Версiя для друку Обговорити в форумi

Мова про мову

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ «КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ»
(Продовження. Поч. у № 17)

Одномовними є лише російські вивіски. Таких, дійсно, багато. А українську без близького сусідства з російською кримчани поки що не готові сприймати. Тому йде з перекладом не лише актуальна для приїжджих вивіска «Обмін валют», але й багато інших назв, скажімо:
«Кафе «Смачно» / Вместе вкуснее».
«Одежда до 76 размера / Одяг для пишної краси».
«Магазин бытовой техники «Добробут».
Це я поки що розповідаю про Сімферополь. Але те саме і в Севастополі:
«Хлебушек». Київські напівфабрикати».
«Золотой век». Ювелірний завод».
«Меблі «Прогрес» / Мебель».
«Все, що потрібно в школі. Товары для творчества».
«Азовские колбасы / Азовські ковбаси».
Отже, севастопольців можна привітати? З одного боку, так, зрушення є. Але навіть таких двомовних вивісок там буде менше п’яти відсотків. Стільки ж у малих містах та селищах. Наприклад: «Ломбард. Одалживаем деньги / Позичаємо гроші» (Феодосія), «Торговельний дім «Виктория» / Торговый дом» (це в селі Кизилівка, що на трасі Сімферополь – Феодосія).
*     *     *
Років п’ятнадцять тому, спілкуючись з кримськими татарами, я активно пропагував думку: а що як нам об’єднати свої зусилля? Адже ми могли б разом добиватися збільшення кількості вивісок українською і кримськотатарською мовами! Зокрема, розмовляв з людьми, які відкривали кав’ярні в кримськотатарському національному стилі. Рекомендував використовувати і українську мову. На жаль, агітація не принесла плодів, — мої знайомі зупинилися на російсько-кримськотатарській двомовності. Чому проігнорували українську? Пояснили це тим, що ця мова в Криму не дуже поширена і тому… «щоб не дратувати російськомовне населення»… Все зрозуміло. Шанс активної співпраці тоді було втрачено. Дивно тільки, що тепер кримські татари активно тиснуть на Київ, аби він почав рятувати кримськотатарську мову. Але ж і у столичних чиновників може бути той же аргумент: «Мова в Криму не надто поширена, і тому… щоб не дратувати російськомовне населення…»
І все ж кримськотатарська присутність в АРК стає помітнішою. Нічний Судак порадував неоновими вогнями нових кримськотатарських вивісок: «Deniz», «Dostluk», «Eski yurt» тощо. Трапляються і вивіски кирилицею: «Гузель», «Бахчи Эли», «Автомир «Къысмет», дві останні помітив на трасі Сімферополь – Феодосія. А в столиці автономії – на видному місці і великими літерами: «Ozenbash». Трапляються і стилізовані вивіски — під арабську в’язь.
Хоч стаття присвячена варіантам двомовності, але зрозуміло, що в Криму йтиметься про тримовність. Коли це станеться – судити не беруся. Чим швидше національні еліти домовляться між собою, тим раніше настане гармонія.

ДОМОВЛЯТИСЯ КРАЩЕ ВЖЕ ТЕПЕР

Основні національні громади в Криму поки що дуже роз’єднані. Українізація відбувається під тиском держави, а не внаслідок якогось консенсусу. Влітку помітив, що деякі сімферопольці зустрічали приїжджих на вокзалі, тримаючи в руках двосторонні таблички з написами: «Путевки / Путівки», «Отдых / Відпочинок», «Комнаты отдыха / Кімнати відпочинку». Причому тримали їх так, що пасажири могли бачити лише російський текст і аж ніяк не український. Зрозуміло, що хтось організував це нововведення, але яка від нього користь, коли українська все одно ігнорується?
 Якось побачив на одному з ринків двомовний напис: «Территория качества / Територія якості». Причому російський напис угорі, а український — під ним. Скажіть, чи багато є в світі держав, у яких мова титульної нації постійно ігнорується або відсувається на другий план? Мабуть, лише Білорусь. Та ще Україна, якщо говорити саме про її південний схід…
Спроби виправити ситуацію наштовхуються на активний опір. Ось що писала «Еженедельная крымская газета»      № 44 за 2009 рік: «Государственным языком в Украине является украинский язык. Но Севастополь на то и город-герой, чтобы яростно отстаивать свое право на все русское, что в окрестностях есть. Даже банальная замена дорожных знаков здесь вылилась в серьезный конфликт…»
Автору статті не сподобалося, що на дорожніх знаках в Севастополі використовується лише українська мова. Наводиться аргумент: «В соответствии со статьей 6 Закона Украины «О рекламе», статьей 35 Закона Украины «О языках в Украинской ССР» тексты официальных объявлений, сообщений, плакатов, афиш, рекламы и т. д. выполняются на украинском языке, может быть размещен его перевод на другом языке. (…) Кажется, что может быть проще – напишите рекламу на двух языках и не создавайте никакого конфликта…»
Так і ми про це! Хто ж проти консенсусу? Але якщо роками, десятиліттями нічого не змінюється, то за справу мусить братися прокуратура. Ось і севастопольська прокуратура постановила: «Устранить нарушение действующего законодательства путем демонтирования незаконно размещенных знаков и рекламных носителей». Далі автор пише: «В течение недели даже банальные дорожные таблички с надписью «Спасибо за чистые обочины» в черте города были заменены их украинским аналогом. Подобные инциденты некоторые считают своей маленькой победой: тот же самый Олег Фомушкин (голова Кримської організації УНП — С. Л.) назвал решение прокуратуры о запрете размещения рекламных щитов и дорожных указателей на русском языке «победой Украины, украинских патриотических партий и торжеством украинских законов в Севастополе».
Це я цитую все ту ж «Еженедельную крымскую газету». Може, її читачі і засуджують Олега Фомушкіна, але «національно стурбовані» українці будуть на його боці. Бо скільки ж можна позбавляти титульну націю права на рідну мову? І не треба нас виставляти радикалами. Важко знайти істоту толерантнішу, ніж українець. Ось ми бачимо масу вивісок, де українська якщо і використовується, то лише в ролі вторинної, другорядної мови. І що, це нас дратує? Та ні, радіємо, що хоч у такий спосіб згадали мову наших дідів-прадідів… І я порадів, коли в Судаку побачив чи не єдиний україномовний напис «Свіжа курочка» під російським «Свежая курочка». Це явне порушення закону, бо напис державною мовою повинен бути угорі та ще й більшими літерами, а тут усе з точністю до навпаки. Але ж радіємо, бо в Судаку українська мова взагалі ігнорується!
А взагалі-то розуміємо, що мовне питання є надто болісним для кримчан. Треба домовлятися. Але як? Де межа компромісу?
Колись, ще за Кучми (а тодішній «гарант» таки трохи займався Кримом!), Київ вимагав від місцевих чиновників довести відсоток візуальної інформації в АРК до 40 % — українською, і до 10 % — кримськотатарською мовами. Давно це було… Звісно, ця вказівка так і не була виконана. То чи варто ображатися, що тепер деякі структури (скажімо, Служба автомобільних доріг) забувають про російську мову. Адже українську так довго ігнорували, і нічого… «Переборщити» з українською мовою в Криму дуже важко, бо до омріяних 40 % візуальної інформації українською ще дуже і дуже далеко. Але я б і на 35 % погодився (п’ять відсотків можна було б перекинути кримським татарам, щоб було 50 %, 35 % і 15 %), аби лише такий розподіл привів до консенсусу в АРК. П’ятдесят відсотків для росіян ніби й мало, бо їх на півострові 58 %, але скільки, скажіть, візуальної інформації українською мовою на Кубані? Правильно, нуль цілих і нуль десятих… А було ж там нашого брата в 1918 році не 58 %, а цілих 70!
Отже, 50 % — цифра цілком прийнятна, вона говоритиме якраз про толерантність України в мовному питанні. І для татар 15 % було б непогано. Адже це більше, ніж їхня доля в населенні Криму. І це було б своєрідним визнанням того, що Україна шанує їхню мову, як мову корінного народу. І населення півострова поступово її вивчало б… Тут уже брати-галичани мені закинуть: чи не замало буде — 35 % української в Криму? Хіба пішли б на таке Польща, Угорщина, Фінляндія? Думаю, що ні. Але ми — народ з особливим менталітетом, у нас своя історія, свої традиції… І, на жаль, багато негативних рис, які не дають побудувати міцну державу. А толерантність, поміркованість – це якраз непогані риси, вони можуть стати в пригоді. Попит на толерантність у Криму буде завжди!
*     *     *
Якщо не всіх переконав, то пошлюся на авторитет політичного оглядача Мустафи Найєма, якого знаємо по «Свободі» Савіка Шустера. Ось що пише він, киянин, у статті «Севастополь – не Украина» («События», 6.11.2009):
«Это очень красивый город. Гордый. И настоящий. В нем мало лукавства. Больше открытости, переходящей в восхищающие искреннего человека грубость и прямоту. Волею судьбы, политиков и истории сейчас это украинский город.
Но. Это украинский город, в котором украинцев называют оккупантами. Это украинский город, в котором украинский флаг называют «грязной тряпкой», а российский триколор с гордостью вывешивают за окна. (…) И мне с трудом верится, что в этом украинском городе найдется хотя бы сотня людей, которые бы при появлении русских танков взялись за оружие, чтобы с гордостью отстоять право называться украинцами.
Но знаете что? Где-то там, далеко в по-настоящему украинском городе Киеве все еще уверены, что этот город действительно украинский. Бред! Этот город называется украинским только потому, что на карте он очерчен географическими границами страны. Все. (…) Можно доказывать с трибун, что этот город украинский, и держать огромный штат сотрудников спецслужб… Можно. Все это можно. Можно даже закрывать глаза на то, что это украинский город, который никогда таким себя не считал.
 Но на все это нет времени. Надо бросать все и спасать безвозвратно ускользающую территорию! Не искоренять русское, не ненавидеть чужое. А жертвовать рейтингами, репутацией и здоровьем, чтобы этот город сам начал называть себя если не украинским, то хотя бы не антиукраинским.
С такой Украиной Украине киевской надо договориться. Заключить социальный договор. И в обмен на принятие украинства предложить не украинский флаг, герб, историю и паспорт, а украинский знак качества уровня жизни. Причем сегодня и сейчас, а не когда-нибудь в составе Евросоюза, а тем более НАТО».
*     *     *
 У словах Мустафи Найєма надто багато правди, аби від них просто відмахнутися… Згоден з тим, що домовлятися краще, аніж без кінця конфліктувати. З іншого боку, не можна бути пасивним. Потрібна наступальність! Аналізуючи мову вивісок, можна визначитися із пріоритетами. Військові висловилися б по-іншому: «Визначити напрямок головного удару».

КИЇВ І ЦЕНТРАЛЬНІ ОБЛАСТІ

У роки застою Київ був зрусифікований дощенту, але на мову вивісок це не поширювалося – українські впевнено переважали. Тепер же ситуація дещо інша: школи і вищі навчальні заклади українізуються, а візуальний простір опановує… англійська та інші іноземні.
Цю тенденцію зафіксував «Перець» ще 31 січня 1997 року. На одній з карикатур чоловік і жінка, що приїхали з села, просять фотографа: «Зробіть нам фото на згадку про перебування в Києві…» А він їх знімає на фоні величезних вивісок: «Coca-cola», «Marlboro», «Opel», «Philips», «Oriflame», «Stimorol», «Neskafe» тощо. Гіперболізація? Та як сказати… В деяких районах Києва я нарахував лише 40 % україномовних вивісок, решта – англійською і російською. Англійської навіть більше. Хіба у 1991 році думали, що нам загрожуватиме «англізація»?
Щоправда, така ситуація лише в центрі, але вона вже насторожує… До речі, в Одесі, Дніпропетровську, Донецьку ситуація така сама — англійська витісняє українську і російську. Отже, візуально української в Києві менше, ніж було за «совєтів». І все ж вона переважає, загалом відсотків 75-80 буде, це якщо без англійської. Приблизно стільки ж у Черкасах і Чернігові. У двохсоттисячній Білій Церкві українських вивісок понад 80 %, а ось у Кіровограді, який значно південніше, я нарахував 65 % вивісок державною мовою. Це багато чи мало? Якщо порівняти з Ялтою (5 %), Сімферополем (10-15 %), Донецьком (20 %), Дніпропетровськом (40- 45 %), то багато. Якщо з містами Галичини, то мало.
Тепер детальніше про Київ та його околиці. Дивно, але й у столиці стає більше двомовних вивісок. Українська найчастіше поєднується з російською або англійською, але буває, що з японською, китайською, італійською, німецькою тощо. Ось приклади: «Агентство нерухомості «Благовест». Або ж: «Цветы / Квіти», «Ресторан Маріо. Клуб Марио», «Салон краси «Луна». В останньому випадку «Луна» могла б означати і «відлуння», але поряд — малюнок Місяця. Так що або власники салону не знають української, або вважають, що російською буде красивіше. Ех, комплекси наші, комплекси…
В районі гідропарку побачив: «Морозиво «Лакомка». Пригадав, що у Севастополі, в самісінькому центрі міста красувалося: «При (по)жарі морозиво «Ласунка». Так що заткнули севастопольці киян за пояс! Щоправда, слова «пожар» в українській мові немає, зате слово «Ласунка» севастопольці вже вивчили!

Сергій ЛАЩЕНКО
(Продовження в наступному номері)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 11.05.2012 > Тема "З потоку життя"