Версiя для друку Обговорити в форумi

УВАГА: КОНКУРС!
«МЕНІ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО...»

До 13-річчя кримської дитячої газети «Джерельце» під Шевченковим гаслом «Мені тринадцятий минало...» оголошується творчий конкурс серед юних читачів — школярів Криму і всієї України. Надсилайте на адресу редакції (звичайною або електронною поштою) ваші літературні, поетичні, публіцистичні твори — на будь-які теми, які могли б бути надрукованими в дитячій газеті. Компетентне журі, яке очолює незмінний шеф-редактор «Джерельця» Данило Андрійович Кононенко, оцінить і відбере кращі творчі доробки, автори яких отримають шанс вибороти суперприз та інші нагороди!
Крім творчих завдань, будуть й цілком конкретні, за які нараховуватимуться додаткові бали. Ось два перші з них:
— КОЛИ ВИЙШОВ ПЕРШИЙ НОМЕР «ДЖЕРЕЛЬЦЯ»?
— ХТО, НА ВАШУ ДУМКУ, НАДАВ ДЛЯ ПЕРЕМОЖЦЯ КОНКУРСУ У «ДЖЕРЕЛЬЦІ» ЦЕЙ ГОЛОВНИЙ ПРИЗ — ВЕЛОСИПЕД?
Чекаємо на ваші відповіді, вірші, оповідання, репортажі, новели, статті. Творіть! Дерзайте! Перемагайте!

НА КОНКУРС!
МІЙ ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Кохаю й шаную свою Україну,
Люблю Закарпаття і Крим.
Ім’я поета Тараса Шевченка
Лунає над світом, мов гімн.
Красива та вільна моя Україна,
І на своїй землі
Я — особистість,
Я — син України.
Спасибі, Тарасе, тобі.
А. Мартинов

Коли й звідки почався мій Шевченко?.. Мабуть, як у більшості українських дітей, з домівки – бабусі та дідуся, від мами й тата.
Напевно в кожній сім’ї є бібліотека, бо книжки супроводжують нас усе життя. Вони нас навчають, розважають та допомагають у складних ситуаціях. От і у моїх бабусі та дідуся є величезна бібліотека. Серед книг сімейної бібліотеки – повне зібрання творів великого українського поета Т. Г. Шевченка, видане у 1939 році. Ілюстрована збірка «Кобзар» посідає почесне місце.
Мої бабуся та дідусь живуть у регіоні, де зберігаються мова, традиції та культура українського народу. У їхній родині зберігається вишитий портрет Т. Г. Шевченка, який дістався в спадок від моєї прабабусі.
Вперше я дізнався про видатного поета, коли був ще малим. Кожного року, відвідуючи своїх родичів, ми обов’язково ходили до парку ім. Шевченка, який розташований біля їхнього будинку. У парку встановлено пам’ятник поетові. Біля нього завжди свіжі квіти. Дідусь розповів мені, хто такий Тарас Шевченко та чому його досі шанують люди. Він сказав, що мені щастить бачити Україну не такою, якою її бачив поет. Сумною й трагічною була доля України. Єдина у світі країна, народ якої тривалий час був позбавлений власної історії, не мав своєї держави, своєї мови. Шевченко — син кріпака, сирота змалку, талановитий юнак…
Вперше його вірші почув від своєї бабусі:
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Хто знає, може, якраз і від цих слів заіскрилося в моїй дитячій душі казкове уявлення про навколишній світ.
Мій дідусь, як справжній патріот своєї держави, часто повторює мені слова великого Кобзаря: «…Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»
І ось я вже школяр. На уроках української літератури ми більш детально вивчаємо біографію та твори Шевченка. Від учителя мені стало відомо, що Шевченкові не судилося спокійно жити до останніх днів, до останнього подиху. Більше десяти років провів він на засланні, переносячи щоденну муштру, потерпаючи від тяжких хвороб. Яку ж силу духу слід мати, щоб у таких умовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зачерствіти серцем, а все думати і піклуватися про свій народ?
На уроках літератури ми вивчали автобіографічний вірш «Мені тринадцятий минало…», у якому розповідається про важке життя малого Тараса. Хлопчик спочатку постає перед нами веселим пастушком, який милується ясним сонечком і блакитним небом. Але потім, розуміючи жорстокість життя, що він сирота, і немає в нього ні хати, ні ягнят, ні рідної душі поруч, Тарас умивається гіркими сльозами. Та ось прийшла дівчина, витерла сльози хлопчині, втішила, поцілувала і сонце знову засіяло не лише на небі, а й у душі. Цей твір викликає в мене почуття болю та жалю до ліричного героя, його страждань та переживань.
Я вважаю, що справжнім шедевром є вірш «Садок вишневий коло хати…», який був написаний далеко від Батьківщини. Ми бачимо садок вишневий, батьківську хату, сім’ю, що вечеряє коло хати… І чуємо, як хрущі над вишнями гудуть, тьохкає соловейко, співають дівчата. Ця поезія дуже милозвучна, тому вона стала народною піснею.
Я гадаю, що в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка.
Творчість цього поета не можна не любити. Байдужим вона не залишає нікого. Твори великого митця і сьогодні, майже через півтора століття по його смерті, хвилюють, навчають, є актуальними. Кожного року вдячні українці шанують пам’ять видатного творця. І ця пам’ять живе в кожному місті та селі.
Щодня, поспішаючи до школи, я проїжджаю повз парк імені Т. Г. Шевченка, де встановлено бюст поетові. Щасливі та безтурботні діти бігають та граються у парку. Отже, здійснилася мрія поета.

Андрій МАРТИНОВ,
учень 6-А класу спеціалізованого НВК «Лінгвіст»
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 09.03.2012 > Тема ""Джерельце""