Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 09.03.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 09.03.2012
ШЛ╤ФУЙТЕ ГРАН╤!

Театр

КРИМСЬКИЙ АКАДЕМ╤ЧНИЙ УКРА╥НСЬКИЙ МУЗИЧНИЙ ТЕАТР 24 ЛЮТОГО ПОКАЗАВ ПРЕМ’╢РУ ЦЬОГО СЕЗОНУ — «ОРГ╤Ю» ЗА ОДНОЙМЕННОЮ ДРАМАТИЧНОЮ ПОЕМОЮ ЛЕС╤ УКРА╥НКИ

Творч╕сть Лес╕ Укра╖нки бездонна. Черпай у н╕й снагу ╕ мудр╕сть життя ст╕льки, ск╕льки спроможний п╕дняти з глибини, осилити тв╕й ╕нтелект. Ф╕лософ╕чн╕сть невичерпна, вона живитиме розум, даруватиме мудр╕сть, допоки ╕снуватиме св╕т, вона глибинна, самобутня, ще ц╕лком не осягнута, вона нагаду╓ коштовний самородок алмазу, надзвичайно твердий, концентрований, вагомий, сповнений загадкового, манливого, але неодм╕нно чистого потужного ╕ яскравого д╕амантового сяйва. Для того, щоб Лесин талант засв╕тився самодостатн╕м д╕амантовим сяйвом, л╕тературознавцев╕, перекладачев╕, режисеров╕, кожному, хто торка╓ться ╖╖ творчост╕, треба дуже тонко ╕ обережно поводитися з думками ген╕я, як ювел╕ру, що в необробленому алмаз╕ бачить його внутр╕шню красу, робить к╕лька точних зр╕з╕в, — ╕ внутр╕шн╕й д╕амант ся╓. Отак кожна епоха, кожен досл╕дник бачили в творчост╕ Лес╕ Укра╖нки близьку ╕ актуальну саме ╖м тему ╕ повертали цей д╕амант до широкого загалу саме ними побаченою ╕ в╕дшл╕фованою гранню.
Заслужений д╕яч мистецтв АРК, професор л╕тературознавства В╕ктор Гуменюк одну ╕з сво╖х дисертац╕й, а також багато наукових статей присвятив досл╕дженню творчост╕ Лес╕ Укра╖нки, зокрема драматично╖ поеми «Орг╕я», в як╕й широко розгляда╓ проблему свободи взагал╕ ╕ зокрема: свободи особистост╕ ╕ свободи народу, нац╕╖, свободи творчост╕ ╕ свободи вибору, вибору морально╖ духовност╕ та аморально╖ деградац╕╖. В одному з недавн╕х ╕нтерв’ю В╕ктор ╤ванович зауважив: «Я вважаю Лесю Укра╖нку драматургом ХХ╤ стол╕ття. Вона вже на початку ХХ стол╕ття писала п’╓си в такому стил╕, до якого звернулися св╕тов╕ драматурги набагато п╕зн╕ше, т╕льки у друг╕й половин╕ ХХ стол╕ття. Це, насамперед, екзистенц╕ал╕сти – Жан-Поль Сартр, Жан Ануй, Теннесс╕ В╕льямс, Едвард Олб╕ та ╕нш╕. ╥хн╕м п’╓сам притаманна актуал╕зац╕я м╕фу, психолог╕зм, особливий лакон╕зм у вибор╕ художн╕х засоб╕в, кожна деталь символ╕чна ╕ в╕д╕гра╓ особливу роль. Така поетика характерна для Лес╕ Укра╖нки… Головним засобом вираження в п’╓с╕ Лес╕ Укра╖нки ста╓ ╕нтелектуальний диспут. «Орг╕я» — п’╓са-диспут, де кожен герой ма╓ свою позиц╕ю. Драматург не приста╓ до жодно╖ ╕з стор╕н, а хоче зрозум╕ти кожного ╕з сво╖х геро╖в, кожен ╕з них ма╓ свою правду…»
Свою правду в баченн╕ окреслених поетесою одв╕чних проблем В╕ктор Гуменюк, як режисер-постановник, репрезентував прем’╓рою поетично╖ трагед╕╖ «Орг╕я» на сцен╕ Кримського академ╕чного укра╖нського музичного театру, порушивши таку актуальну на сьогодн╕ тему самореал╕зац╕╖ митця.
Ц╕лковитим однодумцем режисера у робот╕ над виставою став ╕ художник-постановник Геннад╕й Легута. Його бачення б╕полярност╕ в позиц╕ях св╕тосприйняття, ф╕лософ╕чно╖ образност╕ п’╓си-диспуту в╕зуал╕зувалося метафоричною ╕ достатньо лакон╕чною сценограф╕╓ю.
Зображення на сцен╕чному заднику б╕полярне: ц╕лковитий штиль ╕ апокал╕птична буря. Л╕ва половина зображу╓ спок╕йну ╕ гармон╕йну з величною природою красиву Кор╕нфську затоку в морськ╕й тиш╕ «Певне, се кра╖на св╕тла/ Та злотисто╖ блакит╕,/ Певне, тут не чули зроду,/ Що бува негода в св╕т╕!», яка непом╕тно перет╕ка╓ у велику бурю на мор╕, зображення стих╕╖ охоплю╓ всю праву половину «Сильне море! зберися на сил╕!/ Ти потужне, нема тоб╕ впину, — / Розжени сво╖ буйн╕╖ хвил╕,/ Затопи сю нещасну Кра╖ну!» Посеред сцени розлогий старий могутн╕й виноград, густо обтяжений ваговитими, щедро налитими соком земл╕ ╕ сонячно╖ енерг╕╖ гронами — символ пл╕дно╖ творчо╖ прац╕ людини ╕ гармон╕йного життя. Поряд к╕лька амфор, ст╕лець – ╕ перед глядачами поста╓ убоге, але затишне помешкання сп╕вця, що символ╕зу╓ древню Елладу. У друг╕й д╕╖ зам╕сть куща винограду посеред сцени височить антична колона, яку в╕нча╓ золотий орел – символ ╕мперсько╖ влади. Зам╕сть ст╕льця та амфор — трикл╕н╕ум для Мецената ╕ його поважних гостей – Префекта ╕ Прокуратора, ст╕л, тац╕ з фруктами та ягодами: вгадуються заможн╕ римськ╕ Меценатов╕ палати, як символ могутньо╖ Римсько╖ ╕мпер╕╖. На передньому план╕ перед колоною, н╕би з небес, на тонких золотих нитях-струнах спущено золоту л╕ру — символ творчост╕, вишуканого мистецтва, Божого дару. Н╕би протиставлен╕ два поняття — влада ╕ мистецтво. Прийом контрасту застосову╓ться художником не т╕льки для змалювання природи, поетичних символ╕в, вибудови р╕зних р╕вн╕в просторових в╕дносин, а й для увиразнення суперечливост╕ природно╖ гармон╕╖ ╕ людського св╕ту.
На меж╕ опозиц╕йност╕ вимальовуються ╕ глибоко психолог╕чн╕ образи персонаж╕в вистави.
Ц╕кава режисерська знах╕дка: початок вистави, зд╕йма╓ться зав╕са ╕ на тл╕ яскраво╖ переможно╖ динам╕чно╖ балетно╖ увертюри «╤мпер╕я» перед глядачем поста╓ л╕тня елл╕нка, що трима╓ в руках, як безц╕нну коштовн╕сть, лавровий в╕нок. ╤ образний ряд в╕дразу опозиц╕ону╓ться – поневолювач могутня Римська ╕мпер╕я ╕ упокорена безсила стара Еллада. Роль Герм╕они, матер╕ Антея, невеличка, зате дуже значуща сво╖м символ╕змом. Заслужена артистка АРК Л╕д╕я Карпова блискуче викону╓ цю роль. ╥╖ Герм╕она — це ╕ уособлення р╕дно╖ батьк╕вщини, ╕ народно╖ ментальност╕, ╕ сов╕сливост╕, ╕ просто вимогливо╖ ╕ люблячо╖ матер╕. Збираючи стиглий виноград ╕ нагадуючи одночасно синов╕ про його викуп рабин╕-танц╕вниц╕, яким в╕н позбавив свою р╕дну сестру посагу, вона не докоря╓ йому, вона н╕би п╕дсумову╓ св╕й житт╓вий здобуток ╕ спонука╓ сина на осмислення ско╓ного вчинку, глядача – на осмислення одв╕чних ц╕нностей.
Евфроз╕на, сестра Антея, у виконанн╕ заслужено╖ артистки АРК Л╕л╕╖ ╢горочк╕но╖, лаг╕дна, добра, роботяща, мудра, житт╓рад╕сна, вона н╕би ув╕брала в себе всю косм╕чну мудр╕сть св╕тобудови ╕, як осяйне сонечко, заряджа╓ вс╕х конструктивним позитивом. Вона, як в╕льна елл╕нка ╕ уособлення всього волелюбного елл╕нського народу, ма╓ рад╕сть в╕д в╕льно╖ прац╕, ╕ готова дарувати свою рад╕сть ближн╕м. Символ╕чна сцена ув╕нчання Антея лавровим в╕нком саме з рук дорого╖ ╕ люблячо╖ Евфроз╕ни.
Чому ж такий мудрий ╕ люблячий Антей та й позбавив свою р╕дну ╕ палко любиму сестру посагу? ╤ тут, як кажуть у такому випадку французи, «cherchez la femme»! Сп╕вець Антей у виконанн╕ заслуженого артиста АРК Юр╕я Грищенка — це надзвичайно жива, реальна поетична натура, здатна закохатися по сам╕с╕ньк╕ вуха так, щоб за весь батьк╕вський спадок викупити з рабства чар╕вну танц╕вницю ╕ одружитися з нею. Актриса Ольга Котляренко тонко, в╕д╕йшовши в╕д усталеного трактування, змальову╓ свою геро╖ню Нер╕су, дружину Антея. ╥╖ Нер╕са – насамперед митець, витончена ╕ неоднозначна творча натура, спроможна на н╕жне кохання… Саме таку Нер╕су м╕г покохати Антей, ╕ це ╖хня love story… У Котляренко ╕ Грищенка Антей ╕ Нер╕са — це не просто по╓днання в шлюб╕ чолов╕ка ╕ ж╕нки, це по╓днання ╤нь ╕ Янь, музики ╕ танцю, води ╕ вогню. Та ╖хн╕й шлюб – це не т╕льки ╓дн╕сть, а й боротьба протилежностей: переконань, погляд╕в, бачення ╕ вибору шляху самореал╕зац╕╖ митця. Антей — в╕льний громадянин, сп╕вець п╕днев╕льного народу. Його позиц╕я ма╓ антиколон╕альний ╕ патр╕отичний характер. В╕н св╕домий сво╓╖ свободи ╕ сво╓╖ г╕дност╕. В╕н категорично в╕дкида╓ нав╕ть думку про можлив╕сть прославитися серед римлян. Т╕льки з рук в╕льних сп╕вв╕тчизник╕в Антей готовий прийняти лаври слави. А Нер╕са зросла в невол╕, вона з материнським молоком ув╕брала в себе рабство. Ольга Котляренко тонко переда╓ неспроможн╕сть сво╓╖ геро╖н╕ осягнути рад╕сть в╕льно╖ ж╕нки нав╕ть в╕д елементарно╖ хатньо╖ роботи на благо сво╓╖ ж с╕м’╖. Вона ум╕╓ т╕льки гарно танцювати, танець – це сенс ╖╖ життя, ╖╖ самореал╕зац╕╖. Перспектива «укритого скарбу» ╖╖ не т╕шить, як ╕ те, що чолов╕ково╖ л╕ри «не чу╓ св╕т широкий». Антей у Юр╕я Грищенка надзвичайно тонка ╕ любляча натура, схильна до еманац╕╖. Розум╕ючи, що мистецтво танцю не збережеш у шухляд╕, в╕н намага╓ться закарбувати творч╕сть кохано╖ в камен╕, замовивши скульптору Федону возвеличену красу Нер╕си в образ╕ богин╕ танцю Терпс╕хори, влаштувати задля самореал╕зац╕╖ дружини, хай не численну, але ж свою «правдиву» елл╕нську орг╕ю. В╕н не под╕ля╓ погляд╕в дружини, що можна здобути славу грецькому народу, д╕ставши визнання у римлян, ╕ чинить спротив колон╕зац╕╖ мистецтва. Ця суперечн╕сть ╕ стала нар╕жним каменем ╖хньо╖ трагед╕╖.
А в той час Федон, вир╕зьбивши статую Терпс╕хори в образ╕ Нер╕си для дому свого найкращого друга, погоджу╓ться продати ╖╖ в палати Мецената. Олекс╕й ╤жболд╕н природно показу╓ амб╕валентн╕сть позиц╕╖ Федона, щире роздво╓ння його душ╕. Антей безперечно для нього друг, ╕ водночас йому безперечно потр╕бне визнання його таланту, в╕н не може скн╕ти в злиднях ╕ неслав╕, ╕ для нього байдуже, що це визнання в╕н прийма╓ в╕д завойовника, що його в╕дступництво аморальне. Учень Антея Х╕лон у виконанн╕ Олександра Савченка усв╕домлю╓ свою аморальн╕сть, зрадивши вчителя. Його таки мучить сов╕сть, але бажання мати визнання ╕ перспективу перемага╓.
Префект у виконанн╕ народного артиста Укра╖ни Валер╕я Карпова — самозакоханий, пихатий, зверхн╕й, в м╕ру ман╕рний, для нього грецьк╕ в╕рш╕ «партацьк╕», мова елл╕н╕в «потворна», йому б╕льше до вподоби т╕ла грецьких рабинь, яких в╕н розгляда╓ дуже неоднозначно, та смак плод╕в грецько╖ земл╕. В актора роль невелика, але Валер╕й Карпов так розробив л╕н╕ю повед╕нки свого героя, що кожним порухом т╕ла, кожним поглядом, кожним рухом в╕н щомит╕ живе в сво╓му образ╕, а не гра╓, а кожне промовлене ним слово р╕зке, мов металевий скрег╕т, ╕ важке, як кайдани.
Прокуратор у виконанн╕ заслуженого артиста АРК, лауреата прем╕╖ АРК Володимира Таранова — уособлення сили, влади, цин╕зму. Дошкульно ╕ актуально, викликаючи алюз╕╖ на нашу кримську д╕йсн╕сть, звучать його цин╕чн╕ м╕ркування, що у грек╕в «нав╕ть мови не було н╕коли», т╕льки як╕сь там д╕алекти, «але гартовано╖ м╕цно мови, ╓дино╖, всесв╕тньо╖, як наша, не мали греки зроду», що в «атенськ╕й академ╕╖ купити двох лавреат╕в можна за обол – один поет, другий ф╕лософ буде». ╤ вимовля╓ ц╕ думки артист безапеляц╕йно ╕ моторошно.
Заслужений артист АРК Валер╕й Тюлен╓в витончено веде свою л╕н╕ю рол╕ Мецената. Його герой спок╕йний, хитрий ╕ п╕дступний. На перший погляд його Меценат зда╓ться доброю, осв╕ченою, з витонченим мистецьким смаком людиною. В╕н визна╓ колишню велич Еллади, в розмов╕ з Префектом ╕ Прокуратором зауважу╓, дуже тонко хитруючи, н╕би наступаючи на болючий мозоль Антею, що «Рим ходив у Грец╕ю до школи», що саме греки навчили шанувати римлян р╕дну мову, що «поез╕ю латинську почав нам елл╕н-бранець, не римлянин». Валер╕й Тюлен╓в вишукано гра╓ як ╕ момент солодко╖ спокуси митця, так ╕ момент викриття колон╕заторського ╓ства свого героя в недбало кинут╕й фраз╕ про п╕вня ╕ визбирування «коштовних перл╕в» на грецькому «см╕тнику». За розм╕реною солодкою мовою, ласкавою усм╕шкою, улесливою красномовн╕стю кри╓ться колон╕затор, що р╕зними спокусами, ласкою ╕ дарами привча╓ ус╕х «видатних чужинц╕в» ╕мпер╕ю любити ╕ славити. Особливо тонко передав в╕н цин╕зм свого героя п╕д час визнання таланту ╕ приниження до р╕вня рабин╕ в╕льно╖ громадянки Нер╕си. Валер╕й Тюлен╓в поглядом, рухом, ╕нтонац╕╓ю, пластикою показу╓ глибинну сутн╕сть виконавця завдань ман╕пулятивно╖ та асим╕лятивно╖ пол╕тики ╕мпер╕╖, яка намага╓ться привласнити соб╕ не т╕льки чуж╕ земл╕, а й славу, нац╕ональн╕ духовн╕ здобутки поневолених.
Дуже ц╕кавий образ раба створив Олександр Гоманов. Його бритоголовий Атр╕╓нз╕й, зда╓ться, зовс╕м позбавлений емоц╕й, нав╕ть т╕нь думки не проб╕га╓ по його обличчю, яке застигло незворушно в масц╕ бездоганного виконавця. Атр╕╓нз╕й до бол╕ сьогодн╕шн╕й, типовий ╕ вп╕знаваний, т╕льки зм╕ни його римськ╕ обладунки на спортивний костюм або шк╕рянку. В╕н розумний, в╕н мислить тонко, в╕дчува╓ потилицею, що йому робити: прогнати непрошену грекиню, чи запопадливо допов╕сти Меценату, щоб той мав зиск. В╕н служить в╕рно ╕ д╕став можлив╕сть керувати ╕ншими рабами. Олександр Гомонов створив типовий образ не просто раба, а сучасного васала з його рабською психолог╕╓ю.
Режисер В╕ктор Гуменюк тонко вид╕ля╓ показан╕ Лесею Укра╖нкою удавану опозиц╕йн╕сть в диспутних розмовах м╕ж Меценатом, Прокуратором та Перфектом, ╕ справжню опозиц╕йн╕сть м╕ж можновладцями ╕ Анте╓м, м╕ж патр╕отичною позиц╕╓ю Антея ╕ в╕дступництвом Нер╕си, Федона, Х╕лона. Контрастн╕сть чита╓ться ╕ в кольоров╕й гам╕ ц╕кавих костюм╕в (художниця — Генр╕╓тта Петкевич). Вм╕ло використову╓ться у вистав╕ ╕ така р╕зна музика Шарля Гуно та Арама Хачатуряна. П╕дсилю╓, увиразню╓ ╕ калейдоскоп╕чно прикраша╓ виставу ╖╖ балетна складова (балетмейстер-постановник – заслужений д╕яч мистецтв АРК, лауреат прем╕╖ АРК Ольга Бикова). Режисер тонко висува╓ на передн╕й план таку актуальну для Укра╖ни ╕дею духовно╖ деколонал╕зац╕╖, рол╕ митця в позиц╕онуванн╕ соф╕йност╕ – духовного розуму нац╕╖, ╖╖ ментального самоусв╕домлення.
Театр поетичною трагед╕╓ю «Орг╕я» дов╕в, що самореал╕зац╕я митця «тут ╕ зараз», як ╕ само╕золяц╕я його творчост╕ в завойован╕й держав╕, однаково неможлив╕, така спроба неодм╕нно призводить до асим╕ляц╕╖ або ж до... «ре╕нкарнац╕╖». ╤ митець сам повинен робити виб╕р у житт╕ в╕дпов╕дно до його ментальност╕, сов╕ст╕, розуму…
В поетичн╕й драм╕ «Орг╕я» Леся Укра╖нка не т╕льки заклала глибок╕ пласти ф╕лософ╕чност╕, психосоматичност╕, езотеричност╕, а й тонко змалювала пластичний малюнок кожно╖ рол╕, в ╖╖ твор╕ нема╓ н╕ найменшо╖ др╕бниц╕, все вагоме ╕ все потр╕бне. ╤ якщо поетеса змалювала у сво╓му твор╕ д╕амантове намисто ╕ л╕ру, то за незаперечними законами жанру вони повинн╕ неодм╕нно спрацювати.
Прем’╓ра в╕дбулася. Вона засв╕дчила не т╕льки нову в╕ху в ╕стор╕╖ театру, а й показала його шлях до самореал╕зац╕╖: якщо в╕дбувся злет, то треба брати висоти ще вищ╕, якщо торка╓шся глибин, то треба «копати» ще глибше, якщо дивишся в╕дкритими очима, то треба дивитися якомога ширше, якщо побачив явище – то дивись об’╓мн╕ше, якщо хочеш досягти ф╕л╕гранност╕ – то шл╕фуй, шл╕фуй ╕ шл╕фуй…

Ольга Б╤ЛЯЧЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 09.03.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10014

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков