"Кримська Свiтлиця" > #14 за 06.04.2012 > Тема "Душі криниця"
#14 за 06.04.2012
«БУДЬ, П╤СНЕ МОЯ, ПРО ВКРА╥НУ!»
Аур╕ка КОЛЕСНИК
Творч╕сть наших читач╕в
Аур╕ка Колесник народилася 5 березня 1972 року в сел╕ Голубече Крижоп╕льського району на В╕нниччин╕. Зак╕нчила з в╕дзнакою В╕нницький педагог╕чний ун╕верситет ╕м. М. Коцюбинського, а згодом здобула ще й медичну осв╕ту. Отже, вона ╕ педагог, ╕ л╕кар, ╕... поетеса. В╕рш╕ сво╖ друкувала в газетах «С╕льська школа», «Осв╕та», «Народна арм╕я». П╕дготувала до друку зб╕рку л╕рики «Заради тебе» та в╕рш╕ для д╕тей «На б╕лому кон╕». Пропону╓мо до уваги читач╕в нов╕ в╕рш╕ поетеси з В╕нниччини Аур╕ки Колесник.
Аур╕ка КОЛЕСНИК «БУДЬ, П╤СНЕ МОЯ, ПРО ВКРА╥НУ!»
П╤СНЯ МОЯ
Далеко дн╕ с╕р╕, холодн╕. Сад сонця тепло п’╓ ╕ п’╓... Кв╕ту╓ сад рясно сьогодн╕, — Так серце кв╕ту╓ мо╓. Тому душа в мене крилата, В очах мо╖х – сонце с╕я. Будь н╕жна, на барви багата Ти, п╕сне весняна моя! Будь, п╕сне моя, про кохання, Як чиста роса на листку, Як птах╕в дзв╕нке щебетання В╕д щастя в кв╕туч╕м садку. Будь, п╕сне моя, про Вкра╖ну, Яку понад все я люблю, Так схожа на пишну калину, На сп╕в солов’я у гаю. Далеко дн╕ с╕р╕, холодн╕. Сад сонця тепло п’╓ ╕ п’╓... Для п╕сн╕ польоту сьогодн╕ В╕дкрила я серце сво╓.
НАРОДН╤ П╤СН╤
╤ на земл╕, ╕ на небесн╕й трас╕ Чу╓мо зворушливо ясн╕ Безсмертн╕ в простор╕ ╕ в час╕ Народу р╕дного п╕сн╕. В них — в кожн╕м слов╕, у рядков╕ Прозор╕сть чисто╖ роси ╤ н╕жн╕сть, й полум’я любов╕, Й загадка в╕чно╖ краси. В них — вся ╕стор╕я правдива, — Нема п╕дступно╖ брехн╕! А ╓ до краю незрадлива Любов гартована в борн╕. В них чую про щасливу долю – То рад╕сть у душ╕ мо╖й. Про горе в п╕сн╕ — то в╕д болю Тремтять сльозини ╕з-п╕д в╕й. ╤ на земл╕, ╕ на небесн╕й трас╕ Чу╓мо зворушливо ясн╕ Безсмертн╕ в простор╕ ╕ в час╕ Тво╖, Вкра╖нонько, п╕сн╕!
БАТЬК╤ВСЬКЕ В╤КНО
Над селом, над Голубеч╕м, На небесн╕м полотн╕, Вис╕яв веселий веч╕р Дивн╕ зор╕ осяйн╕. Стало над селом св╕тл╕ше, Ся╓ неба полотно. Не воно — мен╕ ясн╕ше Св╕тить батьк╕вське в╕кно. Св╕тить на весь св╕т широкий. Не була б де т╕льки я, — Пом╕ж ясен╕в високих, Як зоря, мен╕ с╕я. ╢ щось в ньому та╓мниче, Нерозгадане давно... Все додому кличе й кличе Р╕дне батьк╕вське в╕кно. А коли бува╓ тяжко, Як би сумно не було, — Не ╕ду — лечу, як пташка, Я до батька у село.
НАД ДН╤ПРОМ
Де разом стояли з тобою Весною на г╕рц╕ одн╕й, Сьогодн╕ я знову весною Стояла в задум╕ на н╕й. Дивилася все, як лет╕ли Дв╕ чайки у сонячну вись, Як там над Дн╕пром вони б╕л╕ Так н╕жно крильми обнялись... Здалося, не чайки злет╕ли У щастя осяяну вись, — А це ╕з тобою, м╕й милий, Ми, наче вони, обнялись.
Я В Н╤Й
Де, як д╕вчина, вербиченька Зелен-хустку одягла, Виб╕га з-п╕д не╖ р╕ченька – До мого б╕жить села. Посп╕ша╓ в Голубече Вся в╕д сонця золота, Н╕жно, рад╕сно щебече, Наче ласт╕вка ота. Вранц╕ ранньою весною Будить тишу лугову, — В н╕й краплиною малою До Дн╕пра ╕ я пливу.
П╤ВДЕННИЙ БУГ
Чи за селом година п╕зня, Чи сонце маком розцв╕та, Про щось близьке таке, як п╕сня, Шумить, видзвоню╓ вода. Ще ходить п╕сня тут у луз╕ В два голоси одна бува... Хто чув ╖╖, купався в Буз╕, — Цю п╕сню й Буг не забува. А хвил╕ тепл╕, н╕жна ласка, Неначе мама об╕йма... П╕вденний Буг тече, як в казц╕, ╤ казц╕ ц╕й к╕нця нема!
Р╤ЗДВЯНА Н╤Ч
Потайки веч╕р спуска╓ться син╕й З сивого неба на б╕л╕ сн╕ги. Вогник, мов казка, у кожн╕й хатин╕... То запалали р╕здвян╕ св╕чки. В’ються стежинки в╕д хати й до хати, Хвиля гостей знов по них проб╕га... Кожн╕й родин╕, як щастя, це свято – Кожному серцю ця н╕ч дорога.
ЛИШЕ МЕН╤
У жовт╕й журб╕, в павутинн╕ З╕тхають сумн╕ ясени. В дн╕ с╕р╕, холодн╕ ос╕нн╕ ╥м хочеться ласки весни. Щоб сонце ╖м ясно с╕яло, Син╕ла небес висота, — Пром╕ння, щоб ╖х ц╕лувало В зелен╕ листочки-вуста. Я хочу, щоб день був весняний, Щоб парком я йшла, н╕би в сн╕, Щоб н╕жно, так н╕жно коханий Лише усм╕хався мен╕.
ПЕЛЮСТКИ
* * * В село йду, серце стука гулко, Сп╕ва в╕д радост╕ душа, — В хустин╕ б╕л╕й, мов голубка, Назустр╕ч мама посп╕ша. * * * То гаями, то полями, В ╖х залюблена красу, Йду в сво╓ село стежками, Сонце на плечах несу. * * * ╤ду в село я Голубече У день погожий навесн╕, Неначе ласт╕вка щебече Маленька р╕чка щось мен╕... * * * Поез╕я – це подих ранку, У перлах росяних трава. Це й д╕вчина, котра на ╜анку В задум╕ щось соб╕ сп╕ва. * * * В зелене свято, в зелене свято Всюди рад╕сть, сонячний см╕х... Душа в мене стала така крилата, Що хочу я обняти ус╕х! * * * Вишила жито, волошки син╕ На сорочц╕ бабуся моя, Щоб в село н╕ одно╖ стежини Не забула н╕коли я. * * * Вдягла в нед╕лю вишиванку, За Голубеч╕м на м╕стку, Стою ╕ слухаю я зранку Р╕ки симфон╕ю дзв╕нку. * * * Тремтить травинка, кв╕тка кожна У ср╕бних спалахах роси... А я ╕ду така тривожна — Рад╕ю й плачу од краси. * * * Бентежна ранньою весною Моя закохана душа. Стою, мов Мавка, п╕д вербою, Свого чекаю Лукаша. * * * Наяву, чи, може, сниться, Що в гаю не листя вогняне, А сво╖м крилом жар-птиця Доторкнулася мене. * * * В сн╕ дивн╕м вид╕ння було: Хвиль приб╕й все шум╕в, не мовк. В руки море мен╕ текло Так, неначе зелений шовк. * * * Не проста любов вдовина, А така г╕рка, як полини, Ще, як п╕сня журавлина, Як листок останн╕й восени. * * * Перша у житт╕ любов свята, Дивна ще й така маг╕чна. У любов╕ ж╕нка — не проста, В н╕й вона ╕ гарна, ╕ велична. * * * Душа у ж╕нки — як криниця. Краса ╕ глибина — у н╕й. ╤з не╖ зможеш ти напиться, Як ╓ добро в душ╕ тво╖й.
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 06.04.2012 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10138
|