Версiя для друку Обговорити в форумi

ДОРОГА ДО ХРАМУ

На початку Х сторіччя, в 903 році, грецька імперія перебувала у великій небезпеці. На столицю Царгород (Константинополь, нині – Стамбул) напало вороже військо сарацинів (сарацини – нащадки Сари, дружини Авраама, точніше, нащадки невільниці Сариної, Агарі, яка народила Авраамові сина Ізмаїла “на колінах Сари”. Сарацини – то араби). Перед лицем ворожої навали народ щиросердо молився до Господа та Пресвятої Богородиці про заступництво. І ось одного разу, під час палкої молитви на всенічному богослужінні, на літії у Влахернському храмі, що стояв над Чорним морем, Матір Божа вислухала гарячі молитви вірних.
Церковний переказ так розповідає про цю подію. Серед молільників була людина, угодна Богові – святий Андрій Юродивий, а також учень його, святий Єпіфаній. Вони стояли біля амвону (передня частина вівтарного підвищення – солеї, перед іконостасом, на якій священики виголошують проповіді) і слізно молилися за спасіння міста й усієї країни. Раптом, піднявши очі до неба, вони побачили Пречисту Діву в оточенні святих ангелів, пророків та апостолів. Вона молила Бога про спасіння світу, і Своїм омофором осіняла, покривала вірних на знак того, що бере народ під свою опіку (омофор – це довгий, широкий і стрічкоподібний плат. Грецьке “омофор” – наплічник. Він є частиною облачення єпископа. Омофор прикрашений хрестами й покладається на плечі архієрея, нагадуючи йому, що він повинен турбуватися про спасіння заблудлих, подібно до євангельського доброго пастиря, який, відшукавши пропалу вівцю, несе її додому на своїх плечах).
Тоді святий Андрій в духовному піднесенні звернувся до учня свого: “Чи бачиш ти, брате, Царицю всіх, Яка молиться за увесь світ?” – “Бачу, отче мій духовний”, – відповідав Єпіфаній. Святі мужі довго споглядали на це чудесне явлення і сповістили про нього усім присутнім у храмі. Дізнавшись про це знамення милості Божої і Його Пресвятої Матері, вірні повернулися до домівок своїх переповненими духовної радості та надії. Дійсно, незабаром сарацини були переможені. Грецьке військо прогнало завойовників, і церква встановила святкувати це чудо в той самий день, коли воно сталося, тобто
1 жовтня. Від греків його перейняли й ми, і святкуємо свято Покрови Пресвятої Богородиці та Пріснодіви Марії 14 жовтня (1 жовтня за старим стилем).
Тропар свята: “Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані Твоїм, Богомати, пришестям і, спозираючи на Твій Пречистий образ, покірно молимо: покрий нас чесним (чесним – себто дорогоцінним. – Авт.) Твоїм покровом і збав нас від усякого зла, молячи Сина Твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші”.
Чому ми звертаємось до Пресвятої Богородиці з молитвою про заступництво, про покровительство? Адже сказано в Писанні, що немає іншого посередника між Богом та людьми, окрім Господа нашого Ісуса Христа? Дійсно, так. Немає під небом іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали. Але, як навчає апостол Яків, дуже могутньою є ревна молитва праведного. І коли нам тяжко, коли дух наш занеміг – ми звертаємось до праведних братів чи сестер наших по вірі: “Брате Іване, або сестро Надіє, помолися за мене до Господа!” І молитва віри оздоровляє нас, недужих, і Господь підіймає нас, а коли ми гріхи були учинили, то вони нам прощаються. І якщо таку велику силу має молитва братів наших по вірі, то наскільки ж сильнішою є молитва за нас, немічних, Пресвятої Богородиці! Наскільки ближче Вона до Господа, коли праведність Її така повна, така безмежна, що Світло від Світла, Бог Істинний від Бога Істинного, Господь наш Ісус Христос зволив втілитися від Неї й Духа Святого! Як сказала Сама Пріснодіва (Завжди діва) Марія: “Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі, моїм, що зглянувся Він на покору Своєї раби. Бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть (блаженну – себто щасливу. Церковнослов’янський переклад: “ублажатимуть мене всі роди”. – Авт.), бо велике вчинив мені Потужний!” (Євангеліє від Луки).
Ми віруємо, що Богородиця, “чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів”, перебуває з Господом у сфері Духа, на небі духовному, разом зі святими ангелами Божими. Віруємо, що після короткого успіння Свого Вона, наче сон, струсила з очей мертвотність гробу, і побачила безсмертне життя та Господнюю славу. Віруємо, що серце Її для всіх відкрите, що чує Вона палкі молитви наші і, будучи святою й праведною, молиться до Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, за нас, грішних. Віруємо, звертаючись до Неї, що не Своєю силою спасає Вона нас, але Господь по молитвах Її і по вірі нашій спасає. Що омофор Її – то молитви Її за нас, невмируща любов до тих, за кого Син Її був вмер на хресті.
І співає церква Божа хвалу Богородиці. І линуть під храмовим склепінням слова святкового акафісту: “Радуйся, Радосте наша! Покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором...”
Пресвята Богородице, допомагай нам!

Протоієрей Олег Ведмеденко.
(www.vedmedenko.org)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 09.10.2009 > Тема "Душі криниця"