Версiя для друку Обговорити в форумi

У Національному музеї народної архітектури та побуту України у Пироговому відбулося свято Покрови. Відзначали його на території експозиції «Закарпаття», оскільки таким чином святкували саме в цьому регіоні.
Розпочали із літургії в церкві святої Покрови зі святочним обходом церкви та водосвяттям. До речі, музейні працівники постійно докладають зусиль, щоб церква залишалась такою, як на Закарпатті. Так, частково відновлений іконостас, який за часів войовничого атеїзму був знищений.
Після відправи у церкві відвідувачі поспілкувалися з народними майстрами та оцінили виступи на майдані фольклорних колективів.
Багатьом запам’яталась відома народна співачка Руслана Лоцман, яка виконала пісні – традиційну народну покровську та про жнива.
– На Покрову запалила свічку, щоб в любові рум’яніли щічки, ой Матінко Божа, ти лиш знати можеш, як любити вічно, – виводила красуня у віночку, справжньому витворі мистецтва. В ньому із соломи майстерно зроблені як справжні маківки, квіти, листочки… Виявляється, такі чудові витвори починають плести, коли закінчуються жнива та з’являється солома.
За традицією, під церквою розташувався святковий ярмарок «кермащ». На ньому відродили звичай обов’язкового продажу під церквою ікон, оскільки кожна жінка старалася на Покрову покрити образ вишитим рушником.
Охочі купували й рушники, і традиційні святкові сувеніри, а дітям насамперед обрядове печиво – «медівники», «пацьориші». По всій Україні на це свято жінки випікали таке печиво, аби солодко й гарно жилося цілий рік та, зокрема, взимку.
Багато років випікає такі прянички, як вона їх називає, відроджуючи це кулінарне мистецтво, Леоніда Франчук. Показуючи свої веселі роботи у вигляді барвистих коників, ляльок, сердечок, майстриня пояснює:
– Так, червоним по білому й білим по червоному розписували колись на Закарпатті, а так – на Полтавщині. Використовується білок та харчова фарба. Саме на це свято беруться такі складники, як мед, борошно та коров’яче масло.
Дарували ці витвори кулінарного мистецтва дітям. Ось коників, наприклад, – хлопчикам, сердечки, ляльки – дівчаткам. Робили дірочки в них та одягали на пальчик діткам, або на шию вішали на стрічечці. На колиску вішали як іграшку. Навіть дорослі хлопці дарували своїм дівчатам сердечки як знак зізнання у коханні. А от майстер Ганна Бут із Києва, показуючи кругле печиво-«покровку», доповнила, що це є оберіг. Хто вірив, навіть лікувався цим печивом. На нього обов’язково наносили чотири хрестика з огляду на чотири сторони світу та найбільші свята у році, а круглим робили, оскільки такими є земля та сонце.
Із «покровками» поводилися як на Великдень із крашанками. Обмінювалися одне з одним, дарували дітям, хлопці – своїм дівчатам.
Майстри із Закарпаття, в якому свічникарство побутує як промисел, привезли знамениті мальовані свічки – різдвяні, водохресні, громничі, великодні, спаські, весільні, хресні, які люди купували і святили в церкві. Їх представили на виставці «Закарпатська трійця».
– Свічка завжди потрібна, – зауважила майстриня Ганна Перець із села Голятин Міжгірського району Закарпатської області, яка пропонує людям власноруч розписані свічки. – Свічка всюди супроводжує людину – від народження до останніх днів. Її запалюють, коли народжується дитина, проходить вінчання, ставлять за померлих.
Цікавлюсь – а яку символіку несе свічка-трійця?
– Це Бог-Отець, Бог-Син, Бог Дух Святий, – відповідає майстриня.
Фольклорний колектив «Берегиня» виконав декілька покровських пісень.
– Люди збиралися на це свято, щоб гарно зустріти зиму, щоб гарно жилося в Україні. Співали пісні про Покрову, покривали землю піснею Покрови, свічку святили, просили перед іконами, – поділилась своїми знаннями одна із його учасниць — Катерина Бурза із села Козацьке Бобровицького району Чернігівської області.
А от народний хор «Явір» із райцентру Шишаки Полтавської області заспівав козацької, стрілецької «Гей, соколи», адже в день свята Покрови відзначається ще й День українського козацтва, та декілька родинно-побутових пісень, як-от «Наїхали хлопці з ярмарку». Керівник колективу, заслужений працівник культури України Валентина Луценко розповіла – вони записують фольклор, розшифровують і навіть роблять аранжування деяких пісенних творів.
«Бойківське весілля» та фрагмент із традиційного для Центральної України весільного обряду показали фольклорний театр «Вертеп» зі Львова та художній колектив «Червона калина» Київського метрополітену.
Відвідувачі із цікавістю дивилися, як викупляють молоду та благословляють наречених батьки.
Чудово, що відбулося свято, яке дозволило поринути у дивовижний світ історії та традицій українського народу.

Світлана СОКОЛОВА.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 23.10.2009 > Тема "Душі криниця"