Версiя для друку Обговорити в форумi

«Пласту» - 100 років!

«У квітні «Пласту» — українській скаутській організації — виповнюється сто років. Я встиг до цієї дати підготувати книжку, яку надсилаю вам. Книга видана власним коштом, накладом аж у 10 (!) примірників. Може, і «КС» внесе свою дещицю у це дійство — відзначення на державному рівні цієї дати...
Павло Мазур із Маріуполя».

Ось декілька уривків із книги нашого давнього автора Павла Мазура, присвячених історії цього руху в Україні:
«Перші гуртки скаутів виникли в Україні у 1911 році. Вони були створені у Львові студентами Петром Франком та Іваном Чмолою.
Українські скаути стали називати себе «пластунами». Так свого часу запорозькі й кубанські козаки називали розвідників, тих, хто поповзом, по-пластунськи підбирався до ворогів, щоб визначити їхнє розташування та озброєння. Назвати «Пластом» дитячу організацію порадив батько Петра — письменник Іван Франко.
Офіційним же початком Пласту вважається день першої присяги пластового гуртка при Академічній гімназії у Львові — 12 квітня 1912 року. Цей гурток ще в 1911 році організував доктор біологічних наук, учитель природознавства Академічної гімназії Олександр Тисовський. Він розробив теоретичні основи й практичні рекомендації, які були викладені ним у книжці «Пласт» (1913 рік) та у навчальному посібнику «Життя в Пласті» (1921 рік). Вони й зараз є настільними книгами організаторів скаутсько-пластового руху.
Олександр Тисовський у 1918-1924 роках обирався головою Верховної пластової ради.
Пласт засновувався як організація скаутського типу, а скаутський зразок створив своєрідну рамку, яку засновники Пласту доповнили національним змістом і пристосували до потреб української молоді, користуючись при тому багатьма надбаннями культури та історії рідної землі, зокрема козацтва».
«Скаутські організації нині діють більш ніж у 150 країнах світу, вони об’єднують майже 16 мільйонів членів. А всього близько 250 мільйонів громадян із часу виникнення скаутського руху носили однострої скаутів. Більшість лідерів зарубіжних країн — вихованці скаутських організацій.
Але не скрізь становлення скаутського руху йшло нормально. Було дві країни, де організація скаутів була безумовно заборонена на державному рівні, — СРСР та нацистська Німеччина».
«І лише після того, як Україна виборола незалежність і була ліквідована монополія однієї (піонерської) організації на роботу з дітьми, розпочалося відновлення Пласту (як і інших дитячих та юнацьких організацій).
У грудні 1989 року з ініціативи академіка І. Р. Юхновського була створена опікунська рада, а 30 серпня 1990 року перший загін українських пластунів склав присягу.
Академіку І. Р. Юхновському було присвоєно звання Почесного пластуна.
Уже в 1993 році Пласт об’єднував дитячі організації десяти областей України».
Не оминув цей рух і Криму. Але якщо в перші роки незалежності тут було кілька пластових організацій: Сімферопольська, Севастопольська, Євпаторійська, Ялтинська і Керченська, то з 2005 року жевріє лише одна — в Севастополі. Про це розповів нинішній голова Кримської округи Пласту Микола Яриновський, котрий щойно провів прес-конференцію на честь сторіччя національної скаутської організації України, яку ми продовжили спілкуванням в редакції.
Але перш ніж передати зміст нашої розмови, хочу зауважити, що скаутський рух в Україні, як і по всьому світові, подає надію на моральне відродження нашого суспільства, оскільки, про що б ми не говорили, які б не приймали позитивні закони, але їхнє виконання залежить від кожної конкретної людини: її сумління, порядності, «вірності Богові і Україні» — саме цього вимагає перший пункт пластової присяги. Бо лише людина, вірна Господу, буде дотримуватися християнської моралі, долаючи будь-які спокуси, а вірність своїй державі не дозволить діяти всупереч її інтересам та інтересам її народу в цілому. Так би, чого доброго, похитнулася і фортеця непереможної корупції, боротьба з якою залишається і залишатиметься на рівні балаканини, доки немає до змін внутрішньої мотивації.
Другий пункт присяги — це допомога іншим. Уявімо, як би розквітнуло наше суспільство, коли б люди не проходили байдуже мимо чужого горя, допомагали тому, хто цього потребує, і це добро, подібно Віфлеємському вогню, переходили б із рук в руки, множилося, ширилося, заповнюючи Землю своєю благодаттю.
Дуже привабливим є і пластунський закон, за яким теж зобов’язує жити присяга. І спрямований він на самовдосконалення особистості. Ось його 14 пунктів: пластун-словник (дотримується слова); пластун сумлінний; пластун точний; пластун ощадний; пластун справедливий; пластун увічливий; пластун братерський і доброзичливий; пластун урівноважений; пластун корисний; пластун слухняний (пластовій старшині); пластун пильний; пластун дбає про своє здоров’я; пластун любить красу і дбає про неї; пластун завжди в доброму настрої. А серед належних чеснот (всього їх тринадцять) заслуговують на особливу увагу працьовитість, скромність та щирість.
Не думаю, що цей Закон і чесноти сподобаються нашій сучасній «золотій» молоді, яка звикла діяти з позицій сили і достатку і «нагинати» отаких скромних, щирих і працьовитих, тримаючи їх за «лохів». Тож чи вигідно сьогодні бути пластуном і чого більше від такого стилю життя, плюсів чи мінусів? На моє запитання відповідає Микола Яриновський.
— Пласт виховує повновартісного відповідального громадянина України. В інших країнах таке виховання є дуже перспективним. Так, наприклад, в Америці 80% керівників фінансової сфери пройшли пластовий вишкіл. І хоча система відносин в Україні інша, ніж в розвинених країнах, і за рівнем моралі нам далеко навіть до Радянського Союзу, багато пластунів є сьогодні і у нас успішними людьми. Це, зокрема, голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич, або ж відома у світі людина, що очолювала Міжнародний інститут менеджменту у Швейцарії та була радником трьох українських президентів — Богдан Гаврилишин. Це і колишній очільник однієї із українських церков Любомир Гузар. Був пластуном і митрополит Андрей Шептицький, який подарував послідовникам свою гору Сокіл та виділив кошти на побудову пластової оселі.
Якщо не успішним, то дуже перспективним можна вважати і самого Миколу, котрий у своєму зовсім молодому віці є працівником престижної міжнародної нафтогазової компанії, що займається проектуванням, пов’язаним з родовищами Каспійського моря.
Чому вони не розробляються, а мільярди йдуть на підтримку Російської Федерації? Та тому, що своїх коштів обмаль, а інвестори, які, виявляється, дуже зацікавлені у співпраці, мусять розраховувати хоча б років на п’ять збереження в Україні політичної та економічної стабільності, яка б гарантувала повернення вкладених коштів. А ось якби стосунки між державами будувалися на пластових засадах, боятися було б нічого...
Приїхавши до Криму за розподілом після закінчення Івано-Франківського національного університету нафти та газу, Микола Яриновський, пластун з 13 років, одразу ж почав цікавитися ситуацією із Пластом у Криму і реанімовувати тут пластове життя. Адже у нього вдома була найчисельніша в Україні молодіжна організація — там навіть пам’ятник пластунам встановлено. Попри те, що було обмаль вільного часу, занурився в організаційну роботу, і за два роки вже має результат. Чим же його приваблює пластунське життя?
— Воно дуже цікаве і насичене. У себе вдома я займався летунським пластуванням. Ми літали на парапланах, вивчали пов’язану з цим теорію. Доводилося бувати в складі делегацій у різних країнах, зокрема, у Відні, звідки привозили в Україну Віфлеємський вогонь. Взагалі, з Пластом пов’язано дуже багато подорожей. Та особливо вразила поїздка до Арабських Еміратів. Там скаутинг існує на державному рівні. В місті Шардж є навіть університет, який готує ровен-скаутів, а працює в державі скаутинг під патронатом шейха емірату Шардж Султана ІІІ бін Мухаммеда аль-Касімі, теж в дитинстві скаута. Міжнародний семінар, який відбувався в Арабських Еміратах з 4 до 9 лютого цього року, був присвячений залученню до скаутингу людей з обмеженими фізичними можливостями.
— То, можливо, досвід подібних семінарів міг би мати вплив на формування певних міністерських програм, у даному випадку щодо інтеграції таких людей у здорове суспільство?
— Хочу зазначити, що цей досвід дійсно вартий на увагу. Свої записи, зроблені під час поїздки, я виставив в Інтернеті. Там розповідається про залучення до скаутського руху інвалідів у Бразилії, Канаді, Польщі. В останній є спеціальні табори, проводяться фестивалі для таких людей. А представник із Руанди замість відеопрезентацій презентував себе сам: він, людина на милицях, має свої скаутські гуртки. Була у нас зустріч і з групою глухих скаутів, які тепер проводять заняття з такими самими проблемними дітьми. Взагалі, в Арабських Еміратах неповносправні діти перебувають під постійним піклуванням держави. Ми відвідали навчальні заклади для глухих дітей, реабілітаційно-навчальний заклад для дітей із синдромом Дауна, майстерню для навчання дітей із психічними відхиленнями. І більшість з усіх цих дітей —  скаути. Є скаутські табори навіть для ВІЛ-інфікованих.
Як тут не пригадати другий пункт скаутської клятви: допомагай іншим. І якщо допомагає держава як «старший партнер», допомагають і рядові громадяни. Важко казати подібне про наш вітчизняний досвід.
А щоб долучати дітей до Пласту, разом з корисним є дуже багато просто цікавого. Це табори, мандри, захоплюючі розвідки, заняття спортом тощо. У пластунів свої однострої, привітання, пісні, символи. Є й перспектива постійного пластового зростання. За віком: новаки, юнаки, старші пластуни, сеньйори. За досвідом: прихильники, учасники, розвідувачі, скоби, гетьманські скоби. Після 18 років пластуни стають вихователями, інструкторами, адміністраторами. Але все це — на волонтерських засадах. Оплачується робота лише найвищого органу — Крайової пластової ради, до якої входить до 7 осіб. Вона має свій офіс у Києві. Тож складається враження, що у великій державі є окрема маленька держава, нібито іграшкова, дитяча, і водночас дуже серйозна, зі своєю мораллю і своїми законами. І хоча формально вони співпрацюють (у всякому разі, ще в 1993 році було укладено таку угоду поміж Пластом та Міністерством освіти України), у чомусь дуже важливому є прихованими антагоністами. Бо Пласт – організація неприбуткова, там не діють матеріальні чинники, а з останніми, які «захопили» державу, погано уживаються моральні пластові чесноти. Зате ці чесноти дуже близькі «кодексу» Божому. Ось і цього року пластовий ювілей лише на кілька днів передує Христовому Воскресінню. І це знаменно, бо, можливо, саме Пласт, якби він став масовою молодіжною організацією, посприяв би дійсному відродженню України.
З цього приводу хочеться ще раз процитувати Павла Мазура: «Річ у тому, що пластуни — це не звичайні собі люди. Кожен пластун — це майбутній провідник... Пластун налаштований не лише на те, щоб самому бути взірцевим громадянином, але й на те, щоб бути провідником, який веде інших до добра і краси... Пластун — це людина, яка не чекає, щоб робити ті справи, які вже роблять інші, він не йде протоптаними стежками... Він не озирається на інших, а як той Франковий каменяр «лупає цю скалу», бо так треба для загального добра... У сучасній Україні є велика потреба в людях, які могли б бути цими моральними провідниками... Таких людей нам треба виховувати якомога більше».
Та чи дійсно пластуни стають саме отакими людьми, як це задекларовано? Адже є ще й генетика, сім’я, школа, досвід позапластових стосунків. Та і як оцінити, наскільки дитина відповідає запрограмованим критеріям?
— Можливо, пластуни в якийсь спосіб звітують про свої добрі і недобрі вчинки? — запитую у Миколи Яриновського.
Колишній «скоб» відповідає, що таки ні. Та і досконалість — це лише виховний ідеал, до якого треба прагнути, а там вже — як воно вийде.
Дійсно, сьогодні в засобах масової інформації багато розповідають про 80-річну черницю, яка 30 років торгувала новонародженими дітьми. А її теж навчали зовсім іншому? У сім’ї не без виродка... Але правильні життєві орієнтири формують відповідну суспільну позицію. І для суспільства, де вже не соромно ні брехати, ні красти, ні зраджувати близьких, це теж важливо. Але хто і як запроваджуватиме нові (старі) методи виховання, бо справа ця навряд чи стане колись елементом державної політики, чим раніше була піонерія? Залишається сподіватися лише на поінформованість суспільства та окремих ентузіастів, котрим не байдуже, який слід вони залишать на землі.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 20.04.2012 > Тема "Урок української"