Версiя для друку Обговорити в форумi

Назарій Яремчук був не лише видатним співаком. Ця красива і водночас надзвичайно скромна людина для багатьох людей нашого покоління була душею, молодістю України, символом її національного відродження.
Здається, він любив всіх людей і вони відповідали йому непідробною, щирою любов'ю...
В "Кримській світлиці" торік було надруковано вірш львівського поета Віктора Мачальського, присвячений співакові:

Словно стяг малиновый
песенное зарево,
словно стяг малиновый -
прямо в облака.
Песни не кончаются.
Только нет Назария.
Как же потеряли мы
брата-казака?

Цей вірш і статтю про львівського російськомовного поета я передав у січні цього року Назарію Яремчукові-молодшому і тоді ж ми домовилися про наступну зустріч.
Сталася вона вже у травні, в пору цвітіння найкрасивіших у світі київських каштанів. Розмовляємо з Назарієм. Ось-ось надійде його брат Дмитро, який також обіцяв приєднатися до нашої розмови. Питаю:
- Назарію, чи сподобався Вам вірш Віктора Мачальського?
- Так. Звичайно. Знаєте, ми з братом збираємо все, що стосується батька. Йому присвячено дуже багато статей, віршів, пісень. Але все це переважно українською мовою. А цей - один з небагатьох російськомовних. Дуже щирий, теплий вірш...
- У ньому є вирази: "казацкая вольница", "стяг малиновый"; відомого співака автор називає "братом-казаком"... Отже, сприймає його як символ українського козацтва, хоч для нас, у сімдесяті, Назарій був скоріше символом Буковини, Карпат...
- Так, тато - корінний буковинець. А ось батько нашої мами родом з Дніпропетровської області; серед його предків, дійсно, були запорозькі козаки. Прізвище діда - Шевченко.
- Отже, у ваших жилах тече і козацька кров?
- Виходить, що так. Хоча нашою малою Батьківщиною вважаємо Закарпаття. Там народилася наша мама, там пройшло і наше з Дмитром дитинство.
- Але ж ви деякий час жили і в Чернівцях?
- Так, коли навчалися у музичному училищі.
- Є міста, якими особливо пишаються їхні корінні мешканці: Львів, Одеса, Севастополь... Ви також є "фанатами" Чернівців?
- Звичайно, це місто дороге для нас. Хоча якогось особливого "фанатизму" немає. Більше згадуються Карпати. Вони часто сняться мені і брату. Десь третина моїх снів звідти, з дитинства, з тих місць, де знаєш кожен пагорб, кожну смереку, кожне джерело...
- Батько теж любив природу?
- Надзвичайно! Він любив ходити до криниці в горах, яку викопав, облаштував ще його батько. До неї було далеченько, десь три - чотири кілометри, але тато йшов туди, пив холодну джерельну воду, мріяв, відпочивав душею. А інколи міг набрати повні легені повітря і голосно щось прокричати, а потім вслухатися у гірське відлуння... Відпочинок у горах був для нього великою втіхою, там він набирався сил. А ще надзвичайно любив Черемош.
- Назарію, Ви згадали про його батька. Яким він був?
- За характером він був м'яким, добрим. Люди поважали його за мудрість. До речі, він співав у церковному хорі, мав хороший голос (тенор). На жаль, помер, коли татові було 12 років.
- Отже, Яремчуку-старшому передалися дідівські "співучі" гени?
- Напевно. Але тато ще й писав вірші, інколи складав музику. Щоправда, ніколи не афішував цього, вважаючи, що треба зосередитись на чомусь одному. Він був співаком від Бога...
- Назарію, я знаю, що Дмитро пішов "второваною" стежкою, став співаком, як і батько. Ви ж пишете музику. А які українські композитори подобаються Вам особисто?
- Звичайно, це, перш за все, незабутній Володимир Івасюк. А з сучасних я виділив би Олександра Злотника. До речі, після смерті батька нам ніхто не допомагав так, як він...
(Тут до нашої розмови приєднується Дмитро - заклопотаний, діловий, енергійний, надзвичайно схожий на свого батька). І я вже звертаюся до них обох:
- В минулому році "Кримська світлиця" провела перший Кримський конкурс української авторської пісні. Тоді львівська фірма "Реноме" виділила кілька акустичних гітар для нагороди переможців. В цьому році також відбудеться конкурс, покликаний відкривати нові таланти на півострові. Отже, поговоримо трішки про Крим. Чи не здається вам, що в такому специфічному регіоні зусилля газети і львівського мецената Геннадія Крупника виявляться марними? Адже так важко підняти весь масив зросійщеного кримського українства?
Назар: - Проблема, звичайно, існує, але без зусиль взагалі нічого у кращий бік не зміниться. До того ж, не слід так драматизувати ситуацію. Ксенофобія в Криму є, але вона не носить такого "тотального" характеру. Нас свого часу попереджали, що можна співати, але... не варто розмовляти українською в Одесі, Донецьку, в Криму. Мовляв, декому це може не сподобатися. Проте ми розмовляємо українською у будь-якій точці України і нічого.
- Можливо, це пов'язано з тим, що ви артисти. До того ж, ставлення до синів Яремчука мусить бути кращим, толерантнішим...
Назар: - Може, й це впливає. Але в кожному місті є люди, які віддають перевагу українському. Їх не так вже й мало. Скажімо, під час гастролей в Одесі Миколі Гнатюку навіть довелося перекласти свій "Малиновый звон" українською.
І одесити це радо вітали...
- Невже перекладав експромтом?
- Напевно, у нього була якась "заготовка", тому половина пісні прозвучала російською, а половина - українською. Не було ніякої агресії, навпаки - публіка зустріла цей "двомовний" варіант дуже прихильно.
Дмитро: - А коли ми два роки тому виступали у Бахчисараї, то глядачі самі просили нас співати українською! Ми виступали на площі і чули схвальні вигуки публіки, - переважно це були кримські татари. Перед нами виступали кримськотатарські співаки, - вони виконали декілька пісень рідною мовою, а потім почали співати українською. Російських, здається, взагалі не співали.
- А де ви ще виступали в Криму?
Дмитро: - В Сімферополі, а також у Ялті (на День міста). У нас залишилися хороші спогади від концертів, від публіки. І взагалі, ми віримо в майбутнє української пісні! Крим також не буде винятком.
- А які у вас творчі плани на майбутнє?
Дмитро: - Як Ви знаєте, у листопаді минулого року відбувся пісенний фестиваль імені Назарія Яремчука "Родина". Так називається і його остання пісня, яка яскраво відображає його образ на сцені. І у самій назві є щось об'єднуюче... Так ось, у цьому році відбудеться вже другий фестиваль і ми з братом, звичайно, візьмемо у ньому участь. А ще ми записуємо нові пісні, працюємо в студії; незабаром повинен вийти другий компакт-диск, а ще готуємо зйомки відеокліпу. Все це непросто, вимагає великої концентрації сил та й коштів. Але для сучасного шоу-бізнесу напружений ритм є нормою.
- А що б ви побажали "Кримській світлиці"?
Назар: - Ми із задоволенням передаємо кілька касет і компакт-дисків для редакції газети. Можливо, вони будуть використані для нагороди переможців цьогорічного конкурсу. Про потрібність цього конкурсу і говорити зайве. Звичайно ж, треба шукати, відкривати  нові таланти на кримській землі! А всіх читачів "Кримської світлиці" ми запрошуємо на свої концерти, - треба тільки стежити за повідомленнями у ЗМІ, щоб знати точно, коли вони відбудуться.

Київ - Львів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2003 > Тема "Душі криниця"