|
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2003 > Тема ""Будьмо!""
#21 за 23.05.2003
СПАСИБІ, ЩО ВИ Є
Тетяна КИСІЛЬ
Сорок п'ять років - такий педагогічний стаж Євгенії Степанівни Бєдінської - вчительки української мови та літератури загальноосвітньої школи № 11 м. Керчі. Життя цієї талановитої жінки пов'язане зі школою, з учнями. До того ж, саме з цією школою. Адже в трудовій книжці лише один запис про прийняття на роботу.
22-річною дівчиною з русими косами й допитливим поглядом прийшла Женя в школу. За плечима - навчання в Кримському державному педагогічному інституті на філологічному факультеті, а попереду - знову уроки, тільки уже в ролі вчителя, наставника.
В селі Заполички Дніпропетровської області, де вона народилась і виросла, професія учителя була шанованою і престижною. Тому й не дивно, що Євгенія мріяла стати вчителькою, другом і наставником своїх вихованців.
Закінчила школу, - це було п'ятдесят років тому, - і поїхала разом з друзями вступати до інституту. Але того року щастя всміхнулося лише їй: витримала конкурс! Навчалась добре, завжди отримувала стипендію, а то й підвищену. Та стипендія стала єдиним засобом існування. А треба було і на щось жити, і книги нові хотілось купити, щоб знати побільше. Грошей не вистачало. І Євгенія взялась до роботи. Наймалась прати білизну, мити підлогу, прибирати в квартирі. Не цуралась ніякої роботи. Вирішила, було, повчитися зо два роки, а потім перевестись на заочне відділення. Та батько сказав: "Як не можна заочно поїсти, так і знань ґрунтовних не здобудеш. Треба продовжувати навчання".
І вона вчилась, старалась. На старших курсах допомагала заочникам виконувати контрольні роботи, пояснювала необхідний матеріал. І цим заробляла на прожиття. Під час канікул влаштовувалась вожатою в піонерські табори. І все ж, щоб купити одежу, з грішми було сутужно.
Батько з мачухою жили в селі, допомогти могли хіба що деякими продуктами, адже в ті роки грошей селянам не платили. А мами своєї Женя не знала. Вона померла через дві години після народження дочки. Мама бачила свою доньку, раділа їй. Щасливим був тато. Та незабаром у породіллі різко підвищилась температура - і лікарі не змогли її врятувати. Про це розповідала Жені бабуся, яка й виховувала її.
Якось, років з сім тому, Євгенія Степанівна сказала:
- Я так хочу, щоб мені хтось подарував вишитий український рушник. Мені здається, це був би дарунок, як од моєї мами. Один за одним спливають роки, десятиліття, а такий рушник подарувати мені нікому.
Євгенія Степанівна - людина життєрадісна, енергійна. Її педагогічна діяльність, бурхлива і плідна, подібна до живого джерела. Скількох учнів вона виховала, вивчила, скільком допомогла в скрутну хвилину, підбадьорила, вселила віру у власні сили. Навчила переборювати труднощі. І завжди залишатися доброзичливими, щирими.
Її вихованці навчаються в технікумах і вузах, працюють лікарями і вчителями, інженерами і конструкторами, хіміками і техніками, юристами, кваліфікованими робітниками. Четверо з них стали вчителями української мови і літератури, колегами Євгенії Степанівни.
Відмінник освіти України, учитель вищої категорії, старший вчитель Є. С. Бєдінська - одна із найбільш ерудованих, висококваліфікованих учителів нашого міста. Завжди в курсі всіх методичних новацій. Зібрала велику бібліотеку, передплачує різноманітні газети і журнали з предмета, читає художню літературу. Набутими знаннями, умінням щедро ділиться з молодими вчителями, колегами по роботі. Щорічно на методичних об'єднаннях виступає перед педагогами, знайомить з новими методичними розробками, друкованими виданнями. До неї можна звернутися з будь-якого питання. Вона завжди пояснить, розкаже, запросить на урок, покаже все на практиці.
Любить Євгенія Степанівна дітей: неслухняних і слухняних, тих, хто вчиться на низькі бали і відмінників, розуміє їх. До того ж, багато з них - сини і доньки її колишніх випускників. Євгенія Степанівна ставиться до дітей, як до рідних онуків, намагається пояснити, що можна і потрібно погратися, але й попрацювати слід; щоб поважали старших, не ображали одне одного. Адже чимало енергії і сили віддають вчителі тим, хто порушує дисципліну, а ці сили потрібні іншим, хто прийшов учитися, здобувати знання.
- Я щаслива, що завжди знаходжу контакт з учнями. Якщо буваю неправа, не вважаю за сором вибачитись, - розповідає вона. - Та не люблю, коли спекулюють своїми негараздами. Життя складне. Тож потрібно вчитися переборювати труднощі, переживати все.
У житті самої вчительки Бєдінської були труднощі, були і трагедії. Не так давно захворів і помер чоловік. Сама потрапила в аварію, кілька місяців лікувалась. І в цей час далеко від рідного дому помер єдиний син...
Як змогла подолати це горе, вистояти, звідки черпала сили?! На допомогу прийшли учні, їхні батьки. Допомагали матеріально і морально, оточили піклуванням і турботою, з нетерпінням чекали її повернення в школу. А ще йшли листи від онука Олега, зігрівали душу. Отже, є для кого жити, потрібна людям.
Ранок. Гомінкий і радісний 8-й "а" поспішає в кабінет української літератури на урок до свого класного керівника Є. С. Бєдінської. Гарно оформлене приміщення. На стендах рекомендації для учнів, списки літератури рідного краю, форми контролю за успішністю. А в ошатному обрамленні вишитих рушників - портрети видатних письменників і поетів.
- Цим рушникам більше сотні літ, - розповідає Євгенія Степанівна. - Вишиті в традиційному українському стилі - червоними і чорними нитками. Ці ниточки, наче доріжки життя з його радощами і печалями. Це подарунки від моїх родичів, учнів.
Розпочався урок розвитку зв'язного мовлення. Восьмикласники колективно складають твір-опис кабінету. Зачитують речення: "Наш класний керівник строга, добра, справедлива". "З усіх класних керівників наш найкласніший". На зауваження вчительки розповідати про кабінет, а не про керівника, хтось із дітей сказав: "Але ж з неї і починається наш клас!"
Вісім випусків учнів було у Євгенії Степанівни. І щороку багато з них приходять в кабінет української літератури. А на учительському столі з'являються букети квітів - гвоздики, тюльпани, троянди. І світяться радістю очі вчительки: отже, пам'ятають, тож не даремно живе.
І теплом наповнюють серце сказані учнями слова:
- Спасибі, що Ви є!
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2003 > Тема ""Будьмо!""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=919
|
У ЦЕНТР╤ НЬЮ-ЙОРКА П╤ДНЯЛИ УКРА╥НСЬКИЙ ПРАПОР ДО Р╤ЧНИЦ╤ НЕЗАЛЕЖНОСТ╤
СОЛ╤ДАРН╤ З УКРА╥НОЮ
СЕРЕД ПОВЕРНЕНИХ ╤З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ ЗАХИСНИК╤В МАР╤УПОЛЯ ╢ ДВО╢ КРИМЧАН
УКРА╥НА ПОВЕРНУЛА З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ 215 ЛЮДЕЙ, ЗОКРЕМА Й ЗАХИСНИК╤В «АЗОВСТАЛ╤»
