Живе собі чоловік у степовому селі Пруди ще й досі Совєтського району. Хто куди - а він щодня ось уже впродовж тридцяти п'яти літ чимчикує в школу. В одну і ту ж саму. Однією і тією ж стежкою. Вчить рідної мови й літератури. А вечорами до пізньої ніченьки пише вірші, здебільше для дітей, нікого тим особливо не обтяжуючи, окрім себе. Видав дві книжки, прийнятий в Національну Спілку письменників України. А оце недавно у видавництві "Доля" (видавець - письменник Валерій Басиров) за сприяння меценатів з Феодосії подарував дітям третю книжку "Де взялась Ведмідь-гора?". Як правду, то вже правду: з часу виходу книжки третій місяць іде, а про неї ніхто "ні гавкне, ні лайне", як мовив колись Тарас Шевченко. Отож надумали про це видання поговорити бодай в школі, Прудівській середній, куди стільки років чимчикує автор книжки Василь Латанський (а мова саме про нього). Тобто відбулася презентація, бо, що не кажіть, не так вже й часто в наш непростий час з'являються книжки для дітей. Колись такий захід називався по-іншому: "У колі друзів". Цього дня й справді зібралося багато друзів автора - його учні, вчителі, один з меценатів - ректор Феодосійського фінансово-економічного інституту Людмила Михайлівна Борщ. Чимало доброго було мовлено, і, мабуть, найкраще - з уст прискіпливих "критиків", самих дітей. Вони читали поетові вірші, співали пісні на його слова. А вчителі А. І. Панюшкіна, К. М. Маляренко, Р. О. Смольникова, Н. І. Зінова, бібліотекар Т. Г. Волкова, Л. М. Борщ, що взяли участь в обговоренні книжки, наголосили на життєвій і художній переконливос-ті творів, уміщених у ній, на тому, що попри різножанровість (казки, легенди, вірші) їх об'єднують щира довірлива інтонація й любов автора до своїх героїв. Одне слово, він знає життя дитини не з оповідей, набачився стільки, що має про що розповісти читачеві. Тому-то книжка "Де взялась Ведмідь-гора?", як ніяка інша, є добрим посібником для уроків літератури рідного краю. Звучала й така принагідна думка: висунути книжку на здобуття всеукраїнської літературної премії імені Лесі Українки. А чому б і справді не спробувати? Наприкінці виступив автор, розчулений увагою до його творчості. Читав нові вірші, які перепліталися з давніми, в'язалися у спільний вінок роздумів про сьогодення сучасної школи. А потім були автографи...