1995 року ми з п. ╤ваном Вороною ╖здили у село Молодиче, колиску його дитинства. Я ╕з захопленням слухала розпов╕дь про село, його непросту ╕стор╕ю. Найперш╕ наш╕ кроки до церкви Пресвято╖ Парасков╕╖ – храму Божого, де люди знаходять спок╕й душ╕. Церкву розмалював народний художник Укра╖ни, наш земляк З. Кецало. Б╕бл╕йн╕ постат╕ - св╕тл╕, близьк╕ й зрозум╕л╕. Р╕зьблений позолочений ╕коностас - корона храму свято╖ Парасков╕╖, оп╕кунки села. Образи, прибран╕ вишиваними рушниками, що ╓ чудо-працею порепаних ж╕ночих рук. Велика лампа-павук у позолот╕ п╕дкреслю╓ красу ╕ велич храму. Б╕ля церкви сто╖ть кам╕нний хрест з написом: «Цей хрест в знак тверезост╕ 1892 р.» того року люди села Молодиче складали присягу не пити гор╕лки, щоб у них росли здоров╕ д╕ти ╕ Бог оп╕кувався ╖хн╕ми родинами. Священиком тод╕ був Микола Дереш, який словом Божим прищеплював любов до р╕дно╖ земл╕. Отець М. Дереш очолював «Просв╕ту», роз’яснював селянам красу ╕ велич поез╕╖ безсмертного Шевченка. Молодь горнулась до читальн╕. Студенти читали ╕стор╕ю Укра╖ни та навчали хорового сп╕ву. У сел╕ був осередок ОУН. Тут народились патр╕оти Укра╖ни: «Еней» - Петро Ол╕йник, Хомусяк Ант╕н, Степан Коваль ╕з сотн╕ «С╕романц╕в». Я слухала розпов╕дь пана Ворони. Найб╕льш болюч╕ спогади про визвольну боротьбу за волю Укра╖ни у 1943 р. Б╕льшовики плюндрували нашу землю, вбивали наших людей. ╤ тут пролунав клич: «Хто живий вставай боронити р╕дний край!» Молодь п╕шла в УПА. Сили були не р╕вн╕: енкаведисти - озбро╓н╕ до зуб╕в, у наших хлопц╕в - т╕льки вогонь любов╕ у серц╕ до р╕дно╖ земл╕. Стояли ми б╕ля могили хлопц╕в, замордованих на Святий Веч╕р 1945 року. Були на м╕сц╕, де замучили трьох молодих патр╕от╕в, яких забрали з церкви. В╕дтак ╖х т╕ла пов’язали за голови ╕ поволокли за возом до Ходорова. Чула тиху спов╕дь ╤. Ворони: «Облава. Ми в л╕с╕. Енкаведисти стр╕ляють. Падають вбит╕ мо╖ друз╕, а я живий, нав╕ть куля не зачепила. Як тяжко мен╕ було на серц╕ – хто мене береже? Материнська молитва?!». Стояли б╕ля стоянки. «Тут, - продовжу╓ ╤. Ворона, - я заховався м╕ж ст╕нами книжок. Прийшли облавники: «Здесь бандит?» Гострими п╕ками пробивають ст╕ни. Посипались книжки. Енкаведисти беруть ╖х, виривають стор╕нки, як╕ в╕тер розносить по селу. А я стою тут же, за ст╕ною, ╖м т╕льки руку простягнути. Вони матюкаються ╕ дивуються, який чорт «так много читает». Тримаю у руц╕ гранату, щоб живим не здатися, ╕ молюся: «Боже, зроби чудо! Врятуй мене, я буду служити Тоб╕ в╕чно». Чую: «Здесь бандита нет. Уходим отсюда». Благословенна рука Божа врятувала його, щоб життя сво╓ присвятив Укра╖н╕, як присягнув там, за ст╕ною у комор╕. Обер╕гали його понад п╕всотн╕ товариш╕в, як╕ загинули в╕д рук б╕льшовик╕в. В 1991 р. п. ╤ван Ворона з хористами капели «Мр╕я» д╕стали запрошення на «в╕че» у м╕сто Харк╕в. Дуже були при╓мно здивован╕ як на вокзал╕ зустр╕ли хорист╕в одягнен╕ козаки ╕ закв╕тчан╕ д╕вчата - кв╕ти Укра╖ни. В╕дразу в╕дправили хорист╕в в центр на площу Харкова, де було «в╕че». Було багато виступ╕в патр╕отичних, в╕дтак запросили хор «Мр╕я» на сцену, запитав п. Ворона що сп╕вати? В╕дпов╕дь: «Ой у луз╕ червона калина», засп╕вали, ╕ вс╕ люди разом сп╕вали ╕ плакали. Сп╕вали хористи ╕ народн╕ п╕сн╕, стр╕лецьк╕ ╕ повстанськ╕ УПА. Слухач╕ все просили сп╕вати, та повторити п╕сню. В╕дтак кер╕вник «В╕ча» - прин╕с ╖м за сп╕ви целофановий пакет з грошима ╕ дав ╖м з╕ словами: «Ми тут вс╕ зна╓мо, що ма╓те великий видаток на по╖зд та ╕нш╕ витрати. Ми вс╕ присутн╕ склалися, ╕ з великою подякою ╖х, т╕ рубл╕ Вам в╕дда╓мо». Усе це в╕дбувалося коло каменя з написом, що «тут буде пам’ятник на честь проголошення Самост╕йно╖ Укра╖ни». Пан Ворона сказав: «Т╕ грош╕, що ви з╕брали для нас, ми в╕дда╓мо на пам’ятник, який ма╓ тут стояти, ще й сво╖ дода╓мо». Очевидно хористи, хто ск╕льки м╕г, докинули на майбутн╕й пам’ятник. П╕шли в╕дпочити в готель. Та на них вже чекали чолов╕ки, щоб перев╕рити документи та зажадали слова ╕ ноти тих п╕сень, що ╖х сп╕вали хористи. Пан Ворона ╕ хористи зрозум╕ли, що це КДБ, ╕ в╕дпов╕дь була: «Музику ╕ слова п╕сень ми носимо в серц╕ ╕ пам’ят╕. Запис╕в не ма╓мо». В 1992 р. автобусом з м. Ходорова по╖хали хористи на сх╕дну Укра╖ну, в Микола╖вську область, село Степове. Велике, розлоге село, та при в╕д’╖зд╕ пом╕тили, що зовс╕м не видно людей, т╕льки к╕лька д╕тей граються на дороз╕. П╕д’╖хали п╕д клуб, на якому червоний прапор ╕ на дверях велика колодка. Вийшли з автобуса, закликали д╕тей, як╕ дуже боязно п╕дходили до них. В╕д них дов╕дались, що вс╕ люди з села поховалися, бо ╖м сказало начальство, що при╖дуть бандери ╕ будуть ╖х бити. Вир╕шили сп╕вати коло клубу. Пролунала перша укра╖нська п╕сня, пон╕с в╕дгом╕н по сел╕, почали зб╕гатися селяни. В╕дчинили клуб, та так дуже багато зб╕глося людей, що в клуб╕ не пом╕щалися. А наш╕ хористи вс╕ у вишиванках, п╕д кер╕вництвом диригента пана Ворони сп╕вали п╕сн╕ укра╖нськ╕, народн╕, з далеко╖ давнини, голосами предк╕в, стр╕лецьк╕, повстанськ╕. Люди слухали та просили повторювати. Р╕дна п╕сня доходила до серця, до розуму ╕ сльози будили нац╕ональну св╕дом╕сть. Дякували хористам люди ╕ чистою укра╖нською мовою, ╕ ламаною (суржиком), ╕ рос╕йською мовою, вс╕ були дуже вдячн╕. П╕сля зак╕нчення концерту селяни сп╕шили «в╕ддячитися» ╕ несли хто що м╕г - кавуни, хл╕б, сало, ковбаси. Все це щиро, по- р╕дному. 55 рок╕в працю╓ ╤ван Ворона диригентом народно╖ хорово╖ капели «Мр╕я». Разом з хористами укра╖нську п╕сню дару╓ не т╕льки ходор╕вчанам, а й ус╕й Укра╖н╕. ╤. Ворона пережив невдач╕, приниження, але завжди йшов чесною дорогою. Анна ГОШКО-К╤Т, учасниця бойових д╕й УПА, пол╕тв’язень. м. Ходор╕в на Льв╕вщин╕.
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
