Версiя для друку Обговорити в форумi

Я народився ще в імперії,
Хоч і не знав, що це - вона,
Де правлять сталіни і берії,
Де Гітлер, голод і війна.

Я знав, що флот у Севастополі,
Про мавзолей вождя в Кремлі...
Чому ж ми плачемо на попелі
Своєї рідної землі?

Так раб жалкує за хазяїном,
А за поміщиком кріпак?
І побивається за Каїном
Убитий Авель, чи не так?

Усе збувається, збувається,
Усе збувається, як міт.
І тільки серце розбивається
О пам’ять, наче о граніт.

Я все життя живу в імперії,
Де малоруські хутори.
Де при радянській владі мерії,
А в них червоні прапори.
Де білі дні зістали чорними
Де глад і мор, як у війну...
Та, з барабанами і горнами,
Тебе, епохо, не клену.

Бо все збувається, збувається
Усе збувається, як міт.
Останній цвяшок забивається
О гріб печальних наших літ.

Бо легше, мабуть, утопитися
Ніж обманути власну плоть,
Тому що двічі народитися
Не міг (ви знаєте?) й Господь.

І я не знаю, як там завтра ми,
І як позбудемось журби,
Тому що всі ми - люди з таврами
Позавчорашньої доби.

Народні слуги, що незлічені,
Кричать з парламентів і рад.
Вони гадають, ми лиш мічені,
А їм і чорт уже не брат.
Вони спогорда поглядають ще
На бидло, мічене згори.
Та в їхніх чолах - потрясаючі
Ті ж інвентарні номери.

Я народився в тій імперії,
Де й ти, любов моя, жила.
Де української Етерії
Нас поглинала ніч і мла.

Де кагановичі, як мамути,
Де поганяє раб раба,
Де в нас пропали
не лиш грамоти,
А й наша воля і судьба.

Сад Гетсиманський, коло хати
Хрущі травневі не гудуть.
А ждуть: коли вже розпинати
Того месію поведуть?

І білий хліб. І біла хата.
І серп, і молот... Прапори!
Синедріону і Пілата
Отецькі погляди згори.

Не соловейки, а ворони,
Де на Голгофу хресна путь.
А там синки-центуріони:
Такі вже точно розіпнуть.
Солом’яні мої мадонни,
Їх матері вечерять ждуть.

Невже й тепер, попід
Стожарами,
І ми заплачемо самі
За скотодвором і кошарами,
Немов раби оті німі?
А все збувається, збувається,
Немов Шевченків заповіт.
І лиш травою забивається
Печальна повість наших літ.

А я - поет. Живу скорботою.
Я ні на кого не плюю...
Серпом? Зорею? Під Голготою
Уже розіп’ятий стою...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2008 > Тема "З потоку життя"