Зазвичай, Крим називають складним рег╕оном через присутн╕сть тут Чорноморського флоту Рос╕╖. Часто можна почути думку: як було добре, коли м╕сто було закритим, мовляв ╕ чист╕ше, ╕ спок╕йн╕ше. Може, й так, але той факт, що рос╕йськ╕ оф╕цери п╕сля зак╕нчення служби (як правило, у 45 рок╕в) не хочуть повертатися назад до Рос╕╖, ос╕даючи з родинами у Севастопол╕, чомусь не п╕дда╓ться н╕ досл╕дженню, н╕, тим б╕льше, оприлюдненню. Залишаючись тут, рос╕яни не бажають ╕нтегруватися в укра╖нське сусп╕льство, вимагаючи для себе рос╕йсько╖ мови, культури, осв╕ти, церкви тощо. Церква Московського Патр╕архату вороже ставиться до присутност╕ у м╕ст╕ Укра╖нських Церков, що прагнуть до створення ╓дино╖ пом╕сно╖ Укра╖нсько╖ Церкви. Вже б╕льше року, як у сел╕ Терн╕вка, на кошти м╕сцевого б╕знесмена, побудований чолов╕чий монастир Свято╖ Покрови разом з реаб╕л╕тац╕йним центром. Службу Божу тут править ╢пископ Херсонеський Володимир (Левицький) – людина толерантна та осв╕чена. Сюди приходять помолитися як с╕льчани, так ╕ гост╕. Реаб╕л╕тац╕йний центр готовий прийняти чолов╕к╕в, що десь схибили у житт╕, втративши в╕ру в сво╖ сили та призначення на земл╕. Але зв’язок монастиря з Ки╖вським Патр╕архатом не да╓ спокою московському духовенству. Митрополит С╕мферопольський ╕ Кримський Лазар намага╓ться за допомогою виконавчо╖ влади знищити це вогнище укра╖нсько╖ духовност╕. Владика Володимир звернувся до редакц╕╖ “Кримсько╖ св╕тлиц╕”, ╕ ось я вже у Терн╕вц╕. Невелике подв╕р’я вм╕стило чимало споруд: охайн╕ сучасн╕ прим╕щення реаб╕л╕тац╕йного центру вражають чистотою, споко╓м та продуманим ╕нтер’╓ром: н╕чого зайвого ╕, разом з тим, все необх╕дне. Лаг╕дн╕стю та розумом св╕тяться оч╕ Владики Володимира. - Розкаж╕ть, будь ласка, як ╕ коли виникла Укра╖нська Автономна Православна Церква? - У пер╕од комун╕стичних репрес╕й укра╖нське духовенство, що ви╖жджало до Канади, Америки тощо, створило там св╕й свят╕йший синод, ╓парх╕ю та параф╕ю. Хоч, маю сказати, Укра╖нська Православна Церква була знищена ще ран╕ше – з того часу, коли Богдан Хмельницький при╓днав Укра╖ну до Рос╕╖. Вже тод╕ вона почала називатися Ки╖вською Митропол╕╓ю Рос╕йсько╖ Православно╖ Церкви. А до того – перебувала у юрисдикц╕╖ Константинополя. Отже, сьогодн╕, якщо постане питання Укра╖нсько╖ Автокефально╖ Православно╖ Церкви Ки╖вського Патр╕архату, благословення на це мусить дати Патр╕арх Константинополя Варфолом╕й, Москва не може цього зробити, бо вона не ╓ мат╕р’ю Церков Укра╖нських. Коли укра╖нське духовенство ем╕грувало за кордон та створило свят╕йший синод Укра╖нсько╖ Автокефально╖ Православно╖ Церкви, статус Автокефал╕╖ надав Константинопольський Патр╕арх Георг VII. Але частина синоду вир╕шила, що вони будуть називатися не Автокефальною, а Автономною церквою, позаяк через репрес╕╖ вони змушен╕ перебувати в ем╕грац╕╖, не маючи зв’язку з батьк╕вщиною. Так з’явилося дв╕ г╕лки одн╕╓╖ й т╕╓╖ ж церкви, яку благословив Свят╕йший Патр╕арх Георг VII. Коли Укра╖на здобула незалежн╕сть, з ем╕грац╕╖ почали повертатися не лише окрем╕ особистост╕ з духовенства, а й Укра╖нськ╕ Церкви. Очолив ╖х пок╕йний нин╕ арх╕╓пископ Мстислав. П╕сля нього був патр╕арх Дмитро, вже п╕сля його смерт╕ очолив цю церкву Митрополит Мефод╕й, котрий пов╕в себе не г╕дним чином, проводячи та╓мн╕ перемовини з Москвою на предмет знищення Укра╖нсько╖ Автокефал╕╖ шляхом при╓днання ╖╖ до Московського Патр╕архату. Це надзвичайно образило укра╖нське православне духовенство ╕ воно вир╕шило залишити назву Укра╖нська Православна Церква у д╕аспор╕. Ми зараз ведемо перемовини з╕ Свят╕йшим Патр╕архом Ф╕ларетом, адже йде процес об’╓днання укра╖нських церков. Ми спод╕ва╓мося, що, може, в цьому чи наступному роц╕ в Укра╖н╕ з’явиться ╢дина Пом╕сна Православна Церква. Нам потр╕бна Свята Соборна Апостольська Укра╖нська Православна Церква. Вона ма╓ свою власну церковну культуру, традиц╕╖, мову, тому мусимо, нарешт╕, цю справу владнати. Адже Укра╖на досить велика держава. Якщо так╕ невелик╕ кра╖ни, як Болгар╕я, Серб╕я тощо мають сво╖ власн╕ нац╕ональн╕ Церкви, то що нам заважа╓ мати свою нац╕ональну Церкву? - Але ж, напевне, щось таки заважа╓, якщо за 16 рок╕в ми так ╕ не спромоглися на об’╓днання? - На завад╕ сто╖ть Москва, тисне на нас, не хоче допустити, аби в Укра╖н╕ створилася ╢дина Пом╕сна Церква. Але Господь сильн╕ший. Ось цей чолов╕чий монастир Свято╖ Покрови збудований минулого року. Ми ще буду╓мо капличку при укра╖нському в╕йськово-морському шпитал╕. Я ╓ настоятелем монастиря. - Як╕ стосунки у Вас з м╕сцевою владою? - Було все добре, поки не втрутився Митрополит С╕мферопольський та Кримський Лазар. В╕н звернувся до м╕ського голови Серг╕я Куницина листом (лист № 580 в╕д 30 серпня 2007 р.), аби той втрутився у ситуац╕ю, бо ми, бачте, з╕ сл╕в митрополита Лазаря – не канон╕чн╕, а тому – розкольники. Але ми не розколу прагнемо, а навпаки - об’╓днання сво╖х церков, не заз╕хаючи на чуж╕. - А х╕ба церква у компетенц╕╖ м╕ського голови, чи ╓ правом╕рним втручання влади у внутр╕шньоцерковн╕ справи? - Зараз Укра╖на проходить тяжкий шлях становлення. Тому можлив╕ будь-як╕ перекоси. Наприклад, правоохоронц╕ можуть прийти опечатати споруду монастиря без усякого приводу. Хоч це ╓ порушення Конституц╕╖, що квал╕ф╕ку╓ться як втручання у церковн╕ справи. - Як Ви збира╓теся протистояти натиску Московського Патр╕архату, й зокрема митрополиту Лазарю? - Ну, по-перше, я звернувся до свого кер╕вництва, до Митрополита Чиказького ╕ М╕луокського, котрий очолю╓ Укра╖нську Автономну Православну Церкву вс╕╓╖ укра╖нсько╖ д╕аспори р╕зних кра╖н. В╕н, напевне, звертатиметься до укра╖нського посольства з Нотою на таке втручання та тиск Московського Патр╕архату через м╕сцеву виконавчу владу. Адже вже в╕домо, що звернення митрополита Лазаря до м╕ського голови Севастополя Серг╕я Куницина не залишилося поза увагою останнього. ╢ в╕домост╕, що пан Куницин, у свою чергу, звернувся листом до командувача В╕йськово-морських сил ЗС Укра╖ни в╕це-адм╕рала ╤горя Тенюха, у якому просить заборонити нам зак╕нчити побудову каплиц╕ на територ╕╖ шпиталю ВМСУ, посилаючись на лист митрополита Лазаря. - Хто ╕ яким чином прийшов та залишився у монастир╕? - У кожного своя доля. Хтось оступився у житт╕ й тепер спокуту╓ гр╕х, а в когось служ╕ння Богов╕ ╓ покликанням. Не кожна людина в╕д самого початку ма╓ ч╕тке уявлення про сво╓ м╕сце на земл╕. ╢ й так╕, що приходять, але через деякий час повертаються у св╕тське життя, не витримавши монашого послуху. Адже життя у монастир╕ лише на перший погляд зда╓ться простим, насправд╕ воно вимага╓ в╕дмови в╕д багатьох принад св╕тського життя, до яких звикла сучасна людина. Це – суворе життя без розваг, у труд╕ та молитв╕. Ми н╕кого не кличемо ╕ н╕кого проти вол╕ не трима╓мо. У нас ╓ невеликий реаб╕л╕тац╕йний центр, у якому будь-хто почуватиметься затишно, отрима╓ м╕сце для молитви, теплу пост╕ль, ╖жу та одяг. - Ви сказали, що у кожного св╕й шлях до Бога, а як складалося Ваше життя? - Я також не одразу зрозум╕в, де мо╓ м╕сце у житт╕. Сам я м╕сцевий, кримчанин у третьому покол╕нн╕. Народився у Ялт╕, зак╕нчив Батумське морех╕дне училище. Отримавши фах штурмана, ш╕сть рок╕в ходив у море. Але Господь покликав, я завжди ходив до Храму, мен╕ подобалася служба Божа, з часом прийшло р╕шення йти шляхом служ╕ння Богов╕ ╕ я вступив до Московсько╖ духовно╖ сем╕нар╕╖. П╕зн╕ше, у 1998 роц╕ я по╖хав на Афон. За власним бажанням, аби бути осв╕ченою людиною, я студ╕ював теолог╕ю в духовн╕й академ╕╖ у Рим╕ в статус╕ слухача. Там я написав наукову працю “Християнство в Ас╕р╕╖”, за що отримав звання доктора богослов’я. Згодом я був призначений настоятелем Духовно╖ м╕с╕╖ у Будапешт╕. Але потроху приходило розум╕ння, що мо╓ м╕сце в Укра╖н╕. Я – укра╖нець ╕ маю служити Укра╖нськ╕й Церкв╕. Тод╕ я перейшов до юрисдикц╕╖ Укра╖нсько╖ Православно╖ Церкви, спочатку був священиком, а вже п╕зн╕ше став ╓пископом. Чиказький ╕нститут богослов’я цього року присво╖в мен╕ титул Почесного доктора богослов’я за вищезгадану наукову працю, написану ще у 90-т╕ роки. - У Ваш╕й родин╕ були священнослужител╕? - Р╕дний брат мого д╕да був арх╕╓пископом Полтавським ╕ Кременчуцьким (Парфен╕й Левицький). Може, той потяг до служ╕ння Богов╕ передався мен╕ через покол╕ння... Я залишала Терн╕вку з неспок╕йним серцем. Хоч ╕ високий паркан, за яким розташувався монастир та реаб╕л╕тац╕йний центр, але часи так╕ непевн╕. Пригадалося, як у Херсонес╕ к╕лька рок╕в тому священнослужител╕ Церкви Московського Патр╕архату п╕дбурили простий люд на побиття в╕руючих Ки╖вського Патр╕архату т╕льки за те, що т╕ насм╕лилися прийти помолитися п╕д ст╕ни в╕дновленого за державний кошт собору Святого Володимира. Нав╕ть не до самого Храму, а лише п╕д його ст╕ни. Х╕ба не таким п╕дбуренням займа╓ться зараз митрополит Лазар, намагаючись розколоти укра╖нське сусп╕льство, що т╕льки спина╓ться на ноги, намагаючись випростатися з-п╕д гн╕ту Москви? Так хто ж тод╕ розкольники, т╕, хто намага╓ться об’╓днатися в ╓дину Укра╖нську Православну Церкву, чи т╕, хто хреститься у б╕к Москви? Л╕д╕я СТЕПКО. м. Севастополь.
ГОЛОВНИЙ П╤ДСУМОК 31-го «РАМШТАЙНУ»:
«РОЗМОВА ДАЛА ЗНАЧНИЙ ПРОГРЕС»?
РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Я В╤ЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦ╤В ╤ ВЕТЕРАН╤В
ЯК РОС╤Я СТИРА╢ УКРА╥НСЬКУ ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ
ПОКРОВА БЕЗ М╤Ф╤В: ЩО МИ ЗНА╢МО ПРО ЦЕ СВЯТО
