Версiя для друку Обговорити в форумi

 Цією фразою, як виявилося, зазвичай відповідають на прохання воїнів-інтернаціоналістів у владних кабінетах держави. І цілком слушно. Хоча, тим не менше, через Афганістан пройшло 150 тисяч українців. А три тисячі віддали на цій далекій чужій землі найдорожче, що мали, - своє життя. І понад 70% з них була молодь віком від 18 до 20 років.
 Та у загиблих все ж є одна перевага - вони не почувалися зрадженими, як інші, - спочатку - у великій союзній державі, де на момент виведення військ (1989 р.) вже вирували демократичні настрої; потім - мешкаючи в інших державах, які їх ТУДИ не посилали.
 А ще - вони і самі зазнали руйнації сформованого у них воєнного ідеалу, який кидав хлопців в обійми смерті. Таке можна робити тільки задля якоїсь високої мети: захищаючи батьків, коханих, рідну землю... Вони ж просто виконували наказ командира, який був такою самою підневільною людиною.
 Сорокарічний Олександр Григорович Бушуєв був тоді командиром танкового полку, а зараз і сам ходить на прийом до чиновників, які свято переконані, що нічого йому не винні. А боїться чи не більше, ніж колись пострілів душманів, що з воїнів-афганців знімуть і так куці їхні пільги: безкоштовний проїзд в деяких видах транспорту, 75% зниження при оплаті комунальних послуг та надбавки до пенсії за ордени, надбавки, які афганці називають «копійками». То невже ці люди дійсно почуваються сьогодні переможеними? Ті, хто переміг смерть, недуги, рани, контузії?
 За кілька днів до 22-ї річниці з дня виведення військ із Афганістану (а це 15 лютого) Сімферополь навідав запорізький ансамбль колишніх воїнів-афганців «Перевал», який збирав гроші на допомогу інвалідам-побратимам. Уже немолоді люди в камуфляжі, з милицями, виставляли напоказ свої біди, аби сердобольні громадяни поділилися з ними та їхніми товаришами по нещастю. Та пісня обірвалася ще до заповітної дати - у одного з членів співочого колективу померла матуся - цього разу вона не дочекалася сина.
 До речі, день вшанування живих і пам’яті загиблих афганців розпочався і закінчився передчасно й для кримської влади, котра зазвичай відзначає пам’ятні дати напередодні, а не разом з усіма.
 Втім, афганці, які вже давно зрозуміли, що розраховувати їм особливо немає на кого, непогано впоралися з проведенням урочистостей і самі. Попри 10-градусний мороз біля пам’ятного меморіалу зібралося багато люду. Відбулися мітинг, покладання квітів, нагородження ветеранів Афганістану з рук голови їхньої сімферопольської спілки Олександра Олександровича Шувалова. Привітав афганців також один із заступників мера міста. А тим часом замерзлих людей вже очікували солдатська каша та фронтова чарка.
 Увечері на цьому ж місці знову зібралися ті, кому була не байдужа ця дата, аби запалити свічку пам’яті за загиблими. Та не одну - свічки горіли у формі великого різнокольорового хреста. Тут вже не мітингувалося. Лише лаконічно згадали загиблих товаришів та посумували через занепад патріотичного виховання в Україні - виявляється, багато молодих людей про війну в Афганістані майже не чули. А ще було повідомлено про народження нової традиції: тепер 15 лютого о пів на сьому свічки будуть запалюватися в різних куточках України.
 Розмірковуючи про побачене і почуте, я пригадала слова, здавалося б, цілком нормальних моїх знайомих, які вважали, що під час Великої Вітчизняної не слід було чинити спротив фашизму, тоді б і жили тепер, як живуть німці у Західній Німеччині. Ну, це якщо б жили взагалі...
 А ще знову проаналізувала слова Олександра Бушуєва:
 - Чиновники нам частенько кажуть: «А ми тут при чому? Це ж не ми вас посилали воювати».
 Охоче перекладаючи усю вину на попередників, будь-то навіть не радянська Компартія, а влада, за якою ще не охолонули крісла, ті, хто робить вигляд, що історія розпочинається тільки з нього, можуть зазнати удару бумеранга. А що, як нове покоління солдатів замість того, аби виконати наказ, заявить те саме: «А ми тут при чому?»
 Як на мене, то це було б цілком логічно. Через те воїнів-афганців ми маємо шанувати передовсім тому, що вони вірно служили своїй Вітчизні. Тій, яка у них була...

Тамара СОЛОВЕЙ.

Пам’ятник воїнам-«афганцям» у Сімферополі.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 18.02.2011 > Тема "З потоку життя"