Версiя для друку Обговорити в форумi

40-річчю творчої діяльності присвячена персональна виставка відомого кримськотатарського художника і майстра художньої обробки дерева, заслуженого працівника культури Узбекистану Алі Бекірова у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі. У 1971 році його портрет бабусі Земіне Сулейман-кизи по лінії батька, якій тоді виповнилося 90 років, був відібраний експертною комісією на виставку митців Наманганської області у Будинку художника Ташкента. Це і стало початком його становлення та утвердження як художника.
Працював після закінчення Ташкентського республіканського художнього училища ім. П. Бенькова в художньо-промислових майстернях Художнього фонду Узбекистану над оформленням політичних плакатів. Поступово, малюючи по дві картини на рік академічним живописом, виробляв власний стиль письма і навчався: спочатку в Московському поліграфічному інституті на відділенні графіки, а згодом — на історичному факультеті Наманганського педагогічного інституту. З початком у 1985 році в країні демократичних процесів молодий художник зайнявся дослідженням і відтворенням на полотні життя кримських татар у депортації, їхнього болю і сподівань про повернення на батьківщину. Репродукція однієї з картин цієї серії — «18 травня 1944 року» опублікована в енциклопедіях сучасної України.
У Криму Алі Бекіров з 1992 року. Результати його багатогранної діяльності у станковому живописі, театрально-декораційному мистецтві та художній обробці дерева демонструвалися в березні 2010 року на персональній виставці «Грай, сопілко!» у ВІКЦ, присвяченій 65-річчю з дня народження. За півтора року, що минули з того часу, художник продовжив свою живописну творчість, яка, за словами голови Спілки кримськотатарських художників Криму Ірфана Нафієва, відзначається особливою правдивістю і фотографічною точністю натури — портретованих моделей і місцевості. Він намалював портрети кримськотатарських письменників Різи Фазила і Рустема Муєдіна, льотчика Абдуреїма, пейзаж «Бельбек», створив композицію з відомою у кримськотатарському середовищі жінкою, представницею ханського родоводу в епоху Середньовіччя Джаніке, які демонструвалися в Києві та на загальнокримських виставках художників депортованих народів.
Як художник Кримськотатарського академічного музично-драматичного театру він здійснив декораційне оформлення спектаклів «Незгасаючі зірки» Рустема Муєдіна, «Нетерпляча свекруха» Еркіна Хушвахтова у постановці режисера, директора театру Беляла Белялова. Нині готується прем’єра вистави «Безсонна ніч», яку переклав з узбецької мови на кримськотатарську А. Бекіров.
На виставці демонструється більше двадцяти картин, тематика яких відображає багатоплановість художніх інтересів митця, національну своєрідність і колорит, жанрову різноманітність у різні періоди творчості: узбецький — «Вигляд на Тянь-Шань», «Дорога у Каракурган», «Чор Мінор. Бухара» і кримський — диптих «Місячна ніч» у Бахчисараї і Байдарах, композиції «Материнство», «Моя професія», «Рідна мелодія». Живописну експозицію доповнює дитяча дерев’яна різьблена колиска — бешик, прем’єрний показ якої став прикрасою презентації і практичним втіленням у декоративно-прикладному мистецтві романтичної національної легенди про золоту колиску. З її чотирьох варіантів, які використовували кримськотатарські майстри довоєнного періоду, — степового, прибережного, бахчисарайського і байдарського, він обрав останній, тому що корені його родини саме у Байдарській долині.
— Подібну золоту колиску Боспорської держави я бачила в одному з музеїв Туреччини, — сказала одна з активних учасниць кримськотатарського національного руху Айше Сейтмуратова. — Вона — з Керчі, а я — також керчанка.
Її портрет, створений художником після двогодинного позування в 1992 році, немов знімав відбиток років з обличчя, повертав у молодість.
Розробкою ескізів виробів, виготовленням яких займалися п’ять поколінь його предків, Алі Бекіров прагне передати нинішнім майстрам свої знання традиційних у кримських татар способів обробки дерева і видів різьби, національних орнаментів. Має дві мрії: перша — відкриття у мікрорайоні компактного проживання кримських татар «Фонтани» майстерні з навчання дітей ремеслу різьблення по дереву і каменю, а друга — створення на другому поверсі цього приміщення діорами «Депортація кримськотатарського народу». Планується, що ця тема одним із фрагментів увійде в композицію мозаїчного панно при художньому оформленні нової національної кримськотатарської школи, яка нині тут споруджується.
У сучасних умовах, коли діти кримських татар усе частіше в родинному середовищі розмовляють не рідною, а в основному російською мовою, досвід А. Бекірова як носія мови, національних звичаїв, ремесел і пісень особливо цінують в органах місцевого самоврядування мікрорайону, називаючи його людиною-музеєм. І дуже добре, що ці знання, як цінні реліквії народу, є кому передавати. Сімейну традицію педагогів старший син Бекірова — Абібула продовжує викладанням у школах образотворчого мистецтва.
Народжується нова людина, а з нею — цілий новий світ. Алі Бекіров з незмінною усмішкою та іскоркою в очах, які випромінюють світло і тепло, наповнює ними свої сонячні картини для надії, добра і щастя.

Валентина НАСТІНА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 21.10.2011 > Тема "Душі криниця"