Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2009 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#35 за 28.08.2009
СКАРБ СТАРОГО КОЗАКА

ОПОВ╤ДАННЯ

Романа, Серг╕я та Олеся знало п╕всела – т╕льки при╖дуть до бабус╕ на кан╕кули, як одразу щось учворять. На ╤вана Купала ╖х ╕з м╕л╕ц╕╓ю шукали – хлопчаки чкурнули до л╕су цв╕т папорот╕ шукати, н╕кому н╕чого не сказавши. Згодом оп╕вноч╕ лякали старших д╕вчат та хлопц╕в, як╕ йшли до клубу, – бешкетники повбиралися в б╕л╕ простирадла, сховалися б╕ля цвинтаря ╕ вискакували з-за хрест╕в, коли чули чи╖сь кроки. Якби не дядько ╤ван, який посунув навперейми б╕лим постатям ╕з вилами, хто зна╓, ск╕льки вони ще б удавали «привид╕в». От ╕ цього разу було видно: щось зат╕яти збираються.
Зустр╕ч вони призначили р╕вно об одинадцят╕й ноч╕ б╕ля старо╖ клун╕ у двор╕ баби Явдохи. Весь куток ходив до л╕су стежкою, що починалася ╕з цього двору.
Роман тихенько встав ╕з л╕жка, натягнув шорти, роз╕брався з крос╕вками та пол╕з у в╕кно. Завдяки к╕лькар╕чн╕й практиц╕ в╕н майже безгучно вилазив через кватирку. Щоправда, Роман останн╕м часом дуже швидко р╕с ╕ побоювався, що наступного л╕та йому доведеться вигадати якийсь ╕нший спос╕б «втеч╕».
– А я? – Миколка й соб╕ с╕в на л╕жку.
– Лишайся вдома! – обурено прошепот╕в старший брат ╕ вислизнув у темряву.
Коли п╕дб╕г до клун╕, друз╕ вже чекали.
– Отже, так. ╤демо до кургану за селом. Там ми зустр╕немо Старого Козака. Якщо забрати в нього люльку, в╕н хоч-не-хоч викаже, де скарб захований, – ╕нструктував Серг╕й.
– Стоп-стоп! – перебив скоромовку Роман. – А детальн╕ше? Хто такий Старий Козак? Чого саме люльку? ╤ взагал╕ – який скарб?
Хлопц╕ здивовано подивилися на нього:
– Ти що, з М╕сяця звалився? Не зна╓ш переказу?
– Та н╕би не чув... Олесь заходився розказувати:
– Колись давно жив на хутор╕ поблизу нашого села Старий Козак. Заможно жив та довго, ╕ жодна зброя його не брала. А все тому, що мав зачаровану люльку. Якось вирушив в╕н у пох╕д. Та от б╕да – люльку вдома забув. Ну, ╕ поранили його дуже. Т╕льки й устиг в╕н добратися до р╕дно╖ хати – щоб р╕ч зачакловану знайти та померти. Хут╕р тод╕ згор╕в, а все багатство десь под╕лося. На м╕сц╕ хутора тепер курган, то й кажуть, що це Старий Козак заховав сво╖ скарби та охороня╓.
– Ого! Моторошно, – пересмикнув плечима Роман ╕ поц╕кавився: – А чого саме сьогодн╕ треба йти шукати цього... Старого Козака? Хлопц╕ перезирнулися:
– Н╕, ти таки точно з М╕сяця звалився! Так сьогодн╕ ж Спаса!
– То й що?
– А те, що за весну й л╕то мерц╕ виходять на землю лише трич╕: у Страсний Четвер, на Зелен╕ Свята ╕ на Спаса.
П╕д╕йшовши до кургану, друз╕ розд╕лилися. «Курган великий, якщо будемо триматися поодинц╕, ма╓мо б╕льше шанс╕в не про╜авити», – скомандував Серг╕й. Хоча Романов╕ ця тактика була не дуже до душ╕, та виказувати страх перед товаришами в╕н не став – ще боягузом об╕звуть, чого доброго.
Хлопець поблукав трошки туди-сюди, пильно вглядаючись у тем╕нь. Згодом уже й н╕ч стала здаватися не такою чорною ╕ курган – не таким моторошним. Роман почав мугикати якусь п╕сеньку... Раптом десь у кущах почувся шурх╕т.
– Хто там? – злякано спитав хлопець ╕ почав удивлятися в гущавину.
– Щось бачиш? – поц╕кавилися збоку.
– Та н╕би н╕кого нема... – механ╕чно в╕дпов╕в Роман, а пот╕м рвучко повернувся: – А ви хто?
Перед ним стояв дядько – не надто високий, звичайно╖ зовн╕шност╕. Х╕ба т╕льки вуса в нього задовг╕... Та одяг якийсь старовинний... ╤ – що це? – шаблюка на перев’яз╕ та рука, як перетята, вся у кров╕.
– Старий Козак...
– Ет, хлопче. Бачу, не дуже тебе навчили, як старших шанувати!
Роман струснув головою ╕ сказав:
– Перепрошую. Я – Роман, онук Мар╕╖ Ковальчуково╖, яка живе на кутку Баштанка. На л╕то при╖хав, на кан╕кули.
– Так уже краще. А я – Пилип Нечуйв╕тер, жив тут колись.
– Тобто ви... Той, як його... Ну, привид? Козак засм╕явся.
– Гов, як╕ слова зна╓ш! Е, н╕, так соб╕... Бува╓, приходжу, щоб подивитися, як тут на мо╖й земл╕ ведеться...
«Чи скарби н╕хто не поцупив!» – промайнуло в Романов╕й голов╕.
– А… Дядьку, ви ма╓те люльку? – вир╕шив брати бика за роги хлопчина.
– Чого ж? Маю.
– Дайте, будь ласка.
Козак знову засм╕явся.
– Ти б ╕ще шаблюку в мене попросив! Малий ще для цього – молоко на губах не обсохло.
Хлопець похнюпився. Пилип, пом╕тивши це, перев╕в розмову на ╕нше:
– А розкажи-но мен╕ л╕пше, як вам зараз ведеться. Жито с╕╓те?
– Н╕бито так, – трошки невпевнено в╕дпов╕в Роман.
– До церкви ходите?
– От сьогодн╕ був, – це прозвучало вже см╕лив╕ше.
– П╕сень сп╕ва╓те? – продовжував козак.
– Сп╕ва╓мо, вигукнув хлопець.
– ╤ яких?
– Та р╕зних!
– Що, ╕ наших – старих, козацьких?
– Так, бува╓.
– То давай засп╕ва╓мо.
Пилип затягнув на повен голос «Ой, на гор╕ та женц╕ жнуть», а хлопчина впевнено п╕дсп╕вував. Це була улюблена п╕сня його батька. Луна множила голоси, ╕ здавалося, н╕би сп╕ва╓ ц╕лий хор, н╕би з кургану п╕дхоплюють п╕сню сотн╕ голос╕в. Романов╕ розпирало груди в╕д гордост╕ – от, мовляв, ╕ в╕н сп╕ва╓ разом ╕з десятками покол╕нь предк╕в, ╕ в╕н зна╓, ╕ в╕н причетний…
Коли п╕сня в╕длунала, Старий Козак поглянув з-п╕д насуплених бр╕в та мовив:
– Ну, все. Тоб╕ додому час, та й мен╕ також…
– Прощавайте! – в╕дпов╕в Роман ╕ рушив у б╕к села. Проте за к╕лька крок╕в озирнувся, немов би щось пригадавши: – А як же скарб?
Козак розсм╕явся утрет╓.
– Скарб – у тоб╕. Доки ти берегтимеш традиц╕╖ сво╖х предк╕в – в╕н буде завжди з тобою.

В╕та ЛЕВИЦЬКА.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2009 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7721

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков