Версiя для друку Обговорити в форумi

У залізних нетрях

Розділ перший,

у якому Супераґент 000 гомонить зі своїм внутрішнім голосом і стає свідком аномального явища

Супераґент Гриць Мамай сидів у позі лотоса на дніпровській кручі. Ліворуч від нього височіла Лаврська дзвіниця, праворуч - велетенська металева жінка зі щитом і мечем, під ногами якої притулилися танки, гармати та інші зразки військової техніки. Там розташувався музей другої світової війни.

Та Супераґент не зважав на це похмуре сусідство. Золоте осіннє листя, кружляючи у прозорому повітрі, опускалося на могутні плечі, груди та спину Гриця Мамая. Але він, занурений у власну підсвідомість, не реагував на ці зовнішні подразники. Його потужний інтелект намагався розв'язати страшну таємницю, над якою билися спецслужби усього світу.

- Грицю, - звернувся до Супераґента його власний внутрішній голос, - треба відшукати і знешкодити злочинців, які загрожують усій земній цивілізації!

- Авжеж, - згодився Гриць Мамай, - я відчуваю, що усі землетруси, повені, урагани та пожежі, що прокотилися навколо земної кулі, - справа рук брутальних злочинців. А тепер вони погрожують збити з курсу двадцять штучних супутників Землі і навіть зруйнувати щойно вкладені плиточки на центральній вулиці Києва Хрещатику!

- Яке блюзнірство! - скрикнув завжди врівноважений внутрішній голос. - Цих монстрів слід зупинити раз і назавжди. І я певен, що цю почесну місію можеш виконати лише ти - Супераґент 000 Гриць Мамай.

- То чому ж я сиджу тут, у позі лотоса, вкритий барвистим килимом золотавого осіннього листя, а не переслідую злочинців? - вражено запитав Супераґент.

- Тому, що так підказав я, твій внутрішній голос.

На це Грицеві Мамаю нічого було відказати, - адже він пересвідчився, що його внутрішній голос не помиляється ніколи.

І в цю мить Гриць був брутально вирваний з глибокої задуми якимись сторонніми звуками. Він рвучко повернув голову праворуч і побачив: гігантська залізна жінка, що височіла на дніпровських схилах, здригнулася, а з очей лискучої потвори вихопилося два яскраво-червоних струмені світла, що наскрізь пронизали морок ночі.

Розділ другий,

де Гриць не лише проникає у нутрощі металевої статуї, а й наближається до розгадки жахливої змови

Гриць Мамай пружно звівся на ноги і звичними рухами натягнув на свій могутній торс сліпучо-білу футболку із вишитим зліва, де серце, ніжним проліском, незмінну шкіряну куртку та джинси фірми "Levi`s". Ясна річ, що взувся він у кросівки фірми "Reebok", які не раз рятували його зі скрути.

У спеціальній потайній кишені Супераґент намацав вірний револьвер 38-го калібру і почав сторожко скрадатися у бік металевого монстра.

- Не лови ґав, - озвався у Грицевій голові приємний баритон: це його внутрішній голос попереджав Супераґента про близьку небезпеку.

Зусиллям волі Гриць увімкнув мікроприлад нічного спостереження, під'єднаний до його очей. І враз Супераґент помітив, що до підніжжя статуї звідусіль підкрадаються темні постаті. Вони були вбрані у чорні, обтислі костюми бійців-ніндзя. Та попри здатність бачити у темряві, Гриць не міг розрізнити їхніх облич, бо всі вони ховалися під масками. Лише у вузеньких прорізах блискали насторожені хижі очі.

Несподівано один з чорних незнайомців заклопотано почухав потилицю, і цей жест видався Супераґентові до болю знайомим.

- Перевіримо його у нашій картотеці, - підказав Грицеві внутрішній голос.

Супераґент уже був готовий за лічені секунди переглянути дані на всіх злочинців земної кулі, які були записані у його власній голові. Та ба, в цю хвилину на лискучій поверхні залізної жінки з'явився отвір, з нього випала мотузяна драбина. Один по одному люди в чорному почали здиратися вгору і зникати у нутрощах гігантської статуї.

Не встиг Супераґент і оком змигнути, як кілька десятків замаскованих незнайомців безслідно щезли.

- Може, це мені привиділося? - спитав Гриць.

- Ні! - відрубав внутрішній голос. - Поглянь, онде в районі колінної чашечки почвари стирчить хвостик драбини.

- Тоді мерщій туди! Я відчуваю, що ми на порозі розгадки таємниці тисячоліття, - рішуче мовив Гриць Мамай і почав надягати на пальці маленькі гумові присоски. Ще мить - і він, ніким не помічений, вже повз угору по прямовисній слизькій поверхні гігантської озброєної потвори, немов муха по гладенькій віконній шибці.

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2002 > Тема ""Джерельце""