Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРОШУ СЛОВА!

  В черговий раз прийшли "травневі свята”, і знову влада оголосила про те, яка вона гарна, бачте, ветеранів вшановуємо! Кілька вихідних, які люди провели, висаджуючи картоплю, музика часів війни та тоталітаризму, червоні прапори і портрети одного з найбільших злочинців XX століття Йосипа Сталіна… А ще гуманітарна допомога від колишніх ворогів… Ось і все свято.
 Країна, яка була переможена у цій війні, - сьогодні одна з найрозвиненіших країн світу, її громадяни позбулися націонал-соціалізму, покаялися за гріхи і вже сьогодні шлють колишнім ворогам гуманітарку, виплачують допомогу колишнім остарбайтерам, приймають у себе в країні сотні тисяч наших громадян, які голосують ногами проти існуючих порядків та існуючої влади в Україні…
 Кожного разу, коли я бачу ветеранів з червоними прапорами - навесні чи восени, чи, гортаючи сторінки газет, натикаюся на опис їхніх бойових перемог, або отримую від їхніх організацій листи з проханням про матеріальну допомогу – завжди відчуваю непереборне бажання прокинутися від цього жахливого сну. Ось тільки – це не сон… І тоді мої крамольні думки не дають мені спокою. Адже, розсудіть самі, чого варта їхня "перемога”, якщо сьогодні вони змушені доживати свого віку на прожитковий мінімум та купувати на базарі німецьку гуманітарку. Мабуть, багато можна про це говорити, та чи варто? Цих людей все життя використовували і тримали за «залізною стіною», щоб вони не мали можливості пізнати правду і зрівняти своє життя й життя за "бугром”. А після падіння "імперії зла" їхні діти й онуки кинулися у добровільні остарбайтери за цей "бугор”, аби лиш не мати такого "щастя”, що їм збудували їхні батьки в Україні…
 То хто ж переміг у тій війні? За кого гинули наші "переможці”? Чому "переможці" доживають віку у злиднях, а переможені - в достатку і в пошані? Чому не біжать німці чи японці у нашу "країну чудес”, натомість вже понад сім мільйонів українців залишили межі країни предків їхніх? Чи знайдуть, нарешті, "переможці" сили в собі, щоб подивитися правді у вічі? За кого і за що  воювали? Чому збудували в Україні найзлочиннішу систему у світі? Чим завинили перед ними їхні діти й онуки, які змушені тікати зі збудованого  «раю»?
 За Родіну! За Сталіна! Ось за що, виявляється! Тільки не можу я зрозуміти, як можна було після кривавих років більшовицького панування воювати за таку Родіну, за такого Сталіна, що морили голодом моїх батьків, братів і сестер у врожайний 33-й рік, винищували моїх сусідів і родичів у 30-х роках, що не могли існувати без людських жертв ні дня, ні години, ні миті…
 Я знаю і вірю, що прийде час, коли боввани Леніну та іншим злочинцям будуть знищені, коли наші вулиці і міста носитимуть імена справжніх національних героїв, коли українці будуть разом з усім світом відзначати День Примирення, а не перемоги над собою, коли, нарешті, вшанують українських повстанців, які до середини 50-х років вели нерівну боротьбу з окупантами своєї країни, коли наша країна стане заможною і вільною, коли українці не будуть мріяти втекти за «бугор», коли говорити українською і бути українцем стане престижно, а наші європейські сусіди будуть по-доброму заздрити Великій Україні…
 
Олександр Михайлович РОМАЩЕНКО.
 ostap1@ukrpost.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 06.05.2011 > Тема "Резонанс"