Версiя для друку Обговорити в форумi

ПОСТАТІ

"Козаки - найдивовижніша нація у світі"
Вольтер, "Історія Карла XII".

Минуло понад 300 років від дня народження одного зі славних синів України, що вписав яскраві сторінки в історію її державотворення. Тільки завдяки французам, які високо цінили цього визначного українця і навіть назвали на його честь аеропорт у Парижі "Оrlу", ми знаємо про графа Григорія Орлика - талановитого маршала Франції, генерал-поручника Людовіка XV, члена таємної королівської ради, приятеля Вольтера і полум’яного борця за незалежність України.

МАРШАЛ ФРАНЦІЇ, ПОХРЕСНИК МАЗЕПИ
СИН ГЕТЬМАНА
Народився 5 листопада 1702 року в Батурині - пишній гетьманській столиці, згодом ущент зруйнованій Петром І. Його батько, Пилип Орлик, нащадок старовинного роду герба Новіна, був тоді на Запорожжі канцеляристом гетьманської старшини. Іван Мазепа сам тримав новонародженого до хреста разом з Вірою Кочубеївною, дружиною генерального писаря Василя Кочубея.
Дитинство Орлика припало саме на буремні роки мазепинського повстання. Неспокійне табірне життя, переїзди з армією, страшні дні Полтави, переправа через Дніпро, втеча дикими полями, перші дні в Бендерах загартовували характер.
Після смерті Мазепи стяг боротьби за державний суверенітет України підхопили його найближчі соратники.
5 квітня 1710 року під Бендерами на загальній раді козацькою старшиною і запорожцями одноголосно обрано гетьманом Пилипа Орлика. Того ж дня козаками було затверджено складену ним Конституцію України, першу в Європі. Новообраний гетьман для створення антиросійської коаліції налагодив стосунки з Османською імперією та кримським ханом, вів переговори з донськими козаками і навіть з казанськими татарами і башкирами. Боротьба за визволення України вступила в нову фазу.
Після укладення договору між Орликом і кримським ханом про спільне визволення Гетьманщини і Слобожанщини дев’ятирічний Григорій залишився заручником у татар. Девлет-Гірей полюбив його як власну дитину. Тут Григорій потоваришував з сином хана.
У травні 1715 року родина українських емігрантів оселилась у Швеції. Того ж року 13-літнього хлопця зараховують до королівської гвардії. За рік Григорій покинув військову службу і розпочав університетські студії в Лунді. Він підтримував дружні стосунки з родинами найперших достойників Швеції. Але сім’я була вимушена переховуватись від царського резидента Ягужинського: у ті роки російська розвідка розпочала по всій Європі справжнє полювання на прибічників незалежної України.
Коли дрезденський двір зблизився з Петербургом, подальше перебування Орлика в країні ставало небезпечним. У Варшаві молодий Орлик відчув усю критичність ситуації, в якій опинилась Україна. Сили мазепинців були розпорошені. На
Гетьманщині настрій був пригнічений, звідти постійно приїздили козацькі старшини до шведського посла Цюліха, заохочуючи Швецію до нової війни.
На власний розсуд, не маючи можливості узгодити свої дії з батьком, молодий Орлик розпочинає свою дипломатичну діяльність. Він задумує об’єднати всі самостійницькі чинники в краю та на еміграції. План був не новий: скоординувати військову силу Запорожжя з повстанням в Україні. Але без турецької допомоги важко було сподіватися на досягнення рішучих та бажаних наслідків. Щоб прихилити Порту (Османську імперію) до української акції найкраще підходив французький двір, слово якого дуже багато важило на Босфорі. Григорій у своїй політичній концепції прийшов до попереднього проекту Дорошенка й Мазепи - дипломатично спертися в Європі на Францію. Молодий Орлик вирішив їхати до Парижа, щоб поставити перед урядом справу "Козацької нації".
27 листопада 1729 року о 4-й годині вечора диліжанс з Лілля висадив у Парижі мандрівника на ім’я Haute Rue. Цим мандрівником був молодий Орлик. "Це справді столиця великої держави, життя тут цікаве, бурхливе, і багато чого тут можна навчитись". Тут він потоваришував з Вольтером.
Орлик домігся аудієнції у міністра закордонних справ Шовелена, активного і енергійного політика, який розумів небезпеку московської експансії. Орлик просив того вислати його до Стамбула з листами, де він у співпраці з французьким послом мав би переконати Порту звільнити батька, допомогти йому повернутись в Україну і очолити Кримську Січ. Згодом міністр напише маркізу де Монті: "...Я вважаю пана Орлика-сина дуже здібною людиною і допоможу йому".
Першого січня 1730 року на новорічній аудієнції Григорій був у кардинала Флері. Про Орлика говорив з Флері й Шовелен, і посол Швеції Геда, який мав значний авторитет у кардинала і був великим ворогом Москви. Флері дуже привітно прийняв молодого гетьманича і сповістив, що його клопотання влагоджене й він може вирушити до Стамбула.
Перед від’їздом до Туреччини Григорій передав Вольтеру матеріали про гетьмана Мазепу для його книжки, які він отримав від свого батька. Незабаром уся освічена Європа дізналась, що "Україна завжди прагнула до волі" і про її визвольні змагання.
12 березня 1730 року гетьманич під виглядом старшини швейцарської гвардії на ім’я Хаг сів у Марселі на корабель, що прямував до Стамбула. 5 травня в Салоніках вдалось зустрітись сину з батьком після десятирічної розлуки. Інкогніто, переховуючись від царської розвідки, під протекцією посла Франції Григорій починає втілювати свій задум звільнити батька і визволити Україну. 1 липня 1732 року він нарешті дістався до Стамбула.
Через два тижні пізно вночі турецька фелюга залишила столицю Османської імперії, маючи на борту тільки двох яничарів, трьох моряків і лікаря "франка", що "з цікавості" їхав до Криму. Цілу дорогу лікар сидів мовчки, закутавшись у плащ. На дванадцятий день подорожі вранці фелюга причалила до Кафи в Криму. Цим "франком" під іменем Ля Мот і був Григорій. Того ж дня, діставшись Бахчисарая, він прибув у ханський палац на святкову аудієнцію. Молодий Орлик спілкувався татарською, якою досконало володів. Хан Каплан-Гірей пообіцяв всіляко сприяти визволенню України, відстоювати цю позицію перед Портою, а в разі відмови стверджував, що і без її допомоги розпочне війну з Москвою. Підтримку своїх планів Григорій зустрів і в ханського візира Алі-Паші, який приймав гетьманича на знак особистої пошани в своєму гаремі.

ШЛЯХОМ НЕБЕЗПЕКИ Й ТУГИ
У листопаді Григорій покинув ханську столицю в супроводі татарської кінної варти. Він їхав суходолом до Стамбула, тоді це була найнебезпечніша дорога. Цей шлях похресник Мазепи вибрав свідомо, бо хотів хоч інкогніто побачити Кримську Січ, місце, де 22 роки тому поселились запорожці. Коли Орлик зі своєю вартою прибув на Січ, не без зворушення побачив він кошового, якому був представлений як чужинець. Розмовляли через татарського перекладача. Григорій не міг стриматись, щоб не завести розмови про батька: "Я чув на Заході, що Козацьке військо мало вождя Орлика". На це, похиливши голову, кошовий відповів: "Ми й досі вважаємо його своїм вождем і досі щодня в наших церквах моляться за нього, але не знаємо, де він, чи живе ще. Може, ви нам щось скажете про нього?"
"І тільки я почув це, - пише він до батька, - як мені защеміло в грудях, а в очах потемніло. Це була страшна мить. Я був близьким до того, щоб виказати себе, але, зібравши всю силу духу, прошепотів: "Ні, нічого не знаю". Кошовий задумався і потім: "Не вірю я все ж, щоб гетьман Орлик помер, бо всі ці чутки йдуть від московських агентів!" І наймолодший з мазепинців, сповнений суму, знову подався на еміграцію.
1 лютого 1733 року відбулась велика подія, на яку чекали в усіх європейських канцеляріях - помер король Польщі. 6 березня Григорій помчав у Варшаву з хабарами для польських сенаторів і
таємними королівськими інструкціями. Настала нагальна потреба інтервенції Порти, тому 19 березня Орлик через Кременець, Хотин, Бухарест і Софію їде до Стамбула. Великий візир заявив Григорію, що підтримує французького кандидата на польський трон і розпочинає підготовку до війни проти Москви і Відня. Гроші зробили свою справу, і на сеймі королем Польщі одноголосно був обраний французький кандидат Станіслав Лещинський. У своєму листі до короля посол Франції в Польщі маркіз де Монті писав: "Сам Господь Бог послав нам пана Орлика. Як тільки я його вперше побачив, я зрозумів цінність цієї людини. Григорій Орлик відважний старшина, володіє різними мовами, польську та німецьку знає так добре, ніби народився в цих країнах". Тому 22 серпня три таємничі мандрівники покинули Францію: король Станіслав, переодягнений на німецького купця з паспортом на ім’я Бовера, французький шляхтич Андлі та челядник Ернст Брамляк, яким був не хто інший, як Григорій - шеф експедиції. Промчавшись, не зупиняючись, через ворожу Німеччину, союзницю Австрії та Росії, у Варшаві Орлик провів Станіслава таємним підземним коридором безпосередньо до французького посольства. За це Людовік XV нагородив Григорія діамантом вартістю 10 000 екю, а королева подарувала йому свій портрет, оздоблений самоцвітами.
Тим часом події, що розвивались у Варшаві, не сприяли українцям. Росія ввела величезну армію до Польщі. Лещинський був вимушений відступити до Данцига. Боротьба за польську спадщину розпочалась. Франція оголосила війну Австрії.
1 лютого 1734 року Григорій сів у Тулоні на корабель до Стамбула, маючи із собою лист Людовіка до Каплан-Гірея, у якому він вимагав звільнення гетьмана Пилипа Орлика і допомоги козакам. Питання підтримки козацьких визвольних змагань було вирішено остаточно. Довідавшись про це, царський уряд доклав титанічних зусиль, щоб шляхом обману, підступу і залякувань дезорієнтована Січ визнала зверхність Москви. І в той час як старий гетьман, повний надій на визволення України, повертався до свого війська, воно вже прийняло російське підданство. Залишившись без військової підтримки, мазепинці були вимушені боротись за визволення України виключно дипломатичними засобами.
Григорій тим часом наважився продертись на Гетьманщину. У серпні через Хотин і Кам’янець, переодягнений на татарського торговця, він дістався на Правобережжя, був на Полтавщині, навіть у Ніжині, обговорював ситуацію з козацькими старшинами. Вони запевняли, що пам’ятають і шанують його батька, що ціла Україна повстане, як тільки він опиниться біля її кордонів. Московський уряд, маючи дані про перебування Григорія, наказав коменданту війська в Україні, генералові Кейтові, шотландцеві, схопити Орлика "живим або мертвим". Але генерал, "як сам мені згодом розповідав у Франції, симпатизуючи визвольним змаганням України, хоч і мав відомості про мій побут на Україні, не тільки не схопив мене, а й дав змогу її спокійно залишити, бо знав, що я працюю для Батьківщини", - писав Григорій Людовіку XV.

ВОСКРЕСІННЯ НАДІЙ
Війна Туреччини з Росією, яку так довго очікував Орлик, нарешті вибухнула. Надії мазепинців воскресли. 24 травня 1738 року великий візир Ваген-Паша у Відині (сучасна Болгарія) зустрівся з Пилипом Орликом, щоб обговорити плани спільної боротьби проти Москви і визволення України. Але Порта не спромоглась використати сприятливі обставини, що склались тоді в Європі. Росіяни, вчергове підкупивши турецьких чиновників, схилили Османську імперію до миру, а старий кардинал Флері прагнув закінчити життя з ореолом миротворця.
У 1741 році Швеція оголосила війну Росії. Григорій постарався використати цей шанс для справи "Козацької нації". Він наполягав перед версальським двором, щоб Франція скористалась ситуацією і спровокувала мілітарну акцію європейських країн проти Росії, відновила коаліцію Швеції, Порти, кримського хана та України. Це йому вдалось, і резидент Франції у Стамбулі переконував Порту, що Україна готова до повстання і вимагав, щоб Туреччина допомогла Швеції.
Цього року Григорій стає маршалом Франції і членом таємної королівської ради Людовіка XV.
Та царська дипломатія не дрімала. Російська розвідка в Порті була надзвичайно сильна (цьому сприяла продажність турецьких чиновників), і про план Орлика втягнути у війну Туреччину, щоб за допомогою цієї коаліції визволити Україну, стало відомо Москві.
Прихилити Швецію і Порту до рішучих дій у напрямку визволення України так і не вдалось. Тим паче Франція на деякий час відмовилась від активної антиросійської політики, й гетьманич вирішив присвятити себе військовій кар’єрі. Він дістає надзвичайно високу нагороду - хрест святого Луї, яким у Франції володіли одиниці.

СЛАВА НЕРІДНОЇ ЗЕМЛІ
1747 року у Версалі в присутності короля й двору Григорій Орлик, похресник Мазепи, одружився з панною Луїзою Ле Брюн де Дентевіль, яка походила зі старовинного французького шляхетного роду, відомого від XI ст. Для Григорія вона завжди була Оленою. Після довгих років, проведених серед пригод і блукань по цілому світу, для Григорія настали спокійні часи. Він стає на чолі драгунського полку, що мав постій у Лотарингії, у Коммерсі, де він оселився з дружиною у замку Дентевіль (схід Франції). Із козаків, які емігрували із Запорожжя, він створив ескадрон. У замку Григорій розпочав писати "Історію України", над якою працював аж до самої смерті.
Григорій відновлює дружбу з Вольтером, той подарує йому розкішний авторський примірник "Історії Карла ХІІ", оправлений у червону шкіру з гербом "Новіна" - родовим гербом Орликів.
Із початком 50-х років Григорій знову порушив у французькій політиці українське питання. Велись спроби прихилити до козацького повстання гетьмана Розумовського. Російська імператриця, дізнавшись про його контакти з мазепинцями, відкликала його до Москви.
Плани Орлика не вдалось втілити в життя, бо спалахнула війна, що отримала назву Семилітньої. Григорій брав участь у битві під Розмахом у Саксонії, воював під Астембером, спричинився до здобуття Ганновера,
бився при Цімдергавфені й Лютцені (сучасна Німеччина).
13 квітня до "найкращого будинку" на вул. Перекоп Оленів, до хати цісарського радника Йоахіма Геспера Гете, принесли важкопораненого воїна. Похресник Мазепи в будинку Гете! Історія знає такі випадки, які не в змозі вигадати навіть уява поета! Григорій вирішив долю битви, це була перша велика перемога французів у цій війні. 25 квітня спеціальний посланець приніс з Версалю нагороду - король призначив його генерал-поручником.
Ще добре й не одужавши, він уже брав участь у нещасливій для Франції битві під Мінденом над Рейном, де отримав важке поранення. А 14 листопада 1759 року "граф Григорій Орлик, генерал-поручник, кавалер шведського Ордена Меча і святого Луї помер в Діючій Армії".
Дружина Орлика отримала особистий лист від Людовіка XV: "Мадам, я втратив досконалого шляхтича. Франція - сміливого й видатного генерала, славетне ім’я якого назавжди залишиться в анналах армії. У безмежному горі, що Вас спіткало, знайдіть розраду в тому, що граф Орлик помер як слід помирати людині його роду й гідності".
Ось так на чужині, за чужу славу помер син гетьмана Орлика, якому не судилося пожертвувати життя за Батьківщину. І тільки назва повітряних воріт Франції - аеропорту "Оrlу" - нагадує поодинокому українському туристу про графа Григорія Орлика, бунтівного похресника Івана Мазепи.
Володимир ЦУП.
м. Тернопіль.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2007 > Тема "Українці мої..."