Версiя для друку Обговорити в форумi

ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ

Петро Федотюк народився 1942 року в с. Літки Лугинського району, що на Житомирщині. Закінчив Київський державний університет ім. Тараса Шевченка (факультет журналістики). Нині - літературний редактор газети "Літературна Україна". Автор багатьох книжок, а також кількох збірок поезій, гумору, студій про мову. Член національних спілок письменників та журналістів України. Цими днями Петро Федотюк відсвяткував своє перше 65-ліття. Вітаючи чудового письменника і поборника чистоти рідної мови з високим днем народження, зичимо йому подальших творчих злетів!

УКРАЇНІ
Невитравний у твоїй долі
Одвічний присмак полину.
Усе тягнулася до волі,
Не мавши зроду талану.

Спішили знатися з тобою
Далекі й близькі всіх порід -
Упитися твоєю кров’ю
І по тобі розвіять слід.

Кували в пута у залізні,
Хотіли вирвати язик,
А ти все оживала в пісні,
Тій, що чистіша од сльози.

Щоб в прірву не могла поринуть,
Щоб пломінь твій в пітьмі не згас,
Журливу пісню, мов жарину,
У тебе підхопив Тарас.

І береже ясу первісну
Вкраїни врода молода,
Поки Шевченків блідий місяць
З-за хмари де-де вигляда.
ЗЕМЛЯ БАТЬКІВ
Земля батьків, мережана любов’ю,
І в будні нам священна і свята,
Тут почались ми радістю і болем,
Тут світ бентежний
вперше нам світав.

Все дороге тут - рідний дім і мати,
Жива вода і молоді стежки.
Тут ми росли, русяві гайдамаки,
Сповиті в пісню, наче в пелюшки.

Плекала нас підзолів полотнина,
Зелених жит ряднина край села,
І невмируща пломінка калина
Своє нам серце сонячне дала.

О краю мій! Тумани і діброви,
Отавні луки, сфагни й чагарі,
Терпка жарінь поліської розмови,
Як вічний поклик дивної зорі.

Переклик літ - мов пісня журавлина,
А в серці все дзвенить твоя струна.
У нас одна з тобою пуповина,
І путь одна, і доля в нас одна.
Земля батьків... Вітчизна.
Батьківщина.
Без тебе пустоцвітом мої дні.
Ти - п’ядь землі,
що в кожного єдина,
Що притяга нас вічно, як магніт.
* * *
Лежить в гарячці Україна.
О, хто б джерельної приніс?
Діагноз кваплять: "безнадійна"
Хто біля лона її зріс.

І кваплять похорон і тризну
Рятівнички її немов,
Та все грабують материзну
Під гасла про палку любов.

Душа її і тіло - рана,
І помочі не чути десь.
Лиш люто гавка з-за паркана
Скажений пес. Московський пес.
Петро ФЕДОТЮК.
м. Київ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 19.10.2007 > Тема "Душі криниця"