Версiя для друку Обговорити в форумi

11 квітня Севастопольський український культурно-інформаційний центр провів фестиваль — виставку робіт народної творчості «Великодні візерунки». Захід організований працівниками культурно-просвітницького відділу центру з метою відродження та збереження українських народних традицій, ознайомлення мешканців Севастополя зі святкуванням Великодня у різних народів, пошуку нових талантів та сприяння розвитку дитячої самодіяльної творчості.
«Ця виставка — для тих, хто шанує культуру й традиції свого народу, захоплюється прекрасним та прагне створювати його власними руками», — сказала директор УКІЦ Тетяна Зєніна, відкриваючи захід. З наступаючим святом Воскресіння Христового учасників та гостей виставки привітав священнослужитель Володимирського собору на Херсонесі протоієрей Стефан.
У заході взяли участь більше 30 творчих студій, об’єднань та товариств міста, а також окремі городяни. Творчі роботи національної та великодньої тематики, виконані різними техніками, а також вироби домашнього вжитку, продемонстрували представники Асоціації національно-культурних товариств Севастополя.
Перед відкриттям виставки, працівники культурно-просвітницького відділу центру ознайомили присутніх з історією і традиціями святкування Великодня в Україні.
Тиждень перед Великоднем проходив у підготовці до свята. Починаючи з понеділка, кожен день мав своє особливе призначення: для прибирання будинку, прасування рушників та святкового одягу, саджання городини, приготування святкових страв, випікання пасок чи, скажімо, розписування крашанок, писанок.
Існувало повір’я, що вода у чистий четвер змиває усі хвороби, а виготовлена того ж дня свічка вбереже оселю від пожежі. Саме ця свічка приносила з церкви до будинку живий Великодній вогонь.
П’ятницю, зазвичай, проживали спокійно, неквапливо, навіть голосно не розмовляли, до вечірньої служби не вживали страв. Субота завершувала приготування до свята.
Експозиція виставки «Великодні візерунки» крім традиційних писанок містила також вишиті ікони, рушники, картини крапельного розпису, мереживо, прикраси з дорогоцінних каменів тощо. У рамках заходу всі бажаючі могли взяти участь у майстер-класах, освоїти будь-яку техніку за уподобанням.
Вперше власні вироби художньої вишивки показала заступник директора УКІЦ Людмила Богатирьова.
— Ви, мабуть, українка, так гарно вишиваєте. Звідки у вас цей хист?
— Не шукайте у мене українських коренів – їх немає. Я – росіянка, проте народилася у Харкові, там вивчала українську мову, знайомилася з народними традиціями. У моїй родині не вишивали, але бабуся дуже гарно шила й моделювала одяг. Цей хист дістався й мені у спадок: моє сьогоднішнє вбрання виготовлене власноруч. А вишивати я почала сама й у досить зрілому віці.
Є речі, що захоплюють нестримно. Якось, гостюючи в друзів у Кам’янці-Подільському, я побачила надзвичайно красиві родинні рушники. Хто бував у тому історичному містечку, той знає, який величезний вибір тканин та ниток для вишивання у тамтешніх крамницях: важко втриматися, щоб щось не придбати. А придбавши увесь той скарб, відчуваєш бажання створити щось неповторне, своє...
Цей візерунок, що ви бачите на вишитому рушнику, чимось мене зачепив. Напевне, він несе у собі якусь глибинну інформацію, співзвучну моїй душі. Як потім я дізналася, саме в ньому закодовані хрести-обереги життя та продовження роду. Рушник я вишила років п’ять тому, до весілля своєї доньки. А коли вона вже готувалася стати матір’ю, я почала вишивати ікону Пресвятої Богородиці «Нев’янучий цвіт».
Цю ікону можна сьогодні побачити майже в кожному українському храмі. Перед нею моляться, щоб зберегти себе в чистоті й праведності, за щасливе заміжжя та щоб родина мала змогу продовжити свій рід. Я закінчила її десь чотири роки тому, коли ми очікували народження онука. Хрестили його також з цією іконою. Вона в мене вже як родинна реліквія.
Вишивання — це вишукана, але досить складна робота, за якою роздумуєш над сенсом життя, доходиш висновку, що у ньому є щось значиміше, суттєвіше, ніж миттєві задоволення. Я переконана, що людина за такою роботою очищається душею, торкаючись чогось вічного, глибинного. Це — як екзамен на моральність. Взагалі, на мою думку, народні традиції — це основа суспільної моралі. Вшановуючи їх, людина змінюється на краще, розвивається й вдосконалюється.
Насамкінець заходу керівництво УКІЦ нагородило всіх учасників виставки пам’ятними дипломами. Автори кращих робіт, за визначенням глядачів, відгуки яких збирали у скриньку, крім дипломів отримали ще солодкі призи від ТМ «Медобори».

Лідія СТЕПКО

на фото: вперше власні вироби художньої вишивки показала заступник директора УКІЦ Людмила Богатирьова

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 20.04.2012 > Тема "Крим - наш дім"