"Кримська Свiтлиця" > #18 за 11.05.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
#18 за 11.05.2012
У мо╖й пам’ят╕ сам╕ собою постають болюч╕ стор╕нки життя.
У мо╖й пам’ят╕ сам╕ собою постають болюч╕ стор╕нки життя. П╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни мама працювала у польовому шпитал╕. Я виховувався у в╕йськов╕й частин╕ на Кавказ╕. У 1945 роц╕ маму через контуз╕ю було ком╕совано з д╕ючо╖ арм╕╖ ╕ ми пере╖хали в м╕сто Умань. Там я, мала дитина, бачив рад╕сть Дня Перемоги ╕ сльози печал╕ в очах. Матер╕ над╕йшла з фронту похоронка, що м╕й батько, командир ескадриль╖, загинув. Пам’ятаю з╕ свого далекого во╓нного лихол╕ття: станц╕я Валуйки, палають вагони розбомбленого по╖зда... Мама у в╕йськов╕й форм╕ несе мене за плечима кудись... Пам’ять... В╕д не╖ н╕куди не под╕нешся. З не╖ постають в╕рш╕ про те далеке пережите.
Володимир КАПУСТ╤Н м. Ки╖в
ЗУСТР╤Ч Св╕тл╕й пам’ят╕ батька Семена Миколайовича, командира ескадриль╖
Кричали, плакали вокзали, Все мчали й мчали по╖зди, Вони мене урятували, — Тебе забрали назавжди. Одкв╕тло весен вже багато, Мо╓ йде л╕то ╕з степ╕в. Тебе раптово, р╕дний тату, Я в сквер╕ тихому зустр╕в. На г╕мнастерц╕ дв╕ петлиц╕, В очах — орлина висота, На грудях сонячно ╕скриться Героя З╕рка Золота. М╕ж нами усього два кроки. Та ти не можеш п╕д╕йти, Бо в м╕ць гран╕тну обел╕ска Нав╕ки вкарбувався ти.
Д╤ТИ В╤ЙНИ
Солдат╕в везли ешелони У пекло в╕йни вогняне, — На б╕женц╕в довг╕ колони Дивилося сонце сумне. Гор╕ли вагони, вокзали... Грим╕ла в димах далина... Дитинство в д╕тей тод╕ вкрала Жорстока, кривава в╕йна. Ще мить — ╕ вагон наш сосновий, Як блискавка, так спалахне. А мати у форм╕ в╕йськов╕й Виносить ╕з нього мене. Минуло багато вже рок╕в. Нам сонячно ся╓ блакить. Та дос╕ кривава, жорстока В╕йна в мо╖м серц╕ кричить. В╕йни ми далеко╖ — д╕ти, Сьогодн╕ й сам╕ вже батьки, Полеглим кладем на гран╕ти Ми пам’ят╕ кв╕ти й в╕нки.
БАТЬКО М╤Й
Батька кликало небо, Вище хмар в╕н л╕тав. У бою, наче леб╕дь, Нев╕домо, де впав. Як прийшла похоронка, Д╕д м╕й мам╕ сказав: — Чу╓ш, доню, Володька Сиротою наш став. А н╕ в мене, н╕ в мами З батька зн╕мка нема... Нам кричить вечорами Б╕ла ст╕нка н╕ма. То, зда╓ться, що в неб╕, Як зоря зацв╕та, — Батько м╕й – сивий леб╕дь, В╕чно в ньому л╕та.
СОП╤ЛКА
Б╕йц╕ верталися додому, Змужн╕л╕ в полум’╖ в╕йни. Один ╕з них мен╕, малому, Соп╕лку дав ╕з бузини. Соп╕лка б╕ла бузинова, Напевно, непроста була: На все життя до п╕сн╕ й слова Вона мен╕ любов дала.
МР╤ЯЛА МАТИ
Св╕тл╕й пам’ят╕ матер╕ Галини, кап╕тана медслужби
Мама л╕кувала у шпитал╕ Б╕йц╕в, поранених в боях. Повно смутку було ╕ печал╕ В карих зболених, добрих очах. Мама голос дзв╕нкий, гарний мала, Щоб солдати не були сумн╕, ╥м зворушливо, н╕жно сп╕вала Укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕. В мирн╕ роки читати любила Вона в╕рш╕ арм╕йськ╕ мо╖. Першу книжку побачить хот╕ла, — Та не збулася мр╕я ╖╖. Роки... роки ╕шли за роками. Як в╕домим поетом вже став, — ╤з любов’ю до р╕дно╖ мами Я чимало в╕рш╕в написав. Не одна вийшла книжка з в╕ршами... Б╕ль пекучий у мене в душ╕: Прочитати про себе ти, мамо, Вже н╕коли не зможеш в╕рш╕.
В ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
«Ура!» — в День Перемоги в Уман╕ Кричали доросл╕ й ми, д╕ти мал╕. Полеглим каштани задуман╕ Враз засв╕тили св╕чки на г╕лл╕. А безног╕, безрук╕ мовчали... У мами текла сльоза по щоц╕. В чорн╕й хустц╕ в скорботн╕й печал╕ Стояла з похоронкою в руц╕.
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 11.05.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10251
|