Версiя для друку Обговорити в форумi

Кандидат філософських наук, доцент Києво-Могилянської академії Ігор ЛОСЄВ: «МАЮ ВЛАСНУ ТВЕРДУ ПОЗИЦІЮ...»
(Закінчення. Поч. у № 9, 10).

 — Владимир Литвин, выступая в передаче Савика Шустера сказал: «Нужно признать, что Украина Крым потеряла».
 Согласны ли Вы с такой резкой оценкой политической ситуации с автономией?
 — Владимир Литвин явно торопится. Если тебе сказали «фас» — это не значит, что нужно немедленно бросаться выполнять.
 Украина ничего не потеряла и не потеряет. Самая большая для неё потеря – это присутствие в украинской политике таких деятелей как Литвин. Бог его знает, кому там он служит, этот бывший историк КПСС, но украинским патриотизмом он явно не отягощён. Лучше бы рассказал что-нибудь интересное о том, как руководил администрацией Кучмы и что там у них произошло по делу Георгия Гонгадзе. А то ведь всякие разговоры ходят, в том числе на темы «коварства и любви». А что касается предвыборного слогана: «Украине нужен Литвин», заявляю: Украине Литвин не нужен. Точка. А то много развелось каркающих и пророчащих нашей стране скорую гибель. Не дождутся.
 
— По оценкам специалистов Гидрофизического института, на дне севастопольских бухт находится более 20 тысяч тонн нефти. В то же время украинские власти сняли вопрос о компенсации российской стороной за экологический ущерб природе Севастополя. Как объяснить этот удивительный парадокс?
 — А что тут объяснять? Кишка тонка у наших так называемых властей. Если бы речь шла об их шкурных интересах – стояли бы насмерть. А тут какие-то интересы какой-то Украины…
 
— Президент Украины наградил Валерия Андреевича Милодана орденом «За заслуги» III степени. Ясно, что это произошло с подачи
г-на Казарина, известного антиукраинского деятеля на государственном посту в Севастополе. Известно, что 3 - 4 года назад г-н Милодан приложил все усилия к тому, чтобы изгнать из Ассоциации национально-культурных обществ (АНКОС) все украинские культурные организации и собственно украинский государственный язык. Должно ли награждение государственным орденом кореллировать с антиукраинской деятельностью банальных шовинистов, как это порой происходит?
 — Да продался Валерий Андреевич «оранжевой чуме», которую ещё недавно призывал конкретно душить. Что ж, уважаемый В. А. Милодан, становитесь в наши оранжевые ряды, «оранжист» вы наш, свежеиспечённый.
 
— Господин-товарищ Леонид Грач – известный в Крыму, в Украине и в России производитель, а скорее, транслятор извне всяческих фобий. Одна из них – фашизм в Украине. Несомненно, вся эта истерия хорошо финансируется Россией. Известны ли Вам какие-то примеры, которые помогли бы г-ну Грачу поддержать этот искусственный и явно экспортированный миф?
 — Не знаю таких примеров. Хотя, действительно. Тов. Грач, как все коммунисты, тонкий специалист по фашизму. Им все карты в руки. Фашизм и коммунизм – близнецы и братья, это две стороны одной тоталитарной модели общественного устройства. У нацистов – Бухенвальд, у коммунистов ГУЛАГ, у нацистов СС – у коммунистов –НКВД, у нацистов – НСДДП, у коммунистов – ВКП(б). У коммунистов – вождь, у нацистов – фюрер.
 Можно приводить примеры до бесконечности. В 1934 г. академик Иван Павлов (отчаянной смелости дедушка!) написал письмо в Совнарком СССР, где были такие слова: «Вы с огромным успехом сеете по культурному миру не революцию, а фашизм. До вашей революции фашизма в мире не было».
 
— Усі зараз активно посилаються у мовних проблемах на Європейську Хартію. Прокоментуйте, чи справді слід, згідно з Хартією, захищати російську мову від української?
 — Європейську Хартію мов у нас ухвалили в парламенті в абсурдно-карикатурному вигляді в спотвореному перекладі. По-перше, що таке «меншинна мова»? Це не мова національної меншини. Наприклад, китайці в Україні – національна меншина, але хіба можна назвати меншинною мову, що має 1,5 мільярда мовців? Меншинна мова – це та, яка є загроженою, яка реально може зникнути. В Україні – це: кримськотатарська, кримчацька, караїмська, гагаузька, ідиш і мова приазовських греків.
 Звісно, російська мова не є меншинною, не є загроженою і не є вузькорегіональною, бо поширена скрізь в Україні. Вона не потребує ніякого захисту. Радше, інші мови треба захищати від тотальної русифікації.
 
— Наші ідеологічні противники стверджують, що «українство» — це етнічний проект експансії європейського католицького світу в світ слов’янський. Чим можна заперечити цей міф?
 — По-перше, європейський світ не лише католицький, але й протестантський, але й православний (Греція, Румунія, Болгарія, Сербія, Македонія, Чорногорія тощо). А світ слов’янський — не лише православний (католицькі Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія тощо. Навіть слов’янська мусульманська Боснія). Католицький світ в етнічному сенсі є надзвичайно строкатим. Українство — це національна реальність, а не чиясь вигадка. Це розумів ще Франсуа-Марі де Прус (Вольтер), який сказав: «Україна завжди боролася за свободу». А імперські деспотичні проекті Росії завжди базувалися на агресивному протиставленні Євразії чи «слов’янського світу» (що є фікцією, бо слов’яни дуже різні, належать до різних культурних зон, до різних політичних орієнтацій) європейській цивілізації.
 
— На Вашу думку, українська і російська мови споріднені чи близькоспоріднені? Як Ви ставитесь до двомовності на державному рівні?
 — В мовознавстві існує поняття «індекс спільної лексики» (ІСЛ). Між українською і російською мовами ІСЛ становить 62%. Себто з кожних 100 слів у російській і українській мовах 62 слова подібні. А 38 – різні. Для прикладу: між італійською і французькою ІСЛ становить 70%, між іспанською та італійською – 68%, між російською і болгарською – 74%, між українською і білоруською – 84%. Тож судіть самі. А тих, хто
постійно намагався оголосити українську діалектом російської, хочу запитати (враховуючи, що італійська і французька є ближчими одна до одної, ніж українська і російська): італійська мова є діалектом французької чи французька є діалектом італійської?
 До державної російсько-української двомовності ставлюсь абсолютно негативно. Ця двомовність нічого не додасть російській мові, а українську знищить.
 
— Зараз часто вживають слово «нація». Грудневий референдум 1991 року — фактичний і формальний день народження держави, але ж не нації. Чи існує українська нація? Якщо ні, то який шлях формування нації українцям слід обрати?
 — Існує. Вона існувала задовго до 1991 р. Інша річ – у якому стані вона нині перебуває. Нація дуже потребує відповідальної і ефективної влади. Тоді процес її консолідації, національного згуртування значно прискориться.
 
— Чому у паспорті не вказується національність? Що, її вже нині нема? Чи треба, на Ваш погляд, повернути її в паспорти – хоча б для тих, хто наполягає…
 — Можна повернути, але дуже важливо, щоб це було насамперед у душі, бо те, що в душі, завжди є міцнішим від того, що на папері.
 
— Савік Шустер влаштував досить сумнівне шоу щодо визначення найбільших українців. Хто, на вашу думку, може заслужено вважатись найвизначнішими людьми в Україні за всю її історію в першій десятці?
 — Насамперед ті люди, які можуть бути символом України, які офірували своє життя на вівтар національного визволення українців – Шевченко, Франко, Леся Українка, Петро Сагайдачний, Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера, Василь Стус, князь Святослав Хоробрий, Святий Володимир, Ярослав Мудрий та багато інших.
 
— Василь Стус називав сучасну йому дійсність як «кубло бандитів-кагебістів, злодіїв і гвалтівників», що «у стольному засіли місті як паpтія більшовиків», Вітчизну «боягузів і убивць». А якою постає у Вашій уяві сучасна Україна?
 — На жаль, не кращою чи ненабагато кращою, ніж та, описана Стусом.
 
— В недавнем интервью для ВВС известный российский «ястреб» Дмитрий Рогозин на вопрос о том, что Россия добивается пересмотра договоренностей о закрытии базы в Севастополе, ответил буквально следующее: «Мы в Федеральном Собрании изучали исторические документы, по которым Севастополь в 1948 году был выведен из состава Крымской области для быстрого восстановления города после войны. Решение Хрущева передать Крым из состава РСФСР в состав УССР не распространялось на Севастополь, поскольку он был городом прямого российского подчинения. И только благодаря Ельцину эта тема была закрыта, причем в том же стиле Хрущева. Поэтому украинцы считают, что это их территория, а в России сейчас чехарда со всевозможными заявлениями, в том числе официальными». Как Вы прокомментируете исторические и юридические познания г-на Рогозина?
 — Нигде, ни в одном документе о передаче Крыма из состава РСФСР в состав УССР нет подписей Хрущева, зато есть все подписи руководителей Верховных Советов РСФСР, УССР и СССР. Ни в одном документе нет упоминаний о том, что Крым передается без Севастополя. Севастополь из состава Крымской области не изымался ни в РСФСР, ни в УССР. Возьмите Большую Советскую энциклопедию времен Брежнева. Там четко сказано: «Севастополь — город республиканского подчинения УССР в Крымской области». Будучи городом республиканского подчинения в РСФСР и УССР, Севастополь оставался органической частью Крымской области, севастопольские городские структуры подчинялись областным органам Крыма. Севастополь стал отдельным административным регионом только в независимой Украине.
 
— Украинцы и русские — это народы, которые вышли из одной колыбели? Надо ли акцентировать внимание на различиях двух народов?
 — Покажите мне ту трёхспальную колыбель, из которой выпрыгнули на историческую арену украинцы, белорусы и русские… Причём, один из младенцев ухитрился стать «старшим».
 Не было такой колыбели.
С таким же успехом можно петь о том, что все народы Западной Европы вышли из колыбели, которая называлась Римская Империя или империя Карла Великого. А между тем, испанцы очень отличаются от румын, хотя оба народа обязаны Риму своим происхождением (в немалой степени), а «румын» вообще переводится на русский язык как «римлянин».
 Хотя у жителей нынешней столицы Италии подобное самоназвание румын может вызвать сложные чувства…
 А различия между украинцами и русскими реальны и объективны, независимо от того, будем мы акцентировать на этом внимание или нет. Я лично акцентирую, ибо немало есть желающих под сладкие песнопения про общее и похожее вообще отрицать право украинской нации на собственное государство, собственное национальное «я», на свой язык и культуру, на всё то, что определяет, как писал русский поэт, «лица необщее выраженье». Очень не любили акцентировать противники Украины, отрицающие само существование украинцев как народа. Различия не менее заслуживают уважения, чем сходство.
 
— В феврале 2006 г. на совместной пресс-конференции в Киеве министры образования России и Украины Андрей Фурсенко и Станислав Николаенко заявили о том, что российско-украинская комиссия готовит к выпуску два новых учебника истории, которые будут полностью согласованы учеными обеих стран. Что известно сейчас об этих намерениях?
 — Всё благополучно заглохло после ухода из министерства социалиста, «зачарованого на схід».
 
— Наприкінці минулого року президенти Україні та Росії торкнулися теми історичного минулого. Ющенко, коротко кажучи, має позицію, що у нас власне бачення, а Путін натякав, що непогано було б уніфікувати спільну історію. Чи є нагальна необхідність у цьому?
 — Маячня. Яка може бути уніфікація двох різних історій двох різних народів і суспільств? Як Кремль збирається уніфікувати з поляками погляди на Катинь, на погроми Суворова у Варшаві, на дії карателя Муравйова, який вішав навіть польських дітей
після придушення національного повстання?
 Як у Кремлі думають уніфікувати погляди на Івана Мазепу, на Симона Петлюру, на УНР і ЗУНР, на ОУН-УПА і таке інше? Нині у російських підручниках ката Сталіна називають «успешным менеджером» — як це можна уніфікувати з Україною?
 
— Французький рекламіст Фредерік Беґбеде дуже правий із своєю сентенцією: «Залякування лишилося основним пластом (і хлистом) життя російського суспільства». НАТО, Шухевич, ОУН-УПА, націоналісти, інші жахалки та міфи продукуються постійно і кидаються в суспільство не лише з метою відволікання його уваги. Чому так важко боротись проти суцільної брехні пропагандистів?
 — Чому важко? Не так уже й важко. Якби у наших державних (якої держави?) ЗМІ нам давали стільки ж часу й місця, скільки всіляким провокаторам і українофобам, то ще велике питання, кому насправді було б важко. Через те нас туди й не пускають, у ті антидержавні ЗМІ.
 
— Багато читачів цікавляться — де Ви народились і хто за національністю?
 — Я народився в 1955 р. у місті Севастополі, моя мама під Ялтою, дід, прадід і прабабка також у Севастополі. Належу до 2% корінних севастопольців, себто тих, хто жив у місті до 1944 р. та їхніх нащадків. Маю чудовий кримський родовід саме завдяки моїм предкам: це вихідці з Катеринославщини – Зінченки, яких на початку ХІХ ст. російський поміщик привіз у свій маєток під Ялтою, та Кириченки – полтавсько-запорізького походження. Бабуся народилася в селі Велика Михайлівка неподалік Гуляйполя і особисто бачила Нестора Івановича Махна.
 Мій севастопольський дід Петро Лихачов брав участь в обороні Севастополя і був нагороджений орденом Червоної Зірки, а ялтинський дід Костянтин Зінченко воював у Ялтинському партизанському загоні, був нагороджений орденом Вітчизняної війни (ще тоді, коли його до ювілеїв не давали). Мого прадіда Михайла Лихачова в 1921 році замордували більшовики в міській тюрмі Севастополя. Тому дід Петро ненавидів комуністів і називав їх «красняками», вперто відмовляючись вступати «до лав», незважаючи на численні пропозиції. Дід був фанатом київського «Динамо», дуже любив співати українських пісень, тож, за дотепною класифікацією історика Ореста Субтельного, наша севастопольська родина належить до «україноспіваючого населення». Можливо, ця його схильність до українського мелосу пояснювалась тим, що прізвище його мами було Доценко. Дід ще хлопчиком бачив жахи червоного терору у Севастополі й розповідав мені про те, що запам’ятав на все життя.
 Мій батько Василь Лосєв – уродженець Тамбовської області Росії, потрапив до нашого міста в 1944 р., коли 16-річного хлопця мобілізували до Чорноморського флоту. Хоча він щиро вважав себе росіянином і слов’янином, але внаслідок власних досліджень я дійшов висновку, що, радше за все, мої предки з цього боку належали до так званої тамбовської мордви, найзахіднішої частини народу ерьзя - фіно-угорського етносу, спорідненого з фінами, естонцями, удмуртами і т. д. Звісно, вони вже були геть зросійщені, але нікуди не поділися специфічні риси антропотипу, які помічаю також у себе. Вивчивши мову своїх українських предків, сподіваюсь колись вивчити ерьзянську, адже нині, на жаль, знаю ерьзянською лише одну фразу, бойовий клич ерьзянських племен: «Ерьзянь Мастор!» — «Країна Ерьзянь!».
 Що стосується моєї особистої етнічної самоідентифікації, вважаю себе українцем, сподіваюсь, що не найгіршим українцем в Україні. Останній поштовх до саме такої ідентифікації дали мені деякі земляки в Севастополі, які збираються на антиукраїнські мітинги. Коли бачу ці спотворені люттю обличчя, ці білі від ненависті очі, чую ці брудні матюки і всю ту маячню, що вони виливають на Україну, жодних сумнівів щодо власної національної приналежності не відчуваю. Ну не можу я бути разом з такими людьми, не можу. Ось нещодавно на українському мітингу проти встановлення пам’ятника Катерині ІІ в Севастополі підійшли кілька жінок постбальзаківського віку з російської громади. І що ж? Може, були цивілізовані вирази своєї незгоди з нами? Ні. Суцільні матюки і демонстрація непристойних жестів як у хлопчиків у період ранньої сексуальності…
 
— Чи є у Вашій бібліотеці книги, до яких Ви повертаєтесь і перечитуєте не один раз?
 — Так. Люблю великих іспанців – Мігеля де Унамую, над усе «Трагічне відчуття життя у народів і людей», Ортегу-і-Гассета, латиноамериканську прозу: Маркеса, Кортасара, Борхеса, Ріо Бастеса, Фуентеса, Варгаса Льосу, Отеро Сільву, Алехо Карпентьєра та багатьох інших. Не уявляю свого життя без іспанських поезій ХVІ - ХVІІ ст. Ціную поезії Євгена Плужника і Василя Стуса, Євгена Маланюка, прозу Василя Барки… Важко все перерахувати.
 
— У які дні Вас відвідують найпозитивніші почуття?
 — Коли в Україні відбувається щось успішне і корисне для нашого народу.
 
— Яку позицію у своїй журналістській діяльності особисто Ви обираєте частіше всього: Ви — сторонній спостерігач, маєте певні політичні симпатії, симпатизуєте певній політичній силі чи маєте власну тверду позицію, і саме вона визначає Ваше ставлення до політики і політиків у конкретних обставинах?
 — Маю власну тверду позицію.
 Запитував Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.

ВІТАЄМО!
ОДНОГО ДНЯ - 10 БЕРЕЗНЯ, ХОЧ І В РІЗНІ РОКИ НАРОДИЛИСЯ ЗНАНИЙ ПОЛІТОЛОГ, ДОЦЕНТ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ ІГОР ЛОСЄВ ТА ГОЛОВА СОЮЗУ УКРАЇНОК СЕВАСТОПОЛЯ БОГДАНА ПРОЦАК. ГРОМАДА УКРАЇНЦІВ МІСТА ЩИРО ВІТАЄ ВЕЛЬМИПОВАЖНИХ СЕВАСТОПОЛЬЦІВ, ЗИЧИТЬ ЇМ МІЦНОГО ЗДОРОВ’Я, ЩАСТЯ ТА ДОВГОЛІТТЯ. РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ “КС” ПРИЄДНУЄТЬСЯ ДО ЦИХ ПОЗДОРОВЛЕНЬ ТА ЩИРИХ ПОБАЖАНЬ!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2008 > Тема "З перших уст"