«Радуйся, Благодатна Богородиця Д╕во, бо з Тебе засяяло Сонце правди - Христос Бог наш, що просв╕чу╓ тих, що в темряв╕. Веселися ╕ ти, старче праведний, що прийняв у об╕йми Визволителя душ наших, який дару╓ нам воскрес╕ння» (тропар свята). «Кожне дитя чолов╕чо╖ стат╕, що розкрива╓ утробу, ма╓ бути посвячене Господу» (Лук. ╤╤, 22 - 24), бо за законом Мойсея кожен перв╕сток чолов╕чо╖ стат╕ на сороковий день в╕д народження мав бути представлений Богу, ╕ приносився батьками в храм. Цей закон було встановлено в пам’ять виходу ╓вре╖в з ╢гипту - визволення в╕д рабства, спас╕ння перв╕стк╕в в╕д смерт╕. У когось виникне питання: чому саме на сороковий день? Тому що, зг╕дно з цим же законом, протягом цих дн╕в йде очищення матер╕ ╕ дитини. П╕сля представлення дитини Богов╕ батьки повинн╕ були принести за гр╕х у жертву однор╕чне ягня на ц╕лоспалення та голубеня або горлицю. Хоча Мар╕я, ставши мат╕р’ю Господа, освятилась Його народженням ╕ не мала потреби в очищенн╕, все ж вона, з глибоко╖ поваги до закону Мойсея, виконала його. Немовлям Господь був принесений у Храм ╢русалимський 15 лютого (2 лютого ст. ст.) для стр╕тення (зустр╕ч╕) з Богом. З тих п╕р у цей день в╕дзначають свято, яке назива╓ться Стр╕тення Господн╓. У той час в ╢русалим╕ жив старець на ╕м’я Симеон. В╕н був праведною ╕ благочестивою людиною, що ут╕хи чекав ╤зра╖лю. ╤ Святий Дух був на ньому, в╕д якого йому було зв╕щено смерт╕ не бачити, перш н╕ж побачить Христа Господнього. В оч╕куванн╕ ц╕╓╖ зустр╕ч╕ в╕н прожив приблизно 300 рок╕в. ╤ як вносили батьки Дитину - ╤суса, щоб «учинити над ним за звича╓м законним», Симеон взяв на руки Його, в╕ддав хвалу Богов╕ та й промовив: «Нин╕ в╕дпуска╓ш раба Свого, Владико, за словом Тво╖м ╕з миром, бо побачили оч╕ мо╖ спас╕ння Тво╓, яке Ти приготував перед вс╕ма народами, св╕тла та просв╕ту поганам ╕ на славу народу Твого ╤зра╖ля!» Так╕ слова дуже здивували Йосифа ╕ Мар╕ю. Пот╕м Симеон благословив ╖х, ╕, звернувшись до Божо╖ Матер╕, сказав таке пророцтво: «Ось лежить Цей на пад╕ння ╕ на п╕днесення багатьох в ╤зра╖л╕ ╕ на знак стр╕чання, - Тоб╕ Сам╕й душу пройме меч, щоб в╕дкрились душ╕, сердець багатьох» (Лук. ╤╤, 25 - 35). В цей же час у храм╕ перебувала пророчиця Анна, дочка Ралу╖лова з племен╕ Асирового, - вона дожила до глибоко╖ старост╕, в╕с╕мдесяти чотирьох л╕т, ╕ не в╕длучалася в╕д церкви п╕сля того, як овдов╕ла. Вона служила Богов╕ ╕ вдень, ╕ вноч╕ постами ╕ молитвами, ╕ знала Мар╕ю з дитинства. Отже також споглядала Спасителя ╕ зв╕стку про його народження понесла ус╕м людям. Така ╕стор╕я свята записана у вс╕х церковних творах, починаючи з ╤╤╤ - V стол╕ть. Особливо урочисто Стр╕тення почали святкувати за час╕в ╕мператора Юстин╕ана, коли в цей день було врятовано Константинополь в╕д страшно╖ моровиц╕. Передпразництвом Стр╕тення Господнього вважа╓ться 1 лютого, а в╕дданням - 9 лютого. В VII ст. Андр╕й Критський, в V╤╤╤ ст. Кузьма Малумський, св. ╤оанн Дамаск╕н ╕ Герман, патр╕арх Константинопольський, у ╤Х ст. ╤осиф Студит та ╕нш╕ доповнили святкову службу багатьма священними п╕снями, як╕ й сьогодн╕ виконуються православною церквою. Це свято ма╓ ╕ м╕фолог╕чне трактування. В народ╕ його називають «Зимобор» чи «Громниця», бо у цей день стара Зима зустр╕чалася з Л╕том - молодою д╕вчиною, ╕ вони починали сперечатися м╕ж собою - кому йти, а кому лишатись? Головною прикметою, результатом ц╕╓╖ суперечки було таке явище природи: якщо до вечора стане тепл╕ше - Л╕то перемогло Зиму, а якщо холодн╕ше - Зима. Також ╓ й ╕нш╕ прикмети ╕ приказки: Ясна ╕ тиха погода в цей день в╕щу╓ добрий урожай поля ╕ ро╖ння бдж╕л. В╕тер - погана ознака. В╕длига - жди п╕зньо╖ весни. «Як на Стр╕тення п╕вень нап’╓ться води з калюж╕, то жди ще стуж╕!» Напередодн╕ свята ж╕нки вип╕кали обрядове печиво - «жайворонк╕в», давали д╕тям, щоб т╕ закликали весну, допомогли ╖й збороти зиму, але виносити це печиво можна було лише у подв╕р’я. На Стр╕тення також ворожили на урожай: кожен господар на н╕ч виставляв миску ╕з зерном на дв╕р. Якщо зранку була на зерн╕ роса - в╕щувало врожай, не було - погана ознака. У цей день в церквах святять воду ╕ св╕чки. Св╕чки, посвячен╕ в цей день, називаються «громничними», бо ╖х запалюють ╕ ставлять перед образами п╕д час грози, щоб оберегти людей ╕ худобу в╕д грому. Ц╕ ж св╕чки дають в руки вмираючому при читанн╕ в╕дх╕дно╖ молитви. Також коли людина приходила з церкви, запалювала «громничну» - щоб весняна пов╕нь не пошкодила пос╕ви ╕ щоб мороз не побив дерева. Посвячену у цей день воду люди набирали у нову посудину ╕ пильно берегли, бо ц╕й вод╕ приписували маг╕чну силу. Нею натирали хвор╕ м╕сця, захищалися ╕ л╕кувалися в╕д «поганого ока», напували ╕ кропили худобу, щоб не хвор╕ла. Пас╕чники берегли цю воду весь р╕к ╕ кропили нею вулики кожно╖ першо╖ нед╕л╕ по молодиков╕. Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хл╕б-с╕ль ╕ обов’язково кропив стр╕тенською водою вол╕в, воза ╕ самого чумака, примовляючи: «Боже тоб╕ поможи!» А як син йшов на в╕йну, батько, благословляючи, кропив його ╕ промовляв: «Боже тебе збережи».
За книгою «Укра╖нськ╕ традиц╕╖» публ╕кац╕ю п╕дготувала студентка факультету укра╖нсько╖ ф╕лолог╕╖ ╕ укра╖нознавства ТНУ Ганна МИСЬК╤В.