Версiя для друку Обговорити в форумi

ЗАЛИШИЛИ МЕНЕ БЕЗ "СВІТЛИЦІ"...
 Доброго дня, шановна редакціє газети "Кримська світлиця"!
 Не знаю, з якої причини залишили мене без вашої газети і ще журналу "Жінка". Журнал я передплачую вже більше сорока років. З газет я раніше передплачувала "Радянську Україну", пізніше "Демократичну Україну", а коли на пошті прочитала про "Кримську світлицю", то вирішила оформити передплату на неї. Мені дуже сподобалось, що пишете і про літературу, і про політику, бо я в школу ходила коли була війна. А пішла до школи, як мені виповнилось шість років, у нас тоді був один урок польської мови, це був 1938 р. А коли у 1939 р. до нас прийшли німці, то вже один урок був німецької мови. Я закінчила всього шість класів. А жила я на Лемківщині, у селі Березка повіту Санік, а воєводство до війни було Львівське, а під час війни Краківське. У 1946 році нас насильно виселили зі своєї рідної землі, завантажували нас у вагони в м. Калуші Станіславської області, тепер це Івано-Франківська. А в 1964 році ми по переселенню поїхали до Криму, де зараз і живу, чоловік помер у 1972 році, а я залишилася з чотирма дітьми. Того ж року забрали сина до армії, а найменша дочка пішла в перший клас. У мене нині десять внуків і дві правнучки, але живу одна, всі повиростали та й живуть хто де, а мені сумно. Тож люблю читати, бо ночами не спиться.
 Я газету і журнал передплачувала завжди на півроку, але в червні на пошті сказали, що тільки на три місяці передплачують, а потім треба знову на три місяці. Коли пішла передплачувати, то мені сказали, що можна на шість місяців, я поштарці сказала, що доплачу і дала їй 9 грн. А в п’ятницю прийшла листоноша і газету не принесла та віддала мені 9 грн. і сказала, що Таня (начальник пошти) не схотіла передплатити мені газету і журнал, бо вона йде у відпустку. Ось чому я вам і написала. Я не знаю, може, мені вже не треба буде, бо я вже стара, 16 грудня мені виповниться 77 років, але ж прикро, що з нами так обходяться.
 У мене і пільг не було, то я писала до Києва прем’єр-міністру Юлії Тимошенко, то мені прислали документи зі Львова із архіву, то з 2005 року я на пільгах. Пробачте мені, будь ласка, що я вас турбую, може, дехто подумає, що то дурниця, а для мене це дуже важливо.
 Дорогі світличани, успіхів вам у вашій нелегкій праці, щастя вам і здоров’я.
 Софія ВОЗНЯК.
 Роздольненський район, Крим.

 ВІД РЕДАКЦІЇ. Наша постійна передплатниця із смт. Рокитного Київської обл. також скаржиться на нерегулярне надходження "Кримської світлиці". Знову офіційно звертаємося до Кримської дирекції УДППЗ "Укрпошта" з вимогою навести порядок з розповсюдженням газети!

БУДУ ВДЯЧНИЙ ЗА КНИГУ!
 Шановна редакціє! Вітаю вас з великим празником Святої Покрови!
 Я постійний передплатник "Кримської світлиці". Це дуже цікава газета, я все перечитую і дуже радий, що на півострові є такий вогник, що підтримує нас духовно і морально в такий важкий час.
 Вичитав, що до вас надіслані книжки "Не вір!" п. Любові Василів-Базюк. Якщо можете, вишліть мені цю книжку, я буду дуже вам вдячний, бо хочеться більше знати правдивого і цікавого про історію свого рідного краю.
 З повагою до вас -
 Е. Г. РОСЛЮК.
с. Братське Красноперекопського району АР Крим.

 ВІД РЕДАКЦІЇ. Запрошуємо й інших читачів замовити книги Любові Василів-Базюк та П. Г. Вакулюка, які автори надали нам для безкоштовного поширення.

РЕСТАВРАТОРИ, ВІДГУКНІТЬСЯ!
 Добрий день, шановна "Кримська світлице"! Користуючись нагодою (мій син Ігор відпочиває у Криму), передаю редакції газети "Кримська світлиця" портрет Т. Г. Шевченка, який довгі роки був у нашій сім’ї. Для реставрації я віддав картину нашому криворізькому художнику Ю. П. Сичу, але за 10 років він не зміг цю картину реставрувати.
 Мій дід Павлов Дмитро родом з Кубані, станиця Кропоткінська. В кінці ХІХ століття їхня сім’я вернулася в Україну. Мій батько Павлов Дмитро народився 1899 року в містечку Нова Прага (зараз Кіровоградська область). Закінчив у 1917 р. Кременчуцьке залізничне технічне училище. Довгі роки працював на різних будовах Кривбасу. Я народився 1924 року на станції Знам’янка, у 1952 році закінчив Криворізький гірничорудний інститут, працював на шахтах Донбасу і Кривбасу 20 років. З 1996 року читаю газету "Кримська світлиця".
 Прохаю вас знайти гарного художника-реставратора і віддати картину на реставрацію. Всі фінансові витрати будуть здійснені за мій рахунок, про що, будь ласка, повідомте мене.
 Після реставрації портрет Т. Г. Шевченка повинен прикрашати приміщення редакції "Кримська світлиця". Цей портрет весь час перебував у сім’ї мого батька, а потім у мене. Кріпився цей портрет до дубової рамки дерев’яними цвяшками. Внизу картини було написано "Новая Прага 1912 г." і підпис художника. Хто цей художник - невідомо.
 З повагою,
 Віктор ПАВЛОВ.
 м. Кривий Ріг.

 ВІД РЕДАКЦІЇ. Просимо відгукнутися фахівців - картина вже у "Кримській світлиці", але прикрасити редакцію вона поки що не може, бо справді потребує серйозної реставрації...

ДАЛЕКІ, ТАКІ ДАЛЕКІ...
 Далекі, такі далекі... Та ні, не часи! Які ж ви далекі від справжньої історії. Ой, я й забула, що у нас в країні вже історію переписують на свій лад! У нас же ж тепер топчуться по кістках воїнів Червоної армії, вибачте за вираз, плюють на їх великий подвиг! Почитала багатенько матеріалу, переважно молодих авторів, можна сказати, що дуже молодих, бо вони не тямлять нічого в справжній історії. Вчителька, з етичних міркувань не буду називати її прізвище, пішла з роботи, бо не могла викладати дітям брехливі вигадки, що йменуються історією! Навіть німці встановили пам’ятник радянському воїнові, оберігають не тільки його, а й надписи на Рейхстагу. Вони говорять: "це наша історія, і від неї нікуди не дітись, потрібно пам’ятати...". А що ж пам’ятаємо ми? Ми зносимо все, що нагадує про колишні часи, обливаємо брудом Леніна, Сталіна і т. д. Але найстрашніше те, що Ви зневажили всю кров, увесь біль, усі страждання як українського, так і інших народів, усіх, хто належав до лав Червоної армії. Як швидко забуваються усі злочини ОУН-УПА, так само як забувається великий подвиг радянського воїна. Якраз саме останні витягли з багнюки фашизму усі країни, що підкорив Адольф Гітлер. У підручнику з історії можна прочитати будь-що, навіть те, що ти не з цієї планети. Жартую звичайно, але не до сміху! Як можна признати героями людей, які вбивали дітей (немовлят били об стіну так, що мозок розлітався по хаті), забивали колодязі трупами дівчат, жінок, стариків і дітей, вирізали вночі цілі сім’ї.
І цих людей ми бачили по телебаченню, їх вітав президент, а за що спитати б? Добрий приклад для молоді: вбивайте, калічте і отримаєте нагороду! Чула й таке, що нібито українське населення допомагало харчами повстанцям. А що ж було робити? Віддавали все, собі майже нічого не лишали! Так, це було! Кому ж хочеться лежати з перерізаним горлом, дивитися як мучать твоїх дітей. Не віддаси, о четвертій годині ранку прийдуть - замордують! Ніхто не докоряв їм цим, спокійно собі жили, але тепер не можна мовчати, коли їх дорівнюють до ветеранів. І після
привітань на адресу вбивць, як можна дивитися в очі справжніх героїв, тих, хто не дав нам стогнати у фашистському ярмі!

ТОЧКА ЗОРУ
(Відповідь на те,
що зачіпає за живе!)

Навіщо кажеш брат,
 якщо вбиваєш?
Навіщо дивишся в очі і плачеш?
Поглядом спину
 ти спопеляєш,
Коли відвертаюсь,
 встромляєш ножа!
У зраді звинувачення
 ти відкидаєш,
Не тільки ти, твої нащадки,
Чи може Бога
 розповідями звеселяєш,
Хоча Він бачив ВСЕ!
Звичайно, ми не судді,
 ми не Боги,
Аби карати ділом або словом,
Але ж і ви мовчіть, коли вина,
Стежиной вашою
 колись там пролягла!
Ми не засуджуємо Вас,
 нащадки,
Ми не примушуємо
 віддавать борги,
І не трезвоньте як трещатки,
Про, нібито, розбиті
 вщент житті!
Ми всі хотіли миру і спокою,
Але ви не герої, щоб іти
Парадом, не любите ви
 чесного двобою,
Стріляли тільки ви із-за спини!

 Може хтось закидатиме мені, як зараз повелося, звинувачення в упередженому ставленні до вояків ОУН-УПА. Але чому ж вони сиділи у "схронах" до 1954 року, продовжували тероризувати українські села. Приходили вночі і погрожували випекти ярмо на лобі, якщо тільки люди підуть у колгоспи. І говорю я не просто так, припущеннями Вас годуючи, ні! Постійне спілкування з людьми, які жили у ті часи і у наш час з болем розповідають про страх, що завжди таївся у кожній хаті. Страх не перед радянським воїном, якого тепер називають загарбником, а перед повстанцями. А скільки вчительок загинуло від їх руки, не оминали страшної "кари" й голови колгоспів. За що вони мстилися, за що вбивали невинних людей, за що страждали наші діди-прадіди, які проливали кров за визволення нашої країни! Немає різниці, що вона була в складі Радянського союзу, на полі бою були як українці, так і представники інших національностей.
 Молоді автори спираються на письмові джерела щодо діяльності ОУН-УПА (невідомо, правдиві вони чи ні), але майже ніхто не звертає уваги на людей, які живуть поміж нас, які були часткою тієї історії. Вони говорять, але їх ніхто не чує...
 Тетяна П.
 м. Сімферополь.

 ВІД РЕДАКЦІЇ. Шановні читачі! На відміну від деяких інших газет "Світлиця" дає можливість висловитися на своїх сторінках усім - навіть тим, хто не поділяє редакційної політики. Звичайно, якби такі, як пані Тетяна, читали нашу газету частіше й уважніше, вони хоча б щось знали про спецзагони НКВД, які під виглядом бандерівців чинили звірства на Західній Україні. Власне, навіть не це незнання найстрашніше. Нам відомо, що Тетяна П. є випускницею одного престижного кримського ВНЗ, який готує... учителів.
Редакція не зачепила в цьому листі ані коми - тож маємо обличчя кримської "педагогіки" без найменшого гриму... "Загримували" тільки прізвище авторки - у неї попереду ще стільки життя: а раптом колись доросте до сорому за оці свої сьогоднішні "трещатки" в голові?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 26.10.2007 > Тема "Резонанс"