва? Йдучи за логікою Остапа Бендера – це Старий Крим, або ж Солхат – тобто провінція Золотої Орди. Той Заренков сам не розуміє, що сказав, бо таке приниження столиці свого народу міг допустити тільки справжній манкурт без роду і племені, який не має реального відчуття батьківщини та рідної землі. Йому все однаково – що Москва, що Солхат! Естонія – не Константинополь, а й вона тікає з-під ніг, то хоч Крим оголосимо своєю столицею – говорить ненаситна душа росіянина з Естонії... Власне, оголосити Крим центром чого-небудь такого, чого в Криму нема, – це метод не новий. Пам’ятається, ще Юрій Мєшков пропонував розмістити в Криму штаб-квартиру ООН. Крим називають „політичною столицею”, хоча це просто територія для зустрічей політиків, які приїхали з дійсних політичних столиць. В цьому сенсі є набагато більше підстав назвати Крим сексуальною столицею, бо сексу в Криму завжди (навіть в радянський час, коли в СРСР сексу не було взагалі, зрозуміло, не як фізичного, тілесного, а як суспільного поняття) було явно більше, ніж політики, і явно більше в розрахунку на один квадратний метр, ніж в інших місцях. Зрештою, проведення фестивалю „КаZантип” (особливо в ранніх його формах!), заснованого вихідцями з Росії, то що це, як не спроба фактично надати Криму статусу півострова необмеженого сексу, на зразок Ібиці?
 
„Руський світ”: проблеми реальні і штучні...

 Справа в тому, що „руський світ” дійсно є. Точнісінько так, як існують в певному сенсі український, італійський, німецький, французький, іспанський, чи португальський, зрештою – американський, єврейський, арабський, індійський, японський, китайський тощо світи...) Однак справа в тому, що це поняття не географічне, як каже Заренков, а духовне, і тоді все стає на свої місця. Духовний світ тієї чи іншої нації сьогодні при нинішніх комунікаційних технологіях насправді географічно охоплює всю земну кулю без винятку. Точно так же і дійсний духовний „руський світ”, який несе культуру та багатство російської нації, і як не дивно, але охоплює не тільки Австралію та Португалію „і далі в Європу”, як каже Заренков, а цей „руський духовний світ” дійсно охоплює весь без винятку світ географічний, куди досягли російська книга, література чи російська музика, живопис, кіно. Але справа в тому, що вони позначаються не прапорами на дні Північного Льодовитого океану, а зовсім іншими суто культурними та духовними орієнтирами, яких заренковим не вистачає. Тому Заренкову важливіше поставити триколірний „прапорець” на карті Криму, оголосивши його територією чи навіть столицею „руського світу”, бо не вистачає духовності, щоб зрозуміти, що нарівні з руським духовно-культурним світом на Земній кулі (ба, світ людської культури сягнув вже навіть Місяця, Венери, Марса, Юпітера, куди досягли космічні кораблі), існують й інші духовно-культурні світи. Біда заренкових в тому, що вони поняття культурно-духовні підміняють поняттями географічними, чим збіднюють (самі того не розуміючи, діючи об’єктивно на шкоду самому „руському світові”!), обкрадають наповнення самого „руського світу”. Той, хто сприймає світ адекватно, добре розуміє, що сьогодні народи та нації Землі живуть в єдиному глобалізованому світі в умовах взаємопроникнення – дифузії! — культур, взаємного їх впливу, взаємного їх збагачення, а тому поставити між ними якийсь кордон, розподільчу лінію – від Австралії до Естонії і далі в Європу? – це значить відгородити себе від світових надбань. Це значить – втратити почуття свого національного достоїнства. І ось вам доказ. Звичайно, на Землі існує певний англомовний світ – духовно-культурний світ англійської літератури, англійських традицій, який навіть охоплює і Америку з усім її розмаїттям. Але чи погодився б коли-небудь хоч один англієць, щоб столицею того світу (а тим більше – духовною!!!) вважався не Лондон, а, приміром, Нью-Йорк чи Вашингтон? Я певен також, що у голові жодного українця навіть не було думки про те, що духовною столицею глобального духовно-культурного українського світу міг би бути не Київ, а якесь поселення українців в Аргентині, Америці, Канаді, Австралії чи в Росії. Росіяни ж навіть погоджувалися на те, щоб Київ був столицею нової російської держави, якщо б до Росії приєднати Україну. Таке жебракування територій, характерне для Росії, призводить до духовного занепаду тих росіян, які по всьому світу шукають собі столиць та скликають співвітчизників, щоб поділитися своєю інтелектуальною кризою...
 Можна передбачити, з якою запеклістю заренкови будуть відстоювати ідею про те, що Крим належить до „руського світу”. Між тим, правда полягає в тому, що на всій Землі, очевидно, нема місцини, яка б належала якійсь одній культурі, тобто якомусь одному національному світові.
 Практично всі землі – багатокультурні, отже, їх мають право вважати частиною свого світу кілька народів одночасно. І в цьому нема протиріччя. Така реальність, яка ні в кого нічого не віднімає, а збагачує всіх. Власне, столицею свого світу з повним правом могли назвати Крим його корінні народи – кримські татари, караїми, кримчаки. Разом з ними Крим одночасно є частиною, звичайно, і „руського світу”, хоч столицею його він явно не є.
 Разом з тим Крим частина також і українського глобального світу, і вірменського, і грецького, і болгарського, і німецького, і естонського (але без Заренкова, звичайно!), і чеського, і навіть корейського...
 Справа ще і в тому, що правилом світової міжнародної етики є постулат „Думай глобально (тобто враховуй всі світові тенденції та закономірності, потреби та інтереси), а дій локально (тобто на конкретному місці і в конкретних умовах з урахуванням світових тенденцій)”. А той «руський світ», який демонструють нам заренкови, живе за зовсім іншим правилом: думай локально (по-руськи), але дій глобально (в цілому світі) коли локальні російські тенденції та закономірності абстрагуються, відокремлюються від тенденцій світу та замість них поширюються на весь світ. Хочу – посилаю бомбардувальники на весь світ, бо всюди він є руським?! При цьому потреби та інтереси інших світів – просто не беруться в розрахунок, ігноруються, витискаються спочатку зі свідомості, а потім і з буття. Принаймні виявляються спроби такого витискання. Часткове намагається перетворитися на всезагальне.
 Недавно в одній газеті довелося прочитати цікаве свідчення. Там було написано, що в „Артеку” зустрілися та подружилися дві дівчинки: одна з Курська, інша з Івано-Франківська. Автор із захопленням розповідає, як вони товаришували, а потім з великою гордістю повідомляє, що їх мовою спілкування була російська. Автору і невтямки, що тут нічим гордитися, бо це говорить лише про те, що дівчинка з Івано-Франківська знала і українську, і російську мови, а дівчинка з Курська – лише свою російську, і більш ніяку. Це говорить про те, що українська система освіти – досконаліша за російську. Це говорить про те, що „руський світ” в самій Росії (у даному випадку, в Курську) значно бідніший, ніж той же „руський світ” в традиційно українському Івано-Франківську! Отже, перш ніж дбати про розвиток „руського світу” в Криму чи в інших місцях, слід би було подбати про його розвиток у самій Росії.
 Тому зрозуміло, що на цьому конгресі російських співвітчизників кримські керівники, які ще менш за росіян обізнані в питаннях мови, освіти, культури, наговорили ще більших дурниць, ніж Заренков. Так, вітаючи всіх учасників зборів, глава кримського парламенту Анатолій Гриценко відзначив, що сам факт проведення виїзного засідання Координаційної ради руських співвітчизників на гостинній кримській землі керівництво автономії розцінює як свідчення визнання діяльності багатьох кримських громадських організацій, і, насамперед, російської громади Криму, з підтримки і захисту прав російських співвітчизників. Анатолій Гриценко підкреслив знаменність того, що останній день роботи форуму (9 вересня) збігається з проведенням у Криму традиційних щорічних заходів, присвячених пам’яті воїнів, які загинули під час Кримської війни 1853 -1856 років. «Ваша участь у них, безсумнівно, викликає позитивний резонанс на півострові, тому що їхній зміст і є кращою політикою світу й об’єднання людей найрізноманітніших країн. Крим, по праву, вважається перлиною єдиного духовного україно-російського простору...” І ні слова про те, що ті полки, які загинули в роки Кримської війни, складалися більшою мірою з солдатів-українців, набраних в українських губерніях. Далі кримський спікер говорив про порушення прав росіян на користування своєю мовою, і ні слова – про порушення прав українців на користування своєю мовою.
 Тому і не зрозуміло, чи нам гордитися чи плакати, що наші державні службовці толерантні до сусідів настільки, що дбають про їхні інтереси більше, ніж про інтереси власної держави, якій вони присягнули. До речі, після таких слів, які говорив у Ялті Анатолій Гриценко, – чи не пора вже притягувати до відповідальності за порушення присяги державного службовця? Характерно, що в самій Росії саме так би і вчинили. То й нехай Гриценко приєднається туди, як свого часу приєднався Мєшков, про якого й досі нічого не чути. Але без нас...
Михайло АРТЕМОВИЧ,
аналітик Кримського незалежного центру політичних дослідників і журналістів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2007 > Тема "З потоку життя"