"Кримська Свiтлиця" > #15 за 11.04.2003 > Тема "Українці мої..."
#15 за 11.04.2003
НЕМА В СТРУНИ КОМУ ВДАРИТЬ...
Мирослав Мамчак, головний редактор ТРК "Бриз".
У селі Холмівці Бахчисарайського району, де похований автор знаменитого "Запорозького маршу" Є. Адамцевич, не знають, якої величі постать знайшла свій останній притулок на сільському цвинтарі...
У процесі історичного розвитку, у своєму культурному та духовному зростанні українська нація завжди висувала могутні постаті. Безперечно, що однією з них є автор "Запорозького маршу", народний кобзар і композитор Євген Олександрович Адамцевич, 100-річчя з дня народження якого виповнюється 1 січня 2004 року. "Запорозький марш" вже давно став візитною карткою України і її Збройних Сил. Під його ритми карбують крок воїни нашої армії і флоту на військових парадах. Цей марш нікого не залишить байдужим, він чарує душу, піднімає настрій, уособлює у собі героїчну історію українського війська та його звитяжну боротьбу за волю рідного народу. В обробці для оркестру композитора Гуцала він став глибоко народним і відомим у всьому світі. Та попри все це ім'я і творчість видатного сина України незаслужено забуті. Згадка про видатного кобзаря в енциклопедії та невеличка збірка спогадів про Є. О. Адамцевича, що мізерним тиражем вийшла в Сумах, це все, що вдалося знайти про народного співця. Невідомим автор популярного у ВМС України маршу є і для професійних музикантів українського флоту. У Євгена Адамцевича нелегка доля. Осліпнувши на третьому році життя, він самостійно навчився гри на бандурі і присвятив себе кобзарському мистецтву. Він був популярним народним співцем. Його репертуар складали майже сто музичних творів, багато з яких він поклав на слова Тараса Шевченка. Його музу слухали Максим Рильський і Павло Тичина, шанували видатні представники українського мистецтва. Та життя його від цього легшим не стало. Якимось чудом уникнувши сталінських репресій, він до кінця свого життя був під контролем влади. Йому не давали грати і переслідували, грубо заганяли в його просту селянську хату. Останні місяці свого життя Євген Адамцевич прожив у своєї доньки Тетяни Бобрикової в селі Холмівці Бахчисарайського району, що недалеко від Севастополя. Там він і помер 19 листопада 1972 року і похоронений на сільському цвинтарі. На його могилі музичне товариство УРСР з часом установило скромний пам'ятник. Нещодавно ми разом з головою Севастопольського товариства "Просвіта" Миколою Гуком та поетом Володимиром Проценком відвідали оселю доньки народного кобзаря. Тетяна Євгенівна уже в літах, хворіє, але ревно береже пам'ять про свого батька. Сімейною реліквією стала козацька шабля, подарована кобзарю вдячними львів'янами. Вручали її у Львові зі словами: є чим, є кого та нема кому. Є в сімейному архіві і зроблені в домашніх умовах записи творів у виконанні Євгена Адамцевича, фотографії, зроблені за його життя. Сім'я Тетяни Євгенівни живе скромно, як і більшість її односельців, у типовому будиночку часів соціалістичного реалізму. У Холмівці теж, як виявилося, місцеві жителі не знають, якої величі постать знайшла свій останній притулок на сільському цвинтарі. У російськомовній місцевій школі творчістю великого кобзаря України не цікавляться. Там немає не те що портрета Євгена Адамцевича чи стенда про його життя і творчість, а навіть згадки про народного композитора. Тож, звісно, повідомлення про ювілей Є. Адамцевича стало неочікуваною новиною для вчителя історії, директора школи і одночасно депутата Бахчисарайської районної ради. Але так більше не може бути. Біографія, творчий внесок Євгена Адамцевича мають бути гідно вшановані і відомі не лише його родині. Його прізвище, місце поховання мали б бути внесені у кримські історичні і туристичні довідники. Його 100-літній ювілей обов'язково має святкуватися на державному рівні, а в Холмівці хоч би у школі необхідно створити музей Адамцевича, музей кобзарства. Людина, яка зберегла для нас "Запорозький марш", має бути гідно шанованою і у Військово-морських силах. Вже є пропозиція провести до ювілею народного співця кобзарський з'їзд у Севастополі. Свою творчість, своє подвижницьке життя Євген Олександрович Адамцевич без остачі віддав рідному народу, зробив значний вклад у скарбницю національної культури. Своєю творчістю він заслужив вічну пам'ять українського народу.
м. Севастополь. В найближчих номерах "Кримська світлиця" планує розповісти детальніше про долю народного композитора, кобзаря Є. О. Адамцевича.
ПАМ'ЯТІ КОБЗАРЯ ЄВГЕНА АДАМЦЕВИЧА
То не явір, не вербонька, Не брат і сестриця - Поховані два серденька, Тільки їм не спиться. Над Холмівкою в садочки Сонцем заглядають. На бандурі синам й дочкам Марш козацький грають. Їх могили зажурені Від вітру схилились. Кримські гори задумані Навкіл розступились Наче брати, просять встати Кобзаря сліпого. Хочуть думу заспівати, Та нема для кого... Нема в струни кому вдарить, Щоб душа літала. Щоб німі серця роз'ятрить,- Й знову слава встала! Пам'ятають гори сиві Кобзаря сліпого, Бо душа в них жаліслива, Краща від людського. Володимир Проценко.
ЗАПОРОЗЬКИЙ МАРШ Мелодію зберіг кобзар Євген АДАМЦЕВИЧ. слова Миколи ОЛІЙНИКА.
Гримотять литаври, стяги пломеніють, Ген високе сонце осяває путь. А попід горою яром-долиною Козаченьки славні у похід ідуть. Слава їх чекає, смерть на них чигає, - Все те буде потім, в клекоті боїв. Нумо, браття, пісню! Гей, кобзарю, де ти? Вшкваримо, щоб гук наш до небес злетів. Коні бистроногі, сіделечка срібні, Шабля і пістолі у несхиб-руці. Начувайся, враже! Ген у полі, в полі Оборонці волі - січові стрільці. Розступіться, терни! Розіграйся, море! Боже милостивий, путь їм освяти. Кафа й Берестечко, Царгород і Збараж... Дай снаги і сили. Тож які світи! Сурмачі засурмлять і ревнуть гармати, Кинеться сірома у кривавий вир. На яснії зорі і на тихі води Верне із неволі християнський мир. ...Отаке учора воскресив у серці Нескладний до болю лейтмотив віків. Бубон і цимбали, скрипка і сопілка, Цокіт на світанку тисячі підків. Кажуть: позабуте, автор невідомий. Гей же гей, однак, які шолопаї! Прадід сивочолий, панібрат хоч чорту Од свойого предка передав її. Гримотять литаври, стяги пломеніють, Ген високе сонце осяває путь... Пісне наша рідна! З роду і до роду Днесь живи і з віку у віки пребудь.
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 11.04.2003 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=761
|