Версiя для друку Обговорити в форумi

Пригадайте, ким ви мріяли бути в дитинстві… Так, звичайно, лікарями, космонавтами, моряками, водіями-далекобійниками… Обрані професії були у вашому уявленні найбільш цікавими, героїчними та романтичними… На превеликий жаль, у дорослому житті багатьом з нас так і не судилося взяти до рук скальпеля, подивитися з небес на земну кулю або позмагатися з океанськими хвилями. Що зробиш, життя завжди вносить свої корективи… Хтось ще у школі не підкріпив свої бажання ґрунтовними знаннями, комусь не вистачило наполегливості, для декого великі гроші та теплий офіс виявилися більш спокусливими, аніж далекі відрядження, на вибір інших вплинули батьки.
Чи отримують ці люди задоволення від своєї роботи сьогодні? Можливо, звиклися, а можливо, іноді щось бунтує в їхній душі. Про це нам невідомо. Однак можна впевнено сказати, що начальник вузла радіотехнічного забезпечення батальйону зв’язку майор Сергій Шульга, який проходить службу в Сакській морській авіаційній бригаді, про свій вибір ніколи не жалкував. Його дитячі захоплення і мрії повністю збіглися з тією справою, яку він сьогодні робить.
А почалося все ще у далекому дитинстві, коли під час навчання в Азовській сільській школі Джанкойського району Сергій почав захоплюватися радіотехнікою. Як він потім згадував: «Мене цікавили не тільки технічні подробиці, а й радіозв’язок як такий». На щастя, в той час поряд з юнаком опинилися потрібні люди, серед яких був і викладач з початкової військової підготовки Іван Іванович Куликов. Колишній мічман, який багато років прослужив зв’язківцем на флоті, одразу відчув, що зацікавленість хлопця радіотехнікою є набагато серйознішою, аніж тимчасові дитячі забаганки. Іван Іванович всебічно підтримав захоплення Сергія до радіотехніки і разом з іншими хлопцями залучив його до роботи на шкільній колективній радіостанції.
Поряд із селом, де мешкав Сергій Шульга, знаходився військовий аеродром. «Я завжди любив спостерігати за нічними польотами. Вже тоді моє захоплення радіоелектронікою, радіозв’язком перейшло в іншу площину. Почали виникати запитання: як здійснюється контроль за повітряним простором, як працюють локатори. Все це мене дуже приваблювало. І хоча в моїй родині не було військових, я вже тоді знав, що після закінчення школи в жодному разі не стану абітурієнтом цивільного ВНЗ», – пригадує Сергій Костянтинович.
У 1990 році після закінчення школи Сергій Шульга вступає до Харківського вищого військово-авіаційного училища радіоелектроніки імені Ленінського комсомолу України на факультет радіотехнічного забезпечення польотів.
Після завершення навчання молодий лейтенант отримав призначення в одну з авіаційних частин Військово-Морських Сил України на посаду начальника радіолокаційної системи посадки.
«Мені дуже пощастило з офіцерським колективом. Моїм першим наставником був командир батальйону підполковник Едуард Іванченко – офіцер, що мав за плечима великий практичний досвід забезпечення польотів. Він не тільки допоміг розібратися з технічними проблемами, а й зробив дуже багато для мого становлення як командира. Також не можу не пригадати підполковника Юрія Ковбаса та майора Андрія Купріна, чиї поради для мене завжди були дуже доречними. Взагалі наш офіцерський колектив — це дружна, монолітна команда, здатна спільними зусиллями вирішити будь-які питання», – зазначив Сергій Костянтинович.
Сьогодні підрозділ, яким командує майор Шульга, за підсумками року визнано кращим у батальйоні. Сам офіцер неодноразово отримував подяки від командування бригади, командувача Військово-Морських Сил України, також був нагороджений Почесною грамотою від міністра оборони України. Естафета досвіду, отримана від офіцерів радянської доби, передається молодим військовослужбовцям. Разом з досвідом прищеплюється бажання до роботи за призначенням — до забезпечення польотів.
Майор Шульга користується справжньою повагою й авторитетом серед товаришів по службі. В бригаді на його адресу можна почути тільки схвальні відгуки. Як сказав старший офіцер відділення з виховної роботи капітан Роман Кремінський: «Сергій Костянтинович на рідкість цілісна людина – вимогливий командир, прискіпливий фахівець льотно-технічної справи, надійний товариш і турботливий сім’янин. Побільше б нам таких офіцерів!»
«Для мене, як і для будь-якого чоловіка, існує потреба бачити свою затребуваність. І річ тут не в тому, що без мене не зможуть вирішити якесь питання, а в тому, що я роблю свій особистий внесок у роботу злагодженої бойової системи», – визнає Сергій Костянтинович.
Таку затребуваність майор Шульга відчуває щоразу, коли військові літаки піднімаються в небо. Так було і під час забезпечення польотів льотчиків Російської Федерації, що проходили в Криму в рамках виконання міжнародного договору. Тоді йому пощастило побачити справжніх повітряних асів – Тімура Апакідзе і Віктора Пугачова. Запам’яталися неймовірні, майже містичні відчуття, коли спостерігав із землі за умовним повітряним боєм, слухав радіопереговори льотчиків і бачив у нічному небі ледь помітні вогні, що виривалися із сопел винищувачів. За словами Сергія Костянтиновича, серед українських військових також багато майстрів своєї справи. Завжди приємно спостерігати, як професійно літає командир полковник Володимир Хоменко та інші льотчики бригади. Іноді бойова робота настільки захоплює, що ти не відчуваєш втоми і повністю забуваєш про те, що усю ніч провів на аеродромі.
Не є таємницею, що якісне забезпечення польотів з кожним роком потребує все більших зусиль з боку фахівців наземних служб. Перш за все це стосується застарілої матеріально-технічної бази. Сьогодні при роботі з новими літаками наші станції відстають за багатьма параметрами. По-друге, застаріла ремонтна база втрачає свій потенціал і підтримувати техніку, яка поступово відпрацьовує свій ресурс, стає все складніше. Офіцери вже давно мріють попрацювати з новими радіотехнічними системами вітчизняного виробництва, про які так часто розповідають на шпальтах військових видань.
Третій момент стосується підготовки особового складу. Оскільки наша армія прагне бути професійною, то кожного фахівця треба готувати під конкретну посаду, щоб потім не витрачати час на його перепідготовку. Насамперед, офіцер повинен добре знати службові обов’язки і матеріальну частину, яка перебуватиме в його завідуванні.
На думку Сергія Шульги, своєчасне вирішення низки проблемних питань є дуже важливим, адже дрібниць під час забезпечення польотів не буває, будь-яка помилка може стати передумовою для льотної пригоди. Навіть ситуації, які дехто вважатиме непередбаченими, тут намагаються передбачити заздалегідь, під час передпольотної підготовки. Так, наприклад, вихід з ладу окремих електронних блоків можна спрогнозувати за допомогою приладів, що вказують на погіршення їхніх параметрів. Особливе занепокоєння командира викликають випадки, коли аеродром раптово відключають від промислової енергомережі. У такій ситуації треба терміново переходити на автономні джерела енергозабезпечення. А оскільки час переходу на автономні джерела живлення суворо регламентовано, то командування батальйону хотіло б отримувати більше пального, щоб частіше тренувати особовий склад під час передпольотної підготовки.
У розмові із Сергієм Костянтиновичем було важко втриматися від запитання, чи не бажає людина, яка забезпечує польоти на землі, піднятися в небо як льотчик?
«Так, десь глибоко в душі таке бажання існує. Особливо я відчуваю це, коли піднімаюся у повітря з екіпажем повітряної лабораторії. Однак у такі хвилини мене менш за все хвилюють лаври повітряного аса, я більше переймаюся контролем роботи наших наземних станцій і засобів. Потім можу поспілкуватися з екіпажем. Це вже, як кажуть, у крові… Можливо, іноді я жалкую, що не став льотчиком, однак, думаю, що в моєму випадку ми маємо органічне поєднання двох складових, тому я задоволений».
В особистому житті Сергій Костянтинович також щаслива людина, має чудову дружину і двох синів. У вільний час любить попрацювати в гаражі, зробити «легкий тюнінг» власному авто. Також не полишає юнацьке захоплення радіозв’язком, мріє відновити свій колишній позивний і знову вийти в ефір. «Усе так швидко змінюється. Ще кілька десятків років тому роботу в ефірі можна було порівняти з проривом у космос. Сьогодні найбільшу зацікавленість у людей викликають Інтернет і мобільний зв’язок, у лавах радіоаматорів залишилися лише фанати цієї справи», – з ностальгією констатує він.
Можливо, хтось скаже, що офіцерська служба, як і аматорська радіостанція, сьогодні не так популярні, як у минулому столітті. Майор Сергій Шульга з цього приводу ніколи не жалкував, бо свій вибір зробив свідомо, а любов до авіації та радіотехніки пронизала його життя, наче радіохвилі.

Сергій ОСИПОВ,
кореспондент Кримського регіонального медіа-центру Міністерства оборони України
(Фото автора)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 23.03.2012 > Тема "Українці мої..."