Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
Укра╖нськ╕ митц╕ – це потужна сила, яку не можна знец╕нювати…


СУМНА ОС╤НЬ
Наш╕ традиц╕╖


ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
Чи здатн╕ ми слухати, коли мистецтво промовля╓?..


МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
Автори представлених роб╕т - художники, як╕ п╕шли захищати Укра╖ну…


ПОРА НА В╤ДПОЧИНОК...
Наш╕ традиц╕╖




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 12.09.2008
ВАЛЕР╤Й БАСИРОВ: «ВЕРЕСЕНЬ СУМУ╢ У САДУ…»

Л╤ТЕРАТУРА
ЙОГО ДРУЗ╤ – ЙОГО ПОЕТИЧН╤ ДУМКИ
У передмов╕ до сво╓╖ зб╕рки вибраного «Ропот одиночества» поет Валер╕й Басиров зазначив: «Мо╖ найближч╕ друз╕ – це мо╖ думки, пап╕р ╕ перо. Найщир╕ш╕ ╕ безкомпром╕сн╕ друз╕. До такого висновку я прийшов давно. ╤ коли виника╓ необх╕дн╕сть сп╕лкуватися – на папер╕ з’являються рядки. Доля посвятила мене в сан людини, котра пише, ще в ранньому дитинств╕. ╤ вона, доля, обер╕га╓ мене й понин╕».
Оце слово «доля» не випадкове в його лексиц╕. Воно для поета, а згодом уже ╕ книговидавця Валер╕я Басирова, й справд╕ стане доленосним, знаковим. «Долею» в╕н назве заснований 1991 року св╕й власний ╕сторико-кра╓знавчий та л╕тературно-художн╕й журнал, в якому публ╕куватимуться р╕зноман╕тн╕ ╕сторико-кра╓знавч╕ матер╕али та художн╕ твори укра╖нською, рос╕йською, англ╕йською та польською мовами. «Доля» - п╕д такою назвою вже 20 рок╕в ╕сну╓ його, приватне, книжкове видавництво, в якому побачили св╕т близько п╕втори тисяч╕ назв р╕зноман╕тно╖ л╕тератури – художньо╖, ╕сторично╖, кра╓знавчо╖, навчально-педагог╕чно╖, дов╕дково╖…
Так сталося, що я, близько з╕йшовшись з Валер╕╓м Басировим п╕сля його пере╖зду в 1997 роц╕ з м. Хмельницького до С╕мферополя, б╕льше знав його як прекрасного видавця, бо ж завжди в╕н д╕лився з╕ мною сво╓ю продукц╕╓ю, а як чудового поета в╕дкрив зовс╕м недавно, коли уважно, не на ходу, як це часто бува╓ з пишучою брат╕╓ю, а з ол╕вцем в руках почав перечитувати його томик вибраних поез╕й «Ропот одиночества», подарований мен╕ з теплим лакон╕чним дарчим надписом: «Данилов╕ Кононенку, укра╖нцю, св╕тл╕й людин╕». Х╕ба ж п╕сля таких щирих сл╕в поставиш байдуже книжку на полицю? Н╕, ╕ ще раз н╕. Уважно перечитав, вник в суть написаного. Тут сл╕д зазначити, що я, на в╕дм╕ну в╕д поез╕╖, глибше ознайомився з прозою автора, зокрема з його пов╕стю «Тод╕, в п’ятдесятих…», написаною на основ╕ пережитого у дитяч╕ роки ╕ в як╕й в╕н виразно й правдиво (адже дитяча пам’ять надзвичайно ч╕пка й береже в соб╕ усе до найменших подробиць!), змалював сво╓ пово╓нне життя ╕ життя, в╕рн╕ше виживання людей, котрим колишня компарт╕йна система жорстоко поламала дол╕, загнавши ╖х у п╕вн╕чн╕ гулаг╕вськ╕ табори. «Перш╕ кроки я робив в оточенн╕ дорослих, принижених ╕ розчавлених репресивною машиною», - згаду╓ В. Басиров. Пов╕сть ця, як я вже зазначив, про жахливе, нелюдське виживання людей за колючим дротом, серед яких минало дитинство маленького Валерика. «Колисков╕ п╕сн╕ п╕вн╕чних в╕тр╕в ╕ понин╕ звучать в мен╕», - з╕зна╓ться письменник.
Цю пов╕сть я переклав укра╖нською ╕ вона була видрукувана спочатку на стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕» в номерах 127 – 137 за листопад-грудень 2001 року, а невдовз╕ пов╕сть побачила св╕т окремою книгою у видавництв╕ «Доля». Я й дос╕ перебуваю п╕д враженням всього пережитого й побаченого маленьким хлопчиком – персонажем пов╕ст╕. Вона, ця пов╕сть, була мо╖м першим близьким знайомством з проза╖ком В. Басировим. А нещодавно я ще раз уважно перечитав книгу його вибраних поез╕й. Ц╕ поез╕╖ дуже сп╕взвучн╕ з мо╖м почуттям ╕ мо╖м св╕тосприйняттям. Щемк╕ рядки про безрад╕сне пово╓нне дитинство, про мат╕р, про батька, про кохану ╕, звичайно ж, ╓ немало пейзажно╖ л╕рики. У в╕ршах про природу присутн╓ не лише замилування красою навколишнього св╕ту, а й передано ╖╖ цю красу кр╕зь призму св╕тобачення л╕ричного героя, котрий ╕ сам ╓ частинкою ╖╖, частинкою великого всесв╕ту.
З ц╕кав╕стю читав римован╕ в╕рш╕ й неримован╕, так зван╕ б╕л╕, коротк╕ м╕н╕атюри й широк╕ полотна-роздуми про життя, про пережите й побачене на власн╕ оч╕, про вистраждане душею ╕ серцем. Зустр╕в немало ц╕кавих св╕жих поетичних образ╕в, котр╕ орган╕чно вплелися в живу тканину в╕рша, залишаться надовго у пам’ят╕. Процитую деяк╕ з них мовою ориг╕налу «молчаливое солнце косые лучи высыпало, как зерна, на пашню», «ощетинились сосны хвоей», «ледовую шинель потащит ветер с хаты», «откроются слегка, как ставни, облака», «головою белокурой слепой туман прильнул к земле», «осень дикой лосихой отправляется в путь» та багато ╕нших.
Перечитуючи зб╕рку, не втримався, аби т╕ в╕рш╕, котр╕ мен╕ припали до душ╕ найб╕льше, не перекласти укра╖нською. Сво╓ю рад╕стю в╕дкриття гарного самобутнього поета хочу под╕литися й з читачами «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Отже, для тих, хто любить ╕ коха╓ться у поез╕╖, пропоную в╕рш╕ В. Басирова з його книги «Ропот одиночества» у мо╓му переклад╕ укра╖нською мовою.
Данило КОНОНЕНКО,
редактор в╕дд╕лу л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕».

ВАЛЕР╤Й БАСИРОВ: «ВЕРЕСЕНЬ СУМУ╢ У САДУ…»
* * *
Вересень суму╓ у саду,
Вихоплю╓ листя з багаття,
Себе малю╓ вогнем.

Б╤ЛЯ МОРЯ
П╕д сплески буркотливого прибою
Ми б╕ля моря вдвох були з тобою.
Скаржились хвил╕,
Ти – читала.

Весняний в╕тер тихою ходою
Вздовж берега охоче йшов з╕ мною.
См╕ялись хвил╕,
Ти – читала.

Поникнув в╕тер буйний головою,
Не попрощавшись, зник десь за горою.
З╕тхали хвил╕,
Ти – читала.

День тишею наповнився густою,
Та я нежданому не в╕рив супокою.
Затихли хвил╕,
Ти – читала.
* * *
Близьким на рад╕сть, а чи на б╕ду
Побачив щастя я свого зв╕зду.
╤ по стежках сво╖х г╕рких рок╕в
За нею до сяйних вершин побр╕в.
Та з╕рки сл╕д мо╓╖ згас в ╕мл╕,
Як т╕льки я прийшов до р╕дно╖ земл╕.
Коли обмов намарних станув дим, -
Аж не пов╕рив,
 що вернувсь я в Крим.
* * *
Шумить ╕ п╕ниться Салгир,
Кр╕зь весни юн╕ мчить до л╕та.
Колись п╕ду, де тиша й мир,
Де в╕чн╕сть, споко╓м сповита.

Вже не вернуся з пустоти,
Хоч жаль у серц╕ ╓, звичайно…
От т╕льки б не журилась ти
П╕д плач ╕ стог╕н змерзлих чайок.
* * *
Укриюсь л╕тн╕м днем у пол╕ –
В широкому й безкрайн╕м пол╕ –
Мо╖х над╕й, кохання, болю,
╤ назавжди лишуся тут;

Коли кохати перестану –
Тебе кохати перестану –
Тод╕, напевне, жить не стану,
Тод╕ – у небуття п╕ду.
* * *
Вернувся я з далеких зв╕дусюд –
Гадав, нудьгу у мандрах порозв╕ю.
Мовчання кв╕тки кожно╖ отут
Я легко, як людину, розум╕ю.

На батьк╕вщину я вернувсь свою –
Земля кохана душу бальзаму╓:
Я воду спрагло ╕з джерельця п’ю –
Розлуки б╕ль н╕як не потамую.
* * *
Ранок заблукав у снах.
Присмерк заховавсь в туман╕.
Тихо так, що нав╕ть страх
З самотою в гори манять.

Та шкодую, що тоб╕
Тут з╕ мною не ходилось.
Я несу кохання й б╕ль,
Так забагалось, бач, судьб╕,
В небо син╓.
* * *
Я пам’ятаю, як колись бувало,
Тяглися нудно неприв╕тн╕ дн╕,
Коли читать казки ти сил не мала
╤ на лучинах танули вогн╕.
╤ ми мовчали, не зронивши й слова,
В оч╕куванн╕ дива в п╕зн╕й час,
Що чар╕вник, нехай ╕ випадково,
Постука тихо у в╕кно до нас.

Я так пов╕рив якось у те диво,
Що в тиш╕ аж привид╕лось н╕чн╕й:
Увесь промерзлий ╕ в╕д сн╕гу сивий
Додому батько повернувся м╕й.

Скра╓чку б╕ля мене с╕в на л╕жку,
Якийсь байдужий ╕ немов не м╕й.
А на св╕танку зникнув
 якось нишком
Й з тобою знов лишились ми сам╕…

Давно я вже чар╕вникам не в╕рю,
Та ст╕льки смутку на лиц╕ тво╖м,
Що я вноч╕ не замикаю двер╕ –
А може батько
 й справд╕ прийде в д╕м?
* * *
Послухай, хороша, кохана,
Як тихо ос╕нньо╖ ноч╕
Загублена н╕жн╕сть стукоче
У душ╕ ╕ в╕кна туманн╕.

Давай-но погасимо хутко
П╕дсв╕чника погляд вогневий
Ти дуже далеко в╕д мене,
Що й голос тв╕й ледве вже чутно.
* * *
╤ нав╕ть мить тобою повниться –
Напевно, довго я один,
Уже мен╕ важко в╕дновити у пам’ят╕
Тво╓ гордовите мовчання.
Так довго я один,
Що нав╕ть легкий в╕тер,
Котрий стогне в об╕ймах хвиль,
Ай-Петр╕ у с╕рих хмарах
╤ погляд тв╕й глибокий ╕ сумний
Мен╕ здаються надуманою
 випадков╕стю.
Як довго я один!

СУМН╤ВИ
Вис╕ялись зор╕ у пол╕ н╕чно╖ тиш╕.
Чи проростуть в неродючому пол╕?
Шукаю С╕вача,
 аби почути в╕дпов╕дь.

ВИР╤ШИВ
Не вм╕ю догоджати, -
Нехай ╕нш╕ вчаться п╕дступност╕.

МОВЧ╤ТЬ!
Коли на м╕тингах Народ –
Душа його болить, клекоче.
Не затикайте йому рот –
Говорить в╕н ╕ слухать хоче.

Йому не затикайте рот
╤ не плет╕ть йому тенета.
В народ╕ гомонить Народ,
Аби замовкли в каб╕нетах.
* * *
Гадав, що давно вже пора
Оглянути мною прожите.
Та нам╕р м╕й добрий згора
У розпал╕ кримського л╕та.

╤ я з г╕ркотою моливсь
За долю свойого народу,
Який ще побачить колись
Усм╕хнене сонце свободи.
18.05.1999
* * *
Коли мен╕ хтось каже:
«Гей, поет,
нема╓ дружби, -
П╕дл╕сть править нами!»
Я бачу, як силку╓ться Нузет*
Нев╕рних розвернуть вперед
ногами.
03.03.1999

* Умеров Нузет Аб╕булайович – в недавньому головний редактор кримськотатарсько╖ газети «Янъы дюнья» («Новий св╕т»).

* * *
Тоб╕ не весело з╕ мною,
Без мене, кажеш ти, скучаю…
Стежиною йду л╕совою,
Сух╕ сучки ки╓м збиваю.

Знайшов галявину знайому,
Стою, вслухаюся в шум сосен.
╤ вже не хочу йти додому –
╤з л╕та повертатись в ос╕нь.
1972
* * *
Я дуже стомився, кохана,
В╕д клопот╕в р╕зних ╕ дум.
╤ сила якась безустанно
Затиску╓ й сушить м╕й ум.

Думки сво╖ трепетно-груб╕
Не в силах я зм’якшить, хоч плач,
╤ т╕льки розгублено губи
Шепочуть: «Кохана, пробач…»

1968

ЗУСТР╤Ч
Я друга зустр╕в, наче брата,
╤ ось за накритим столом
╤з п╕вдня вино терпкувате,
Ми мовчки й пов╕льно п’╓мо.

В╕д нього д╕знавсь я про хату,
Яку обступа╓ вишняк.
Силкуюсь ╖╖ пригадати –
Й згадати не можу н╕як.

Про сад ╕ про нашу криницю
В далек╕м, як юн╕сть, краю.
╤ пам’ять – трава повитиця, -
Обплуту╓ душу мою.

Давно там не був я.
Це ж треба!
Тому й неспок╕йно мен╕.
╤ чисте в╕тчизноньки небо
Так часто приходить вв╕ сн╕.
* * *
Я ╕ду. Зупинився.
Скрикнув злякано птах.
Ос╕нь, н╕би лисиця,
Ген майнула в кущах.

Низько стеляться трави,
Як п╕д ноги – шовки.
╤ беруть ув облаву
Л╕с дубовий хмарки.

Ось вони нас╕дають,
Задощив небосхил.
З в╕льхи листя зл╕та╓ –
Килим землю накрив.

Св╕тло так й безголосо
В л╕с╕ ще не було.
Все звичайно ╕ просто:
Помира╓ тепло!
* * *
В╕дбрин╕ла зоря, в╕дпалала,
Задихнулась в ╕мл╕…
Ск╕льки доля мен╕ дарувала
Жить на гр╕шн╕й земл╕?

Чи багато, а чи, може, мало
Дн╕в мо╖х ще спливе по вод╕…
Лиш би п╕сня жила, не змовкала
Н╕ тепер, н╕ тод╕.
* * *
╤ще нап╕всонна природа,
Остання погасла зв╕зда,
Ворку╓ ос╕ння вода,
╤ лиш, де отава руда,
Сплакне наполохана птиця,
Скрип-скрип –
 журавель над криницею –
╤ знов все замре б╕ля броду.
╤ще нап╕всонна природа,
Але незатишно в душ╕,
Що страх переповню╓ прост╕р –
Та сонце вста╓ в високост╕.
Прозр╕ння уже на меж╕.

ОС╤НЬ
День ще погожий тепло береже,
Сонце сочиться по лист╕ багрян╕м,
Та вже прив’яла зелена поляна
Й велетень-дуб важко дихав уже.

Трудно, напевне, йому одиноко
В л╕с╕ безмовн╕м на зиму чекать.
Мерзнути ж буде
 в заметах глибоких
Буде собою зерно прикривать:
Вижило б т╕льки
 в цю зиму жорстоку…
Як про т╕ б╕ди його нам не знать?
* * *
Душа моя боротись не стомилась,
Та св╕ту б╕льше н╕чого сказать.
Коли б життя спочатку
 повторилось, -
То вчився б я майстерност╕ мовчать!
* * *
Ск╕льки св╕тла на ц╕й ось галяв╕,
Ск╕льки св╕жост╕ в висп╕вах птиць.
В бур’янах нав╕ть кв╕ти яскрав╕
Не ховають розкв╕тлих лиць.

Тихо так, що коли павутинку
Метушливий зачепить павук
Дуже мило голубить калину
Загадково стихаючий звук.

Може серце мо╓ безугаву
Б’╓ться так, бо колись-бо уже
Десь я бачив таку ось галяву,
Т╕льки де? Де об╕йстя чуже?
* * *
Уже й не н╕ч, а лиш св╕танку риси.
Спок╕йно так в нап╕в╕мл╕.
╤ головою б╕лобрисою
Туман приникнув до земл╕.

В╕н шепот╕в про щось, з╕тхаючи…
Затим я бачив наяву,
Як на св╕танку, помираючи,
Пролив в╕н сльози на траву.

╤ б╕ля сонного затону
(Як не зрад╕ть так╕й крас╕!)
На берез╕ давно знайом╕м
Побачив зор╕ у рос╕.

╤ якщо серце враз з╕в’яне,
╤ сльози упадуть в траву, -
Хай день новий для вс╕х настане,
Тод╕ я буду жить… Живу!
* * *
Я тебе кохана одягну ╕ взую,
Зац╕лую н╕жно личенько тво╓.
Бачиш, я спок╕йний,
 нав╕ть не ревную
Я до тих, хто буде ╕ хто в тебе ╓.
Та коли ти п╕деш у туман розлуки,
Засумую вперше як в останн╕й раз.
Дав би тоб╕ серце, дав би тоб╕ руку,
Але чи кохання вернеться до нас?!
* * *
Трави сплутан╕ ╕ прим’ят╕
На обривах р╕чки Горин╕.
╤ по тих╕й зелен╕й долин╕
Розливаються пахощ╕ м’яти.
╤, прощаючись, зах╕д крилатий
У багрянець фарбу╓ ожини.
╤ темн╕ють б╕леньк╕ хати,
╤ зникають наш╕ стежини.
* * *
Знову ос╕нь к╕нча╓ться тиха,
Не лишилося й крапл╕ тепла.
Жовте листя обскубу╓ вихор
╤ суму╓ верба край села.
Непри╓мна пора прив’ядання
У цей п╕зн╕й безрад╕сний час.
День мина╓ в тривожн╕м чеканн╕,
Огорнувши зажурою нас.

ДИПТИХ
1
Я пост╕йно тебе засмучую.
Пробач мен╕, люба:
Мен╕ н╕ з ким под╕литися
Сво╓ю печаллю.
2
Ти ще не зна╓ш,
Як суму╓ моя душа
Перед кожною зустр╕ччю
 чи розлукою:
Холод огорта╓ серце
╤ стиску╓ його
Н╕жними руками чекань.

ПРИКР╤СТЬ
Забуваю тво╓ обличчя.
У майстерност╕ Сну.
Куди я зав╕тав за допомогою,
Не виявилося св╕тлих фарб.

Даремно спод╕вався
на тво╓ терп╕ння –
Полотно лишилося незайманим.

СУ╢ТА
Дурн╕ метелики,
Зл╕таючись на св╕тло,
╤дуть у морок.
Засл╕плен╕ думками нечестивими,
╥хн╕й шлях повторюють люди.
* * *
Як холодно.
Любов схолола.
Коли проснусь – тебе не буде.
Забудь мене, як все забула.
А може ти ╕ не любила,
Не щиро мовила «кохаю»?
Тебе не буде?
Хай не буде
Уранц╕ дощ мене розбудить
╤ я над╕йно б╕ль сховаю…

ОБРАЗА
Знаю:
Знову втечу я ╕з дому
П╕д зелене розг╕лля ялин,
На галяв╕, здавна знайом╕й,
На сн╕гу посумую один.
╤ вже пот╕м,
Виходячи з л╕су,
Дивуватися буду тому:
Чом так тяжко мен╕
╤ так т╕сно
Без людей ╕ з людьми – одному.

Переклад з рос╕йсько╖
Данила КОНОНЕНКА.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6322

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков