Версiя для друку Обговорити в форумi

ВІДЛУННЯ СВЯТА

 Першого вересня моя дитина вперше пішла до школи № 43. На вході до школи нас зустрів намет російської общини. Мені особисто не зрозуміло — навіщо це? Школа № 43 має дві мови навчання. Це всім відомо вже п’ять років. Нікого ніхто не вмовляє: «Підіть до класу з українською мовою навчання, бо інакше і за паркан не пустимо!». Моя донька чотири роки навчалась у російськомовному класі, зараз пішла в україномовний клас.
 На все наше місто донедавна була тільки одна школа з українською мовою навчання — № 21, яку зробила такою відома широкому колу сімферопольців патріотка Лариса Михайлівна Барзут. Чому школа № 43 досі не дає спокою окремим громадянам та угрупованням? Вже давно немає в Криму пана Матвієнка, який, до речі, і віднайшов гроші на добудування і обладнання цієї школи. Тоді він своєю політикою багатьох дратував, а зараз чому вони ніяк не вгамуються? Краще б кольорові кульки на честь свята дітям дарували організатори цієї акції, ніж вирішувати нікому не потрібні 1 вересня політичні питання.
 Школа працює, є багато бажаючих потрапити туди, вчителі, кажуть, — гарні та доброзичливі, ще не знаю, подивимось. Наприклад, у нашому класі навчаються і українці, і татари, і росіяни, тобто звичайні діти різних національностей.
 Кожна людина має невеликий клаптик землі, котрий для неї найдорожчий у світі. Це місце її народження, місце, де живуть батьки. Але всі ми живемо у країні, яка поєднала у собі велику кількість міст та селищ, рідних для багатьох громадян. Назва її – Україна.
 Україна – незалежна держава. Вона має багату історію, скільки подій відбулося з початку існування нашої держави. Для мене, як і для інших громадян, Україна – єдина Батьківщина.
 Зараз наша держава переживає важкі часи, але майбутнє її — квітуче...
 Захід України – Львів, Ужгород, Івано-Франківськ. Кожне з цих місць свідчить про розвиток нашої культури та непросту історію. Південь – Чорне море, Крим – про яке краще місце для відпочинку може мріяти людина з будь-якого куточка України?!
 Кожен мріє і сподівається на краще життя, на кращу долю. Люди, старші за віком, турбуються про майбутнє дітей та онуків. Але майбутнє України залежить, перш за все, від нас. Якщо ми із щирим серцем будемо працювати на ланах, будівництві, у лікарнях, навчальних закладах, то держава буде дедалі міцнішати. Ми повинні зробити так, щоб наступне покоління, тобто наші діти, було вдячне нам, щоб воно пишалося і батьками, і Батьківщиною.
 А щодо дітей, то вони мають усі можливості для розвитку своїх здібностей незалежно від мови навчання, ставлячись з повагою до рідної України.
 Життя продовжується. Хай всім щастить!

 Тетяна ГРИШКОВА.
м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема "Резонанс"