Невдовзі після проголошення кримської автономії були скликані збори кримських письменників, які запропоновано було вважати Першим з’їздом Спілки письменників Криму. В тому була своя логіка - оскільки є автономія, мусить бути й така Спілка. Але напередодні зборів я отримав листа, де зазначалося, що передбачувана Спілка співпрацюватиме на договірних засадах з письменницькими спілками України, Росії та інших держав. Все було ясно. Більшість кримських письменників (майже всі українські і частина російських) такої Спілки, точніше Союзу, не підтримала. Ми як були, так і лишилися членами Кримської організації Спілки письменників України, тільки тепер уже не обласної, а республіканської. З такою реальністю, як утворення кримської автономії, ми рахувалися. А ті, хто не хотів рахуватися з такою реальністю, як утворення Української держави з Кримом у її складі, організували Союз письменників Криму, який справді уклав окрему угоду про співпрацю зі Спілкою письменників України. Та от поруч із Союзом письменників Криму виникає ще один - Союз російських, українських і білоруських письменників Криму. А через деякий час іще один - Союз письменників Автономної Республіки Крим. Наша Спілка - Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України - вела, може, й не надто активне, але живе творче життя - влаштовувалися зустрічі з читачами, письменницькі вечори, презентації виданих власним коштом, рідше коштом спонсорів книжок. До нас приєднався великий загін кримськотатарських письменників. Чи не на кожних зборах підіймалося питання про необхідність об’єднання всіх кримських письменників у єдину спілку. І от раптом питання про об’єднання постало руба. З ініціативи Союзу письменників Автономної Республіки Крим, очолюваного Володимиром Бушняком, ініціативи, підтриманої Володимиром Яворівським та кримським керівництвом. Важко сказати, що з того об’єднання вийде. Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України була, є і, сподіваюсь, буде. У всякому разі її члени стоятимуть на тому. Я особисто не бачу нічого поганого, аби вона офіційно називалася так - Спілка письменників Криму (Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України). Варто, мабуть, говорити не про об’єднання, а про приєднання до неї членів інших організацій. Чому? В кожнім з трьох вище названих Союзів десь близько сотні членів, одиниці з них є членами Національної Спілки письменників України. З цими одиницями може відбутися об’єднання без жодних умов. Решта мають пройти процедуру вступу, передбачену Статутом. І то буде великий гріх київського спілчанського керівництва, якщо ця процедура буде зневажена. Безумовно, тоді відбудеться девальвація членства у Спілці. Виникає питання: чому пропонується об’єднатися з Союзом письменників Автономної Республіки Крим, а про об’єднання з іншими згаданими Союзами не йдеться? Думається, така «сепаратна» угода неприпустима. Як у кожній складній справі, тут можливі, а може, й необхідні компроміси. Але чому ці компроміси є предметом переговорів керівництва письменницьких організацій? Чому Володимир Яворівський, перебуваючи в Криму і вирішуючи з високим начальством питання об’єднання, не вважав за потрібне зустрітися з письменницькою громадою Криму чи принаймні з членами ради Кримської республіканської організації очолюваної ним Спілки? Хочеться сподіватися, що в Криму врешті-решт буде єдина письменницька організація і що це об’єднання стане не механічним, а гармонійним. Невже таке сподівання - утопія? Віктор ГУМЕНЮК, член ради Кримської республіканської організації Національної Спілки письменників України, голова комісії з української літератури.
ГОЛОВНИЙ П╤ДСУМОК 31-го «РАМШТАЙНУ»:
«РОЗМОВА ДАЛА ЗНАЧНИЙ ПРОГРЕС»?
РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Я В╤ЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦ╤В ╤ ВЕТЕРАН╤В
ЯК РОС╤Я СТИРА╢ УКРА╥НСЬКУ ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ
ПОКРОВА БЕЗ М╤Ф╤В: ЩО МИ ЗНА╢МО ПРО ЦЕ СВЯТО
