Версiя для друку Обговорити в форумi

Готував для «Світлиці» репортаж про народну майстриню-вишивальницю, як уже й сороковини підійшли. Не брала вона участі у виставках та вернісажах, не хизувалася роботами своїми, але справді була народною і дарувала родичам та знайомим свої витвори мистецтва. Але більшість із них залишила у спадок єдиній онучці Софії.
З Людмилою Мефодіївною Пустовою я був знайомий майже все своє життя. У дитинстві та юнацькі роки навіть товаришував з її єдиним сином, який трагічно загинув у 1992 році на шахті у Донбасі. Тоді ми дуже зблизилися з тіткою Людою, якій я був за другого сина, а я дізнався про духовне «хобі» давньої знайомої, що допомогло їй перенести гірку втрату.
Народилася Людмила Мефодіївна у Гурзуфі, тоді Кримської АРСР, у 1937 році. Перед самою війною її батьки переїхали у Північне Присивашшя на станцію Новоолексіївка Сталінської (зараз Придніпровської залізниці, що знаходилась на території Генічеського району Запорізької – з березня 1944 року Херсонської) області. Зараз - це селище міського типу.
Одного разу (це вже після війни) до класу, де навчалась маленька Людмила, прийшла нова дівчина, яка захоплювалася вишиванням. Якісь давні гени прокинулися у глибині душі і дали про себе знати. З того часу в Людмили Мефодіївни з’явилося тверде бажання вишивати і вишивати. Навколо - розруха, відродження господарства, бракувало кольорових ниток й тканини, пізніше не вистачало гарних сюжетів та візерунків. А вона потроху самотужки всього навчалася, удосконалювалася. Перші візерунки і орнаменти вона запам’ятовувала, побачивши їх на скатертинах, подушках, рушниках та фіранках знайомих господинь. Пізніше копіювала і накопичувала їх з різних журналів. Цікаво, що навіть у ті повоєнні часи випускалися спеціальні аркуші для вишивання. Запам’ятавши, цупко тримала в пам’яті, переробляла до витонченості. Одночасно працювала спочатку у місцевому радгоспі – розсаднику з розведення троянд та плодових дерев, а потім на станційному елеваторі комбінату хлібопродуктів. (До речі, побудованому німецькими військовополоненими на початку 50-х років ХХ століття). Може, тому першою ґрунтовною роботою були саме символи Тавриди – Таврії – «Троянди і колоски» на чорному фоні.
Вишивала Людмила Пустова різними стилями і способами: «хрестиком», «болгарським хрестиком», «гладдю», «ланцюжком».
Серед робіт пізнішого часу можна виділити загальноштамповані вишивки «Гірськолижник» та «Бій Руслана з Головою» - сюжет із пушкінської поеми «Руслан і Людмила», виконаний із власними додатками. Дуже цікавими були ще трохи пізніші вишиванки гладдю «Мандрівник» та «Тюльпани» на світло-блакитному фоні. І це недарма. Бо Присивашшя – батьківщина тюльпанів, а не розрекламована Голландія і, навіть, не Туреччина.
Після виходу на пенсію, що збіглося з двома особистими трагедіями – передчасною смертю чоловіка та загибеллю сина, - Людмила Мефодіївна фундаментально зайнялася справою, про яку мріяла все життя – почала активно вишивати чудові речі, мовби надолужуючи час, а своїми роботами з народним українським орнаментом – оздоблювати житло в національному стилі. Я, як міг, намагався допомогти натхненню майстрині малюнками. Вишитий портрет Т. Г. Шевченка посів серед робіт цього періоду чільне місце. А ще Людмила Мефодіївна вкладала душу у вишивання дитячого килима для маленької Софійки, на якому були зображені вишиті «болгарським хрестиком» звірята та кошенята, які бавляться.
14 жовтня 1999 року на день Пресвятої Покрови мій актив туристсько-краєзнавчого гуртка «КРІПТ» відвідав народну майстриню і ознайомився з її вишивками. Тоді вперше було записано її біографію і життєві спогади. На прощання ми подякували Людмилі Мефодіївні за ознайомлення з її вишивками і подарували їй деякі нові зразки української національної вишивки з пропонованих та представлених у різних часописах, а також віднайдених під час фольклорно-етнографічної краєзнавчої експедиції «Народні скарби Херсонщини». Досить швидко ми переконалися, що майстриня, натхненно працюючи, творчо вишиває не тільки за поданими зразками, а й комбінує на свій смак. Пізніше наш гурток двічі демонстрував її вироби: на краєзнавчій конференції з народних промислів та у Генічеському краєзнавчому музеї.
Незважаючи на свою життєву вдачу, Людмила Мефодіївна завжди була жвавою і життєдіяльною. Розмовляла чудовою українською скоромовкою, а під час вишивання, особливо взимку, співала задушевні українські пісні, почуті від матері. Улітку з піснею швидко поралась на городі та по хатніх справах, щоб скоріше зайнятися вишивкою. Щось глибокодуховне, сумне і водночас привільне, навіть козацьке, було у цих піснях, продовжених кольоровими нитками.
Серед великих робіт майстрині слід виділити рушник «Христос Воскрес» та рушник із Берегинями. У Людмили Мефодіївни є безліч дрібних вишиванок: гаманці, носовички, підкладки під настінні календарики, які вона щедро дарувала знайомим. З останніх робіт Людмили Пустової виділяється весільний рушник «Мир та любов» та святкова, весільна сорочка-блуза, вишиті онучці Софії як посаг – придане разом із різноманітними серветками, розкішно розшитими рушниками, скатертинами, простирадлами, подушками та ковдрами. І все - з неповторними орнаментами. Чи скористається ними онука? У своїх роботах майстриня все частіше поєднувала класичні українські національні вишивальні орнаменти з південноукраїнськими, власне таврійськими візерунками, характерними для нашої місцевості. І цей неповторний симбіоз надає оригінальності її роботам. Український національний орнамент став входити в оздоблення вишиванок релігійного характеру, як це сталося з образами Ісуса Христа, Діви Марії, Миколая Угодника-Чудотворця. Але увагу привертає вишивка «Ангел-світлоносець». Дійсно, світлом і добротою, якоюсь блакитною мрією віє від цієї роботи. Якимось духовним спокоєм. Це остання з великих робіт.
Багато чого не встигла зробити народна майстриня, а задумів було багато. Вона щиро поділилась зі мною подальшими планами під час останньої зустрічі на початку червня. Нічого поганого не провіщалося. Аж раптом через місяць, 9 липня 2008 року, її не стало. Інсульт зненацька захопив майстриню на робочому місці, за п’яльцями, під час вишивання. Вічна їй пам’ять!
Віктор ТУРЧИН.
 м. Джанкой.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2008 > Тема "Душі криниця"