Властиве Шевченков╕-художнику тонке в╕дчуття натури, вм╕ння реал╕стично передати форми, сво╓р╕дна творча ╕ндив╕дуальн╕сть повною м╕рою вт╕лен╕ ╕ в ж╕ночих портретах. Найб╕льш в╕дом╕ з них - портрети Ма╓всько╖, Закревсько╖, Катеринич, Кейкуатово╖, Усково╖, казашки Кат╕, Кржисевич, Максимович, Лазаревсько╖, Ликери Полусмаково╖. Хто вони, ц╕ ж╕нки? Зрозум╕ти ╕ вс╕м серцем п╕дтримати Тараса Григоровича у далекому засланн╕ змогла дружина коменданта Новопетровського укр╕плення ╤ракл╕я Олександровича Ускова - Агата (Агаф╕я) Омелян╕вна. Родина ця в╕д╕грала благотворну роль у житт╕ Кобзаря: всупереч царськ╕й заборон╕ Усков надав змогу Шевченков╕ писати й малювати, прагнув полегшити тягар муштри, неоф╕ц╕йно дозволив листуватися - кореспонденц╕╖ надходили на адресу Ускова, а п╕сля зв╕льнення ╕з заслання завдяки Ускову поет м╕г прямувати одразу до Петербурга. Шевченко з любов’ю ставився до Над╕йки - молодшо╖ дочки Ускових, бавив ╖╖, згадував про не╖ в листуванн╕. В «Щоденнику» ╓ тепл╕ записи ╕ про старшу дочку Ускових - Натал╕ю. Та найб╕льш зворушлив╕ його стосунки з Агатою Омелян╕вною. В лист╕ до Б. Залеського 9 жовтня 1854 року Шевченко писав: «Эта прекрасная женщина для меня есть истинная благодать божия. Это одно, единственное существо, с которым я увлекаюсь иногда даже до поэзии». В ╕ншому лист╕ (10 лютого 1855 р.): «Я полюбил её возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарной моею душою. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей». На жаль, м╕сцев╕ пл╕тки порушили безпосередн╕сть цих вза╓мин, але й у наступн╕ роки вони п╕дтримували дружн╕ стосунки. Художник виконав три портрети Усково╖, як╕ збер╕гаються в Державному музе╖ Шевченка у Ки╓в╕. Всього ж у мистецьк╕й спадщин╕ Кобзаря понад 150 портрет╕в. ╢ й портрет наречено╖ поета - Ликери Полусмаково╖. 5 серпня 1860 року у в╕рш╕ «Ликер╕» поет блага╓: Моя ти любо! Усм╕хнись, ╤ вольную святую душу, ╤ руку вольную, м╕й друже, Подай мен╕... Шевченко поетизував цю д╕вчину. Сл╕пий у коханн╕ ╕ бажанн╕ мати садок вишневий коло власно╖ хати, де Ликера буде господинею, Шевченко не бачив сутт╓вих недол╕к╕в обраниц╕. Ликера стала наймитувати у французькому магазин╕, де продавала б╕лизну, а пот╕м пере╖хала у Царське Село, вийшла зам╕ж за перукаря. П╕сля смерт╕ чолов╕ка (1904 року) жила в Канев╕, часто нав╕дувалася на могилу поета, померла у лютому 1917-го, залишивши сво╖ спогади про Шевченка, записан╕ К. Широцьким. Портрет Мар╕╖ Максимович створений 1859 року. З подружжям Максимович╕в пов’язана одна з хвилюючих стор╕нок б╕ограф╕╖ Шевченка. Тарас Григорович мр╕яв поселитися на схил╕ л╕т поблизу хутора Михайлова Гора на Кан╕вщин╕, де мешкали ╕ Максимович╕ п╕сля виходу на пенс╕ю Михайла Олександровича, першого ректора Ки╖вського ун╕верситету. Але цьому не судилося зд╕йснитися. П╕д час сво╓╖ подорож╕ в Укра╖ну, гостюючи у Максимович╕в, Шевченко ╕ намалював портрет Мар╕╖ Васил╕вни. Про ╖хню щиру дружбу св╕дчать листи, а також те, що поет подарував ц╕й ж╕нц╕ дв╕ сво╖ найкращ╕ поез╕╖, позначен╕ автографом, - «Садок вишневий коло хати» та «Сон» («На панщин╕ пшеницю жала»). Валентина ГАЛАГАН, кандидат ╕сторичних наук.
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
