Версiя для друку Обговорити в форумi

Звернутись до вас мене змушує особисте питання, вирішення якого зайшло у глухий кут. Беручи до уваги загальну ситуацію в державі, де простий українець фактично є безправним і незахищеним, змінити щось самотужки нам не під силу. У той же час розумію, що заохотити когось матеріально до цієї справи в мене не вистачить коштів. Тож прошу єдине – дайте пораду, що в такому випадку далі робити, зважаючи на наші можливості.
З причини відсутності власного житла і проживання на орендованих квартирах моя мама як працівник бібліотеки з 1978 р. пише заяву в 1997 р. на отримання кімнати в гуртожитку для працівників закладів культури. При поселенні на площу 11,3 кв. м було порушено нормативи Житлового кодексу України, розділ І, ст. 50 (При наданні житлових приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими дев’яти років, крім подружжя. Загальні положення: пункт ІІ, 12 розділ: житлова площа надається в розмірі не менше 6 кв. метрів на одну особу), але була усна домовленість з тодішнім начальником обласного управління культури і туризму М. В. Приймаком, що при вивільненні кімнат студентами наше житло збільшать до встановлених нормативів. У 2002 р. на прийомі у вищезгаданого керівника було накладено на заяву ним резолюцію, тобто він дотримав свого слова! Нарешті, здавалося, усі незручності закінчаться. Але невдовзі Микола Васильович передчасно помирає. На його місце приходить новий керівник, що є чинним і донині, В. Л. Лисюк. Резолюція попередника нинішнім керівником зухвало ігнорується, а на повторні заяви надходять офіційні відповіді – вільних місць немає!
Проживаючи в цьому будинку, ми на власні очі бачимо, що написане в офіційних відповідях не відповідає дійсності, вільні квартири здаються в оренду, використовуються не за призначенням, їхні мешканці роблять самовільні обміни, забирається уся загальна вільна площа під житлову без будь-яких дозволів, масово поселяють тут людей, не причетних до галузі культури, замуровуються вікна. Останньою краплею стало те, що керівник поселяє в окремий блок (60 кв. м) свою доньку з дитиною і чоловіком – незареєстрованим тут і досі. І це у той час, коли «вільної площі немає»! За нашою стінкою з’являються «сусіди». Після скарг з цього приводу в місцеві інстанції керівник почав чинити на нас тиск, що негативно позначилося на здоров’ї моєї мами. Згодом ми переконалися, що В. Л. Лисюк не підкоряється жодним законам і жодні докази його сваволі ніким не беруться до уваги.
Вседозволеність, знахабнілість, безкарність – це те, що бачить проста людина, оббиваючи владні пороги, аби домогтися того, що нібито гарантується кожній людині Конституцією і Житловим кодексом України. Так, ця ситуація схожа на мільйони аналогічних випадків, які трапляються з простими людьми по всій державі, і чим більше мене переконують, що справедливості нема і не може бути, тим палкіше хочеться довести протилежне. Я усвідомлюю, що мрію про правову державу, а реальний теперішній стан дуже далекий до ідеалу, але борюся і буду боротися за іншу Україну.
Я особисто кілька разів звертався до Президента та Прем’єр-міністра, до Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової. Пройшов я і через 15-добове голодування біля стін міської ради.
Під час минулих президентських виборів нам обіцяли, що бандити будуть сидіти в тюрмах, але, на жаль, вони сидять сьогодні на керівних посадах. «Україна починається з тебе» — це слова не менш відомої людини. Тож розтлумачте, як нам далі жити у цій країні і як змінювати життя у цій державі в інтересах простого люду.

Сергій СУЛИМА.
м. Луцьк.

Від редакції. Шановний Сергію Олексійовичу! Ситуація, про яку ви розповіли, занепокоює не лише щодо конкретної долі окремої сім’ї. Вона ще раз нагадує про суцільне безправ’я, незахищеність і, ми б сказали, приреченість на поразку пересічної людини, якщо вона намагається правовим шляхом домогтися того, що може мати певну грошову цінність і приносити прибуток комусь, хто ближче до розподілу благ.
Але, як ви самі зауважили, до появи нинішнього начальника обласного управління культури та туризму на цій посаді був інший керівник – М. В. Приймак, котрий мав намір діяти згідно з законом. А це подає надію, що аби не на усіх, хоча б на більшості відповідальних посад були гідні люди, наше життя таки б стало значно привабливішим.
Наближаються президентські вибори. Не за горами і вибори до Рад різних рівнів. За умови високої громадянської активності, організованості і взаємосолідарності це шанс все ж таки щось змінити у нашому житті на краще.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 23.10.2009 > Тема "Резонанс"