"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2003 > Тема "Українці мої..."
#24 за 13.06.2003
ВІД МРІЇ - ДО "МРІЇ"
Тамара СОЛОВЕЙ
Наше знайомство з директором Новокримської загальноосвітньої школи, що у Джанкойському районі, Людмилою Анатоліївною Михайленко пересвідчило: село інколи може дати фору навіть місту, незважаючи на його комунікативні переваги. Але, звичайно ж, не з боку матеріально-технічного оснащення навчального процесу з його досить важливими наслідками (це здебільшого не підвладне шкільній адміністрації), а з точки зору вміння і бажання відкрити перед дітьми духовні скарбниці свого народу, надати їм міцних знань, виховати їх гідними громадянами своєї держави. Та сьогодні не менш значимим є і розуміння важливості полікультурного виховання, адже живемо в багатонаціональному Криму і третина із 296 учнів школи, що мешкають у селах Істочне, Павлівка та Новокримське, - кримські татари. А ще тут багато переселенців з материкової України, чимало їх та їхніх нащадків вчителюють в школі у Людмили Михайленко. Та навряд чи щось би з того вийшло серйозне, якби не щеміло серце директора від згадки про рідне селище Балабіне, розташоване біле затоки Каховського моря поряд із Запоріжжям. І згадка ця завжди з Людмилою Анатоліївною, бо й досі мешкає в Балабіному її матуся. Знаю я, ви молитесь за мене, Рідна і ласкава моя нене... Можливо, оця молитва й додає сил та енергії вчительці, можливо, саме вона і вела Людмилу її життєвими стежинами? Після закінчення сільської школи - до фізико-математичного факультету Запорізького педінституту, потім - у Миколаївську область за розподілом, далі - в с. Восход Красногвардійського району (Крим) вже за сімейних обставин. А з 1982 року працює Людмила Анатоліївна на своєму теперішньому місці - спочатку викладачем математики, а згодом і директором школи. Випускниця україномовного ВНЗ, вона звикла з часом і до російської мови, як того вимагали обставини. Але коли десь лунала українська, вчителька завжди відчувала сердечний щем. Хоча почути сьогодні державну мову в їхній школі - не дивина. В ній вже працюють три україномовні класи. Перший набрали у 1999 році, розраховуючи на мінімальну кількість учнів. Та прорахувалися. "Підвів" авторитет вчительки, Галини Василівни Санчило. У неї забажали навчати своїх дітей і батьки "незапланованих" першокласників. Наступного року набрала свій клас Катерина Євгенівна Дмитрієва, потім - Олена Володимирівна Богомаз. Природним чином виникло питання: як же бути з цими дітлахами і чи варто було город городити, якщо одержати повноцінну україномовну освіту в школі їм все одно не вдасться? Та у Людмили Анатоліївни все вже давно зважено і розраховано: в п'ятому класі біологію викладатиме Тетяна Ігнатівна Зеленецька, хімію - Катерина Володимирівна Васильчук. Україномовний ВНЗ закінчила і математик Надія Андріївна Линник. Можливо, комусь доведеться підучитись, але є надія, що п'ятий український клас відповідними вчительськими кадрами все ж таки вдасться забезпечити. А ось з дітками кримськотатарської національності склалося не так добре. Цього року відкрити перший національний клас не вдалося, бо "недорахувалися" у школі кримськотатарської малечі - мати багато дітей для традиційно багатодітних кримськотатарських родин дедалі стає все більшою розкішшю. Якось, відвідавши один із кримськотатарських класів (нині третій, яким опікується Гульнара Оксюз), Людмила Анатоліївна була здивована - від першого до останнього слова урок проводився виключно російською мовою. У відповідь на її запитання "чому", вчителька запросила директора відвідати урок математики наступного разу. І знов-таки Людмилі Анатоліївні довелося подивуватися - цього разу на уроці лунала лише кримськотатарська мова. Тож, як зрозуміла директор, ці учні і в російськомовному класі будуть почуватися так само комфортно, як і у кримськотатарському, і такий передбачливий підхід їхньої викладачки слід тільки вітати. Та якби лише це. У школи - проблеми з приміщенням. Адже кількість класів, завдяки національним, збільшилася на п'ять, а класних кімнат від того не додалося. Тому діти одного з українських класів змушені навчатися у другу зміну. А ще в планах Людмили Анатоліївни створити навчально-виховний комплекс "школа-дитсадок". І з боку секретаря сільради ці намагання знаходять живу підтримку. Як же йому не розуміти ситуацію? Адже сам Володимир Вікторович Богомаз вчителював у цій школі, українських першокласників випустила цього року його дружина. Зближує і спільний дах - в занедбаному дитячому садочку облаштувалися як сільрада, так і українські класи. А за сприятливої ситуації - після ремонту розміститься і уся початкова школа. У Людмили Анатоліївни є й ще одна заповітна мрія - придбати для школи хоча б один-єдиний комп'ютер. То чи не допоможе у цьому ігровий мовно-комп'ютерний конкурс "Аладдін", що проводиться "Кримською світлицею"? Нелегко буде змагатися початківцям з досвідченими командами, але вони мають такий стимул! Тож хочеться побажати "Мрії" (так називається комп'ютерна команда) неодмінної перемоги, а Людмилі Анатоліївні нових пошуків і обов'язково - знахідок.
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2003 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=975
|