Версiя для друку Обговорити в форумi

(АБО НЮ-АНСИ ЖАНРУ)

У Севастопольському художньому музеї імені М. П. Крошицького напередодні 8 березня відкрилася виставка художників-абстракціоністів «Кримський Ню Арт». В експозиції представлені роботи живопису, графіки, художньої фотографії та скульптури. Подібна виставка проводилася у Севастополі вперше. Її організація та проведення пройшли за підтримки «Фонду Інкерман» та «Асоціації мистецтвознавців і художніх критиків Криму».
Існує думка, що художній жанр Ню зародився в епоху Відродження. Художники того часу, захоплені красою і величчю античного світу, продовжили тему втілення краси людини, додаючи зображенню філософсько-поетичних відтінків.
Ню (від французького nu – оголений, роздягнений) — жанр образотворчого мистецтва, що через зображення оголеного тіла розкриває уявлення про красу та цінність земного буття. За основу жанру взято мистецтво, а не фізіологію.
В усі часи одні роботи в жанрі Ню викликали побоювання, що це – не мистецтво, а банальна оголеність, інші – відчуття, що оголеність – лише інструмент, а мета автора – показати красу й гармонію людського тіла. Другий тип робіт, на думку фахівців, — взірець гарного смаку, гімн красі, на них зупиняється погляд та виникає естетична насолода. Адже людське тіло – це гармонія ліній, витонченість та збалансованість.
Відкриваючи виставку, художник Дмитро Дементьєв, він же – куратор заходу, відзначив:
— На Кримському півострові за часів античності бурхливо розвивалося мистецтво, наскрізною темою якого був культ краси людського тіла. Інтерес до жанру Ню ніколи не послаблювався, а навпаки посилювався і розвивався, що у свою чергу вилилося в утворення самостійного напрямку в образотворчому мистецтві. Ню Арт став ледве не основою академічного живопису ХІХ століття й досяг свого апогею в творчості майстрів модерну.
Мистецтвознавець Ігор Ліпунов відзначив неабияку користь заходу для культурного життя Севастополя:
— Я сподіваюся, що ця виставка нарешті відкриє тему, що завжди існувала, хвилювала, але деякий час перебувала в тіні таких тем, як: будівництво світлого майбутнього, дружба народів, боротьба за мир, людина-трудівник тощо. Сьогодні на зміну їм знову приходять споконвічні сюжети: сенсу життя, любові, самотності, душі, тіла.
Ця виставка перша, але хочу сподіватися – не остання. Бо в майстернях наших художників, у зібраннях колекціонерів – чимало робіт у жанрі Ню, але їх ніколи не виставляють у музеї через прищеплену нам, удавану скромність. А позаяк людські потреби не терплять порожнечі, величезні тиражі відверто вульгарного друкованого глянцю, відеопродукції переповнюють прилавки магазинів, телебачення, Інтернет. Мінімізувати їхній вплив на суспільство можна, лише знявши табу з цих тем, шляхом показу кращих зразків жанру Ню в образотворчому мистецтві.
Лише пропущений через свідомість художника ерос стає любов’ю, поетизується, олюднюється. Позаяк тваринне в людині ніхто не може відмінити, становленню людського в ній ніщо не повинно заважати. Людина стає людиною, лише проходячи через фільтри культури. Іншого шляху немає.
Не обійшлося на заході й без гострої дискусії. Севастопольський художник Володимир Бойченко, попросивши слова, різко розкритикував представлені в експозиції картини, сказавши, що не бачить тут ні Ню, ні АРТу. Більше того, він порадив організаторам у подальшому проводити ретельніший відбір, а цю виставку назвати «Голые бабы и мужики». Аргументи художника були вагомі: не всі, але досить багато робіт відверто зідрані з Інтернету; на картинах відсутній діалог художника і моделі; йому достеменно відомо, що дехто з колег звертається до жанру Ню вдруге у житті. Скульптурні ж роботи, представлені в експозиції, не ображали прискіпливе око розгніваного художника, він їх навпаки похвалив.
Чимало мистецтвознавців, присутніх у виставковій залі, погодилися з критикою, проте були одностайні щодо її неприпустимо різкої форми, посилаючись на відомий вислів: «Перший млинець – грудкою».
Заслужений художник України, доцент кафедри дизайну факультету Львівської національної академії мистецтв у Севастополі Ярослав Миськів, який також завітав на захід, погодився відповісти на запитання щодо нюансів жанру й виставки загалом.
— У будь-якого художника завжди віднайдуться зразки жанру Ню. Я бачила їх і серед ваших робіт. Це – школа?
— Так, навчальний процес починається із замальовок геометричних форм, а фігура людини – це більш досконала, довершена форма. Правильне її відтворення — це як екзамен на майстерність.
Зображення людського тіла знаходять навіть серед наскельних розписів. У Середньовіччі через заборону церкви жанр переживає занепад. Епоха Відродження знову повернула людству жанр Ню, який розквітав у періоди бароко, рококо й особливо на початку ХХ сторіччя.
Якщо розглядати радянські часи, то їх, мабуть, можна порівняти з Середньовіччям. Проте навіть за тих часів людську фігуру малювали, і оголену в тому числі, але до глядача доходили лише роботи, виконані в дусі соціалістичного реалізму. Світле майбутнє, пафос і оптимізм мали проглядатися навіть у зображенні оголеної натури. Це стосується офіційної частини мистецьких робіт, які в той період виставлялися. Проте у 60-ті роки й майже до 90-х, аж поки Радянський Союз не розпався, художники малювали оголену натуру. Інша річ, що картини ці ніде не виставлялися.
— Як зорієнтуватися сучасникам, як провести межу між оголеністю банальною й оголеністю як інструментом для показу краси й гармонії людського тіла?
— Саме для цього й існують виставки. Як на мене, виставка – це подія для міста, для культурного життя його громади. Вона корисна з будь-якої точки зору: пізнавальної, виховної тощо. Навіть те, що тут виникла суперечка, характеризує захід з позитивного боку. У дискусії народжується істина, й зерно критики обов’язково обернеться користю як для організаторів виставки, так і для її відвідувачів. Дискусія може бути неприйнятною за формою, але конструктивною за змістом. Це і є прояв небайдужості, що слугуватиме пошуку найкращих зразків цього жанру. Чимала кількість городян, що зібралися у виставковій залі, свідчить, що жанр Ню існує і, найголовніше, він — цікавий глядачеві. Я чимало разів був на виставках за кордоном. Там до будь-якого творчого замислу художника ставляться з великою повагою. Глядач – однаково толерантний до всіх робіт, хоч і вирізняє кращі з них.
Якщо ж брати конкретно цю виставку, то її організатори повинні просто проводити ретельніший відбір й не допускати показу слабких, не зовсім професійних робіт. Але цього разу, напевне, брали все, що художники несли, бо виставка проводилася вперше. У подальшому, думається, все буде ретельно відбиратися комісією фахівців, і інцидентів, подібних сьогоднішньому, не виникатиме. На те й існують мистецтвознавці, щоб визначати, яка з робіт – високохудожня, а яка у ці параметри не вкладається. Але в будь-якому разі виставка – це подія для культурного життя міста.
Попри критику й зауваження мистецтвознавців, прихильники жанру Ню ще довго не розходилися, подорожуючи від картини до картини. Перший млинець не здавався їм грудкою: у виставковій залі було народу – не проштовхнутися. Лише нагадування чергового правоохоронця, що у музеї через закриття мають гасити світло, змусило їх покинути виставкову залу.
Ну і Ню!

Лідія СТЕПКО
м. Севастополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 23.03.2012 > Тема "Душі криниця"