Версiя для друку Обговорити в форумi

Рима з Криму

Шановна редакціє! Звертається до вас поетеса, член НСПУ Ліліана Косановська.
Живу і працюю у Львові. Впродовж останніх п’яти років частину літа відпочиваю в будинках творчості Ялти і Коктебеля, де мені працюється особливо плідно. За порадою давнього друга й автора вашої газети – поета Василя Марсюка вирішила ознайомити вас зі своєю творчістю. Надсилаю на ваш розгляд добірку власних поезій. Написані у різні роки життя і творчості, усі вони стосуються Криму, різних його куточків, певною мірою пов’язаних з моїм життям.
Євпаторія... Саме тут уперше стрілася з морем. Саме тут вперше торкнулося серця людське страждання. Саме тут вперше діткнув душу ранковий промінь поезії. Саме тут вперше виникло бажання стати лікарем, яке зміцніло й реалізувалося потім.
Коротко про себе і мою творчість. Народилася і виросла у Львові. Закінчила тут середню і дитячу музичну школу по класу фортепіано. Здобула медичну освіту: з відзнакою закінчила медичне училище та лікувальний факультет Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. За фахом – лікар-терапевт. Нині – працівник Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша.
Автор поетичних збірок: «Незвідані горизонти» (1995 та 2002 рр.), «В долонях сонця» (2000 р.), «Незабутній вальс» (2000 р.), «Віддзеркалення» (2004 р.), «Яблука у косах» (2007 р.), «Кам’яне поміжлуння» (2010 р.); низки колективних пісенних аудіоальбомів: «Дівчина-пісня» (2006 р.), «Помаранчева осінь» (2007 р.), «Дзвони Львова» (2008 р.), «Дорога з Полтави до Львова» (2009 р.), автор музики — композитор з Полтавщини Григорій Терещенко.
Перекладаю з української на польську мову твори сучасних українських письменників. Дипломант Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов»(1996 р.). Член Національної спілки письменників України з 1997 року.

Ліліана КОСАНОВСЬКА
«І ЗНОВУ ПАХНЕ СОНЦЕМ КОКТЕБЕЛЬ...»

СХОДЖЕННЯ

Снігом розкидалася лапатим
Кримська, завжди лагідна, зима.
У повітрі – млосний присмак м’яти –
Сипле чари в душу крадькома.
День зимовий сніг жбурля в обличчя,
Хльоста вітер лапами ялин,
Але нас до себе гори кличуть
Сяйвом припорошених вершин.
Сніг пухнастий ніжним чистим світлом,
Наче сонцем, душу зігріва.
А у парку – жимолость розквітла,
Запалала полум’ям айва.
Диво дивне. Це ж весна надворі!
Це лиш січень – мовить календар.
Та дорога стелиться у гори –
Дорости б, домріятись до хмар!
Сходим. Слід у слід. Рука у руку.
Теплий промінь сонця на чолі.
От якби таку у світі злуку,
Злагоду та єдність на землі.

ЗИМОВЕ

В царстві струнких
кипарисів
Вітру – і того не чутно.
Знов прибира нові риси
Втомлена кримська зима.
І гомінкі лавровишні
Глянуть з-під снігу
 так смутно.
Чари зими самобутні
Впали у сніг крадькома.
В тиші замріяних кедрів
Сніг до прозорого чистий,
Дивний, розкішний
 і щедрий,
Наче у весну мости.
В царстві засніжених кедрів,
Де навіть промінь
 не зблисне,
Тиша прозоро зависла.
Тиша... От де тільки ти...
* * *
Вечірня Ялта –
Вогні і темінь,
Ошатність храмів,
Платанів шум,
Напівнадія
Тремких взаємин
І невід’ємний
Курортний сум.
Манлива Ялта –
Старе подвір’я,
Притихлий дворик –
Забутий світ…
Мінлива Ялта
У надвечір’я,
І розмарину
Терпкавий цвіт.
Курортний натовп
Надрізноликий,
Надодностайний
Людиносплав.
Серпнева Ялта –
Пташині крики
І розмаїття
Заморських страв.
Курортна Ялта…
Питань багато
Шле гомінливий
Людинострій.
І шепіт моря…
Чекання свята…
Щорічний вихлюп
Напівнадій…
* * *
Припливу русалкою на берег
Неминальну тишу перетну,
Кипарисів ледве чутний
 шерех
В почуття приносять
 новизну.
Шемрами лаванди-
розмарину
Даленієш в снах і наяву —
Я до тебе піснею прилину,
Лайнером заморським
 припливу.
Милий друже, серцем
 не барися
В осені яскравий сонцеплин.
Гомонять надвечір кипариси
І квітує ставний розмарин.
* * *
Вересень. В Ялті вітри
Рвучко злітають згори,
І яснозорі шторми,
І незакохані ми!
Пальми, платани, інжир
Вітродеревний турнір.
Чайка лопоче крильми.
Вересень. В Ялті шторми.
Променя вигаслий штиль,
Тінь-насолода між хвиль,
Щемне тепла вороття.
Вересень… Плине життя.
Виспраглий спалах ожин,
Полиск імлистих вершин,
Вітер солодить чоло.
Вересень… В Ялті тепло.
Темінь штормових глибин
І мерехкий сонцеплин,
І незасмучені ми –
Вересень. Ялта. Шторми.
* * *
У розштормлене море
 прагнеться —
Позмагатись силою
 з хвилями.
Хоч на мить розтектись,
 розслабитись.
Із бурунами злитись білими.
За хвилину — душею
 скреснути,
І хоч хвилі сплелися
з хмарами, —
Лиш розвести руками-
веслами, —
Розігнать непогоду чарами.
Дику хвилю спіймать
 хотілося,
На секунду, але приборкати.
Щоб за мить у душі
 відкрилося
Незбагненне щось,
 недоторкане.
Хвилі сердяться
 і лоскочуться,
Аж глибини здаються
 чорними.
В розлютоване море
 хочеться –
Щоб душа не квиліла
 штормами.

ОДА КУРОРТНІЙ ЯЛТІ

Курортна Ялта –
Одвічна щедрість,
Незрима єдність
Подій чи дат.
Вечірня Ялта –
І незбагненність,
І небуденність
Щорічних свят.
Розкішна Ялта –
Дощам загата,
Душа крилата,
Щасливий сміх.
Манлива Ялта –
Питань багато,
Солодкий спомин,
Найперший гріх.
Курортна Ялта –
Зомлілий натовп,
Зболілий накип,
Одвічний тлум.
Спекотна Ялта –
Чекання свята,
Тобі присвята –
Завчасний сум.
Вечірня Ялта –
Ласкавий подих,
Закличний погляд,
Приємний бриз.
Курортна Ялта,
Вечірня тиша,
І ти стрункіша,
Ніж кипарис.
Осіння Ялта…
Вітри нарізно,
Проміннобризне
П’янке тепло.
Незвично гарна
У день від’їзду,
Хоч море грізне
До хмар втекло…
* * *
І знову пахне сонцем
 Коктебель —
До серця рвучко хвилею
 пригорне,
Сміється море — начебто
 й не Чорне! –
Пестливо-в’юнко горнучись
 до скель.
Принадами непізнаних
 земель,
Перлинами небачених
 пейзажів
В морські глибини
 поманив нас разом,
Немов рибин у ятір,
 Коктебель.
Величний сонцесяйний
 корабель
З-за скелі гляне
 гострогрудим килем,
Блакитнозорим
 поцілунком хвилі
До бухти щастя
 кличе Коктебель.
Баклан-самітник,
 наче менестрель,
Віщунки-чайки —
 непророчим кличем.
І нам про нас нашепче
 таємничо
У світанковім сяйві
Коктебель.
* * *
Під вікном виспівує цикада
Вгорнена в прозорий
 сонцелист,
Перші круглогрона
 винограду
Ще черпають щедро
 власний зміст.
Древню сутність власної
 принади
Пестять лози в паростках
 грудей,
Цілу ніч наспівують цикади
Як не озивався й соловей.
Не змовкають в гніздах
 ряснокроних,
Не стихають навіть на льоту
Спів цикади в міріади
 дзвонів
Провіщає днини ясноту.
* * *
Де пляжів стомлені постелі
Шерх полинялої парчі,
Дозріли сльози в Коктебелі,
Крім золотої аличі.
І хмари – сріблені тарелі
Розбились в небі не у лад.
Гіркотні сльози в Коктебелі,
Мов недостиглий виноград.
І подих-спів напівпустелі,
Мов шмат старої опанчі
І згоїть душу в Коктебелі
Солодкий дотик аличі.
До блиску камінь розігріто,
Розмито хвилями прощань.
І проминає літо. Літо
Надгомінких розчарувань.

ПОГОДА «ЛЬВІВСЬКА» В КОКТЕБЕЛІ

Погода «львівська» в Коктебелі –
Захмарилось на півдоби.
Думки незвично невеселі
Поміж курортної юрби.
То сонце блисне, мов підморгне,
То хмари вітер нажене,
І море – справді як не Чорне –
Холодноводе й мовчазне.
То знов захмариться зненацька
І з піднебесся загримить,
І хвиля вихлюпнеться хвацько,
За мить – розсонциться блакить.
Небопромінне чародійство
Засмаглим тілом перейму...
Погода справді майже «львівська»
У спантеличенім Криму.

ЄВПАТОРІЙСЬКІ ЕТЮДИ

І
Ти віталась зі мною морем,
Надблакиттю стрімких небес,
Над розкішним шатром
 просторим
Літа пізнього маніфест.
В винограднім вінку кенаси,
В мармуровій різьбі двори,
Розминаються з плином часу
Смаглочоло-гінкі вітри.
Давні вежі. Камінні слупи.
Шелестіння дрібних піщин.
Час розсіє й збере докупи
Дивним голосом муедзин.
Зачудуєшся — й за імамом
Прошепочеш молитвоспів.
Білих вулиць німотна драма,
Стиглогронний бурун садів.
День згасає сумним
 платаном,
Огортаючись в довгу тінь,
В’ється темрява
 сном-арканом.
Сумовита морська гладінь
Тчеться хвилями лаконічно,
Гоїть чайкою небеса.
Будь моїм талісманом вічно
Стрункотілих степів краса!
ІІ
Налиті звабою альтанки,
Троянди в усміху п’янкім,
І забакланені світанки
В човні лавандово-хиткім.
І хвиля солодко-манлива
У душу плюснула здаля,
І чайка, вхоплена за крила,
Мов неупізнана земля.
Пручається, у небо рветься,
Тріпоче, відчайно квилить.
І прихиляється до серця
У море вкраплена блакить.
І море хвилями химерить
Човном гойдаючи хитким,
І пригублю розкішний
келих
Із трунком дивно-осяйним.
Кепкує з вранішнього
 дійства
Ранковий вітер — а проте
Забутий смак Євпаторійства
В душі трояндово цвіте.
ІІІ
Стрункі акації та верби
І хвилі грація сумна,
Тебе до моря не приверне
Блакитноока далина.
Кигичність солодко-чаїна,
Надобрійна чутливість гір,
Неначе казка швидкоплинна
Предивний виткала узір.
Неопізнілі сонцебризи
З-під хмар вихлюпує
 блакить.
Шепочуть туї, кипариси,
Трамвай усміхнено дзвенить.
І вітер-сміх за плечі торса,
Хитрує вранішній туман.
Вдихаю солод Євпаторства —
Найприворотнішу з оман.
IV
Прикликаєш мене до себе,
Проростаєш з далеких мрій,
Яскравіє прозоре небо
Зупиняючи хмарострій.
Прихиляєшся тінокронно
Горизонтним рисунком гір
І гойдається напівсонно
Хвиль мінливо-тремкий узір.
Напинає легкі вітрила
Моря синява-глибочінь.
Пригадаю — мене зцілила
Степообрійна неба синь.
Як бентежиться дивна стріча!
Справді — віри собі не йму.
Ти — прозоро-блакитна
 стрічка
Рясноквітних степів у Криму.
V
А ще якби озвалась українно
Ранньовесняним квітчана
вінком,
Замиготіла солодко-чаїно
У небі вишиваним
 рушником,
Заговорила зболено-
співучо –
Аж обізвались клекотом орли,
Загомоніли предковічні
 кручі,
Старезні гори й скелі загули.
Озвалась стрімколетно-
сопілково,
Пташинокрило-сонячно
 згори,
Залопотіла б найзвучнішим
 словом,
Яке б над степом
 пронесли вітри.
Наповнене прадавнім,
 праглибинним,
Неначе з лука пущена стріла.
Але якби озвалась українно,
Неначе лиха всі перемогла!

ОСТАННЯ КАРТИНА І. К. АЙВАЗОВСЬКОГО

Кінчиком пензля по хвилі,
Смужкою мрій по березі, –
Шторми були і штилі,
Грозами помережані.
Цяткою сонця скроплені,
Хвилі біліли парусом,
І кораблі потоплені
З глибини підіймалися.
В їх воскресіння вірилось –
Й далі штрихами звичними
Білі буруни пінились
Нам до сердець дотичними,
Аж через вінця хлюпали
Ламаними й розбіжними,
Незнайомими звуками,
З штормом душі суміжними.
...Вітер з-над моря дмухав,
Стукав до шибки злякано, –
Море гойдалось в рухах,
В жестах – зітхало й плакало.
І на останнім штилі,
Мов у весняній повені,
Пензель колишуть хвилі –
Сонце він домальовує.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 13.04.2012 > Тема "Душі криниця"