Версiя для друку Обговорити в форумi

«ГЕЙ, НА ІВАНА, ГЕЙ, НА КУПАЛА…»

 Із прадавніх давен народ створив різні святкові обряди і звичаї, які дуже нагадують нам театральні вистави. Чи то буде Свят-вечір або великодні гаївки коло церкви, обряд Купала чи обжинки, весілля і навіть похорон. Як і у драматичній виставі, так і в народних дійствах кожному відведена роль, яку, в міру свого таланту, усі виконують щиро і натхненно.
* * *
 Над буйною землею висіло сліпуче сонце й обсипало її своїм гарячим промінням. Навіть у пластовому таборі, між шатрами й колибами, було душно, хоч табір заховався в тінь соснового лісу.
 – Ну й гаряче ж! – говорили юначки, вдихаючи тепле лісове повітря, насичене запахом живиці.
 – І не диво! – сказала сестричка Леся. – Завтра празник святого Івана Хрестителя, а від нього звичайно починається найгарячіша пора літа. А хто з вас, дівчатка, знає, як в Україні інакше називали це свято?
 – Івана Купала! – відізвалась юначка Маруся. – Я навіть знаю, що ввечері перед Купалом дівчата пускали вінки на воду...
 – Так, це давній-предавній звичай! – сказала сестричка. – Це звичай наших предків – не слід його забувати! І ми сьогодні ввечері підемо на річку з вінками.
 Дівчатка дуже зраділи. Вони назбирали лісових квітів і сплели віночки. Сплітаючи, співали гарну купальську пісню.
 Проспівавши пісню, дівчата підходили чергою до берега й опускали свої віночки на воду. А потім хлопці принесли Марену – велике опудало, зроблене з трави. Вони підкидали його вгору, обсмикували зелені коси, а потім кинули в воду. Пливла Марена слідом за віночками, пливла-потопала, а хлопці й дівчата одне за одним, мов молоді олені, стрибали через вогонь. Загомонів ліс веселими піснями, сміхом і вигуками, а зірки, примруживши очка, зацікавлено дивилися з неба на пластунську забаву.
 Наступного дня, на самого святого Івана, учасники обох таборів, дівочого й хлоп’ячого, зібралися на галявині на Службу Божу.
 Після обіду сестричка Леся провела зі своїми юначками гутірку.
 – Просимо розповісти про Купала в Україні! – загомоніли наввипередки дівчата.
 – Ви відгадали мої думки – сказала Леся, – власне, – я хочу розповісти вам про Івана Купала. Пускання вінків на воду і стрибання через вогонь – це тільки невеличка частина старовинного українського народного обряду. З давніх-давен наші предки, як і всі інші народи світу, вірили в таємничі сили природи, уявляли їх собі в постатях русалок, мавок, чугайстрів, лісовиків, опирів та інших духів. Вірили також, що за допомогою чарів і заклять можна прикликати собі щастя, відігнати від себе лихо або дізнатись про майбутню долю. Тому ніч перед Івана Купала була для них порою чарів: тоді ніби розкривалися всі таємниці, розмовляли між собою дерева і рослини, а папороть розцвітала чародійним червоно-вогняним цвітом. Хто з людей не злякався відьом, чортів, вовкулаків та іншої нечистої сили і здобув собі цей цвіт, ставав найщасливішим і найбагатшим у світі.
 Увечері молодь ішла до ріки, дівчата кидали на воду вінки, дивились куди вони пливуть, і з того ворожили собі долю, а хлопці розпалювали ватру і стрибали через полум’я, щоб на майбутнє забезпечити себе від нечистої сили. Вони топили у річці опудало, зроблене з соломи або з трави. Називали його Мареною.
 – А чому його топили? – запитали дівчата.
 – Це вони так ховали його до наступного літа. У постаті Марени вони, можливо, уявляли собі саму природу. Тоді хлібороби готувалися до жнив і бачили, що природа вже втрачає свою силу й красу, що вже наближається осінь.
 За християнських часів ці звичаї перенесено на день свята Івана Хрестителя, що припадає якраз на початок жнив.
 У глибокій задумі слухали юначки слова сестрички, вони думали про те, як то щиро любив український народ Божий витвір, природу, і як прагнув він до щастя, яке собі уявляв у вигляді вогняного цвіту папороті...

 Михайло МАМОРСЬКИЙ.

КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ

Ой на Купала-Купалочка
Не виспалася Наталочка.
Погнала бички,  дрімаючи,
На кілки ніжки збиваючи.
Приточи, Боже, більше ночі
На Наталчині чорні очі.
* * *
У вишневому садочку
Скопаю я грядочку
Да посію квіточок
На Купайла на віночок.
* * *
Допалимо та соломоньку
Та ходімо та додомоньку.
Лежи, лежи, та Купалочку,
В червонному  та багаттячку.
* * *
А ми рутоньку посієм,
 посієм!
Зеленую руту, жовтий цвіт
посієм!
А ми рутоньку пополем,
пополем!
Зеленую руту, жовтий цвіт
пополем!
А ми рутоньку нарвемо,
нарвемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
нарвемо!
А ми віночки сплетемо,
сплетемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
сплетемо!
А ми дівочок вберемо,
вберемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
вберемо!

ЛІТО
 Літо розгорювалось. День був сонячний, пишний, гарячий. Сонце заливало золотим маревом леваду, садок, верби та городи. На сукупних городах зацвіли соняшники, неначе на зелену ботвину посипались з неба невеличкі сонечка й засипали городи жовтими кружалками, схожими на сонце. Трав’яні коники аж тріщали в траві. Соловейки аж лящали в вербах. Десь далеко кувала зозуля, і її м’яке, але гучне кування було чути між свистом, криком та щебетанням пташок. Гаряче й вогке повітря вливало в тіло силу, здоров’я, веселило серце.

 Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ.

 P. S. А ви, джерелята, любите літо? Як ви влітку відпочивали, куди їздили, де бували, що робили, що бачили? Напишіть нам. Найцікавіші матеріали та ще й з вашими, джерелята, фотознімками, будуть опубліковані на сторінках «Джерельця». Чекаємо ваших листів!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2009 > Тема "Душі криниця"