Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤ДНОВЛЕННЯ ВОДОЙМ КРИМУ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥ Ф╤НАНСУВАТИМУТЬ ЗА ПРОГРАМОЮ UKRAINE FACILITY
До 2014 року Укра╖на забезпечувала 85% потреб Криму у пр╕сн╕й вод╕ завдяки П╕вн╕чно-Кримському...


У СЕВАСТОПОЛ╤ ЗАТРИМАЛИ ХЛОПЦЯ ЗА АНТИВО╢ННИЙ НАПИС У БЮЛЕТЕН╤ НА «ВИБОРАХ ПУТ╤НА»
Хлопець написав у бюлетен╕ «Н╕ в╕йн╕, мир Укра╖н╕»…


ПСЕВДОРЕФЕРЕНДУМ У КРИМУ:
Прокуратура АРК зд╕йснила 133 крим╕нальн╕ провадження…


ГЛАВА МЗС Н╤ДЕРЛАНД╤В: ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИЙ РОС╤╢Ю КРИМ ЗАЛИША╢ТЬСЯ УКРА╥НСЬКИМ
М╕н╕стерка оборони Н╕дерланд╕в Кайса Оллон╜рен наголосила, що Укра╖на перебува╓ у стан╕ в╕йни вже...


ДЕСЯТЬ РОК╤В ОКУПАЦ╤╥ КРИМУ:
Трюдо нагадав, що Рос╕я вою╓ проти Укра╖ни з 2014 року…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2012 > Тема "Крим - наш дім"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 18.05.2012
ЗАВЖДИ РАЗОМ З╤ СВО╥М НАРОДОМ

Абляз╕з Вел╕╓в — в╕домий кримськотатарський поет, проза╖к, публ╕цист, перекладач. Народився 25 жовтня 1939 року в сел╕ Коз Судацького району в Криму. Зак╕нчив факультет журнал╕стики Ташкентського державного ун╕верситету. Працював журнал╕стом, в╕дпов╕дальним секретарем газет «Голос текстильника» та заступником головного редактора республ╕кансько╖ газети «Лен╕н байраги» («Лен╕нський прапор»), журналу «Йилдиз» («З╕рка»). Нин╕ — головний редактор сатиричного журналу «Ха-ха-ха», старший викладач кафедри кримськотатарсько╖ ╕ турецько╖ л╕тератур Кримського ╕нженерно-педагог╕чного ун╕верситету. Член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, заслужений д╕яч мистецтв Автономно╖ Республ╕ки Крим, лауреат л╕тературно╖ прем╕╖ ╕м. Б. Чобан-заде. Автор понад 40 книг.
Абляз╕з Вел╕╓в разом з╕ сво╖м народом пережив жорсток╕ часи депортац╕╖. Ось як в╕н згадував про сво╓ нелегке сир╕тське дитинство в одному з ╕нтерв’ю для «Кримсько╖ св╕тлиц╕»:
— Коли мен╕ було два роки — загинув на в╕йн╕ м╕й батько. Я залишився з мат╕р’ю та молодшим братом. П╕сля того, як нас у травн╕ 1944 року виселили з Криму, ми жили в глухому узбецькому сел╕. На першому роц╕ нашого примусового переселення померли д╕дусь та бабуся. Настали скрутн╕ часи. Голодували, ╕ щоб вижити, ми продали все, що мали. Оск╕льки я був старшим у с╕м’╖, то змушений був допомагати мам╕ ╕ забути про сво╖ дитяч╕ забави. Я працював у м╕сцевому колгосп╕ — в пол╕, в саду. У сво╖ тринадцять рок╕в я сам вже ╖хав на ослику до млина ╕ назад, ╕ нав╕ть не думав, що можу не виконати доручення старших. Мо╓ дитинство зак╕нчилося дуже рано, бо я займався дорослими справами. Там, в Узбекистан╕, тод╕ я був змушений думати т╕льки про хл╕б насущний. Н╕яко╖ пол╕тики чи ╕стор╕╖. Нам, вигнанцям, забороняли промовляти слова «Крим», «кримськ╕ татари», «кримськотатарська мова».
Лише через к╕лька рок╕в по смерт╕ Стал╕на було дозволено видавати газети кримськотатарською мовою. Саме з газет ми д╕зналися, який у нас алфав╕т, яка у нас мова, бо до того часу знали мову лише на побутовому р╕вн╕. У школ╕ ╕ в ун╕верситет╕ навчання велося узбецькою мовою. Тому я самотужки з допомогою газет вивчив р╕дну мову ╕ став кримськотатарським журнал╕стом, незважаючи на те, що я не в╕дв╕дував жодного уроку з р╕дно╖ мови.
Живучи на чужин╕, я т╕льки й мр╕яв, як би повернутися до Криму, на свою батьк╕вщину, з яко╖ нас було насильно депортовано. Будь-яка ╕нформац╕я про под╕╖ в Криму була для мене безц╕нною. У мене й дос╕ ╓ «Кобзар» Тараса Шевченка, який я купив понад 50 рок╕в тому. Я читав в╕рш╕ Т. Шевченка, бо вони дуже близьк╕ мо╓му серцю...
Тут зробимо коротенький в╕дступ ╕ додамо, що, можливо, саме за Шевченковим «Кобзарем» Абляз╕з Вел╕╓в навчився й укра╖нсько╖ мови: ╕ зна╓ ╖╖, ╕ вм╕╓ розмовляти нею, а ще ж ╕ перекладати з укра╖нсько╖ на кримськотатарську.
Коли в 1998 роц╕ професор ╕ письменник О. ╤. Губар з╕н╕ц╕ював видання твор╕в Т. Шевченка кримськотатарською ╕ укра╖нською мовами, к╕лька поез╕й Великого Кобзаря переклав ╕ Абляз╕з Вел╕╓в. Це, зокрема, в╕рш╕ «Думка» («Тече вода в син╓ море»), «Породила мене мати у високих палатах», «Не женися на багат╕й»...
«Поез╕я Т. Шевченка для мене, — каже Абляз╕з Вел╕╓в, — це надзвичайна музика, п╕дказана спов╕дальн╕стю великого серця, зболеного любов’ю до сво╓╖ Укра╖ни. При переклад╕ я прагнув не т╕льки до точност╕ передач╕ зм╕сту твор╕в, а й до збереження ╖хньо╖ надзвичайно самобутньо╖ ритмомелодики». Книга «Далекий ╕ близький Шевченко» побачила св╕т 1999 року, а вже у 2001 роц╕ вийшов двотомник поез╕й ╕ поем Лес╕ Укра╖нки паралельно укра╖нською ╕ кримськотатарською мовами, де цикл «Кримськ╕ спогади» було видрукувано в перекладах Абляз╕за Вел╕╓ва.
А тепер завершимо ╕нтерв’ю А. Вел╕╓ва, яке в╕н у серпн╕ 2004 р. дав для «Кримсько╖ св╕тлиц╕»:
— Перебуваючи у вигнанн╕ в Узбекистан╕, я, як ╕ весь м╕й народ, мр╕яв повернутися до Криму, на свою батьк╕вщину. ╤ мр╕я моя зд╕йснилася лише на початку 90-х рок╕в минулого стол╕ття: я — вдома, в Укра╖н╕, в р╕дному Криму!
Повернувшись до сво╓╖ р╕дно╖ земл╕, кримськотатарськ╕ письменники, в тому числ╕ й Абляз╕з Вел╕╓в, подали заяви про св╕й вступ до Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни ╕ в╕дразу ж влилися в ряди ╖╖ Кримсько╖ орган╕зац╕╖, яку я на той час очолював.
Абляз╕з Вел╕╓в працював у газет╕ «Янъы дюнья» («Новий св╕т») ╕ разом з ╕ншими письменниками брав найактивн╕шу участь у л╕тературному житт╕ Криму: у проведенн╕ сп╕льних укра╖нсько-кримськотатарських л╕тературних вечор╕в, присвячених Т. Шевченку, Агатангелу Кримському, Лес╕ Укра╖нц╕, ╤сма╖лу Гаспринському, Шем’╖-заде, П. Тичин╕... Писав ╕ видавав сво╖ книги, котрих у нього нал╕чу╓ться б╕льше сорока, а також переклади. А ще ж ╕ будував соб╕ житло...
Нин╕ у видавництв╕ «Тавр╕я» (м. С╕мферополь) вийшла книга в╕рш╕в А. Вел╕╓ва «Грай, м╕й сазе» двома мовами — кримськотатарською ╕ укра╖нською. Частину в╕рш╕в з ц╕╓╖ книги переклав укра╖нською ╕ я. Пропоную деяк╕ з них уваз╕ читач╕в.

Данило КОНОНЕНКО


Абляз╕з ВЕЛ╤╢В
«ДОБРИЙ ДЕНЬ, ДОРОГИЙ М╤Й НАРОДЕ!»

МО╢МУ НАРОДУ

Ти в вогн╕ не згор╕в,
Не загинув у вир╕-пучин╕,
Як на тебе Той р╕к
Кинув ст╕льки ╕ лиха, й незгод!
╤, здавалося, доля твоя
Догора╓, неначе лучина,
Але вистояв мужньо
М╕й кримськотатарський народ!
Травень сорок четвертого.
Рад╕сть визволення розкв╕тла.
Але чом вартов╕
Не в╕дходять в╕д наших дверей?!
Чом ╕з р╕дних осель,
Де було ст╕льки щастя ╕ св╕тла,
Автоматники гонять
Ж╕нок, старик╕в ╕ д╕тей?!
╤ несп╕шно на сх╕д,
Н╕би гус╕нь, повзли ешелони,
А з вагон╕в — прокляття
Катам, ╕ вождям, ╕ в╕кам...
А в вагонах «телячих»
╤ крики, ╕ плач╕, ╕ стог╕н...
Не ховали померлих –
На поталу лишали вовкам.
Дик╕ хащ╕ л╕с╕в
Крижаного Уралу
╤ г╕нка далеч╕нь
Аз╕атських гарячих степ╕в...
Новим захистком тут,
Батьк╕вщиною другою стали
Для таких непок╕рних ╕ гордих
╤ дочок тво╖х ╕ син╕в.
Як над нами знущались,
Глумились ╕ люто ганьбили
Коменданти ╕ ╖хн╕ прислужники
Сит╕, пихат╕ ╕ зл╕.
Слово «кримський татарин»
Нав╕ть згадувать заборонили,
Начеб кримських татар
Не було ╕ нема на земл╕!
Але вистояв ти,
м╕й народе,
На зло вс╕м намовам.
╤ легкого шляху
Не шукав у сво╓му житт╕.
Не зламали борц╕в
Н╕ тюремн╕ ╕ржав╕ закови,
Н╕ Сиб╕р, н╕ ГУЛАГи,
Н╕ етапи жорсток╕ й крут╕.
Ск╕льки ╖х,
Тих, хто мужньо боровсь
За свободу,
Полягло у борн╕
За священне за право сво╓!
Щоб вернуть на в╕ки
Чесне ╕м’я мойого народу
╤ сказати ус╕м:
Ми — жив╕,
Ми не вмерли, ми — ╓!
День сьогодн╕ сумний.
День сьогодн╕ траг╕чний ╕ чорний.
В день травневий колись
Нас погнали назустр╕ч в╕трам.
Ми верта╓мось в Крим.
В╕н, як мати,
З╕гр╕╓ й пригорне,
Т╕льки ж хто в╕дпов╕сть
За все зло, запод╕яне нам?!
Будьте ж проклят╕ т╕,
Хто прир╕к нас на горе ╕ муки,
Хто зас╕яв м╕ж нас
Дике поле ╕з розбрату й чвар.
— Ми в╕дродимось! —
Клятву урочу
Дають наш╕ д╕ти ╕ внуки,
Ми розкажемо правду
Про трагед╕ю
Кримських татар!
травень 1994 р.

Р╤ДНЕ ГН╤ЗДО

Перед домом мо╖м
 сокорина шумить.
На вершечку — чалмою
Велике гн╕здо примостилось...
Лиш весна — журавл╕ знов
вертають сюди
╤ кружляють над ним
╕ щасливо клекочуть.
Лиш св╕танок —
й чаклують вони над гн╕здом,
Бо ж за зиму, мабуть,
прод╕рявилось трохи.
Певно ж, люблять вони,
цю дом╕вку свою,
Де колись народились
╕ в небо знялися.
Знов надвор╕ весна.
Знов птах╕в я цих жду.
Довго в небо дивлюсь:
щось нема б╕локрилих...
Чом же, чом ╖х нема?
Чи не збились з пут╕?
В╕рю: знайдуть дорогу
до р╕дного дому!
Та вс╕м б╕дам на зло —
в неб╕ знов журавл╕!
Я в╕таю вас, р╕дн╕!
Спочиньте з дороги!
╤ зрина╓ у пам’ят╕
батьк╕вський д╕м
Б╕ля моря, в Криму,
черепицею вкритий.
Чи вц╕л╕в? Чи не змило
у море його?
Чи збер╕гся наш дв╕р?
Черепиця ще ц╕ла?
Я в╕д тебе, м╕й доме,
по╖хав давно,
Вже й вертатися б час,
дах п╕дправить,
Помазати глиною ст╕ни.
Вам спасиб╕, птахи,
за любов до гн╕зда,
╤ за пам’ять мою про
дитинство, спасиб╕!
Сокорина ╕ я, ╕ велике гн╕здо,
Так чекали весну
╕ повернення вашого ждали!
кв╕тень 1981 р.

МАМ╤

Коли б м╕г я в╕тром стати,
а чи птахом полет╕ть
В край далекий, де в вигнанн╕
довелося мен╕ жить.
Я земл╕ узяв би жменю,
де матусина могила,
╤ прин╕с на батьк╕вщину,
в Крим, де мама народилась.
╤ розрадою лишиться
жменька та земл╕ для мене,
Теплим спогадом про тебе,
моя р╕дна, добра нене.
Не змогла ти ╕з вигнання
повернутися додому
╤ носить тв╕й б╕ль пекучий
буду в серц╕ я у свому.
У хвилини смутку й болю
серце тужить за тобою,
До могилки до тво╓╖
думи линуть повсякчас.
Ми — вигнанц╕, що тут вд╕ять
нам ╕з долею такою,
Береги земл╕ сво╓╖
стали Меккою для нас.
Та тоб╕ цей хадж додому
вже зд╕йснить було несила
╤ душа моя, мов рана,
незаго╓на щемить.
Я ╕ сам уже з╕старивсь,
голова геть посив╕ла, —
Коли б м╕г я хоч на хвильку
тебе, р╕дна, оживить.
Ти — завжди перед очима,
де б не випало бувати,
Ти — м╕й янгол-охоронець,
буду в╕к тебе любить.
П╕дкажи, яку молитву
мен╕ Богу прочитати,
Щоб тебе мен╕ вернути
хоч на хвильку, хоч на мить.
1996 р.

ПТАХИ, НЕ ПОЛИШАЙТЕ Р╤ДНИЙ КРАЙ!

Птахи, не полишайте р╕дний край
У пошуках чужих земель багатих
╤ пташенят не кваптесь
 в╕дпускати –
Нехай мужн╕╓ вдома д╕твора!

Сльозами осен╕ вас проводжа
 наш край,
Розлука ця й йому варту╓ болю!
╤ тому кв╕тами в╕н вас
 стр╕ча весною,
Земно╖ радост╕ весь сповнений
 украй!
Ск╕лькох себе ми в жертву
 принесли,
Виборюючи право бути з нею
╤з нашою ╕з р╕дною землею...
О, ск╕льки сл╕з г╕рких ми пролили!
Св╕й край сьогодн╕ вам лишати час
Й по добр╕й вол╕ гн╕зда спозарана...
З сльозами на очах, птахи,
 благаю вас,
О, не ятр╕ть мою пекучу рану!
травень 1998 р.

СЕЛО МО╢ ОТУЗ

Ти — с╕ль життя мого —
село мо╓ Отуз,
Ти — кусень хл╕ба м╕й —
село мо╓ Отуз,
Осел╕ батьк╕всько╖ ти пор╕г —
Отуз,
Ти — колисково╖ журний мотив —
Отуз.
Отуз, Отуз —
Про маму в╕чна пам’ять,
Отуз, Отуз —
Без тебе сирота я.
На виду у Карадагу,
На Папаз-тепе гор╕
Наливаються красою
Наш╕ юнки на зор╕.
Отуз, Отуз –
Як п╕сня солов’я,
Отуз, Отуз –
В╕тчизнонька моя.
Море ц╕лу╓ тво╓ убрання,
В╕тер г╕рський милу╓ обличчя.
Тут юнаки набираються
сил ╕ знання,
Наша любов до тебе, село мо╓, в╕чна.
Отуз, Отуз —
Село мо╓ найкраще,
Отуз, Отуз —
Ти — славн╕ люди наш╕.
травень 1998 р.

*    *    *
Вже мен╕ про кохання
соловей не сп╕ва,
╤ життя мого кв╕тка
з╕в’яла жива.
Св╕т для мене увесь
потьмян╕в, пос╕р╕в,
Бо згор╕ла любов,
як тор╕шня трава.
Нащо, Господи, долю
 таку мен╕ дав,
Щоб я палко кохав ╕ так
тяжко страждав?
Я до раю не буду проситись,
 бо знаю
Я нег╕дний в н╕м буть,
якщо ти не позвав.
Хай вогнем ця незбутня
любов догора,
Нам у муках, мабуть,
розлучатись пора.
Може, ╕ншим вогонь наш
запалить любов,
╤ розкв╕тне вона для життя ╕ добра.
вересень 1995 р.

НЕСПОД╤ВАНИЙ В╤РШ

Мен╕ до рук перо вручила доля,
Що з ним робити — серце п╕дказало.
Я не збиравсь писать
 слова любов╕ –
Перо саме признання те писало.
Що маю ще сказать — не знаю й сам,
Свою стежину вперто я шукаю.
Початок де ╕ де к╕нець словам? –
Б╕жать рядки ╕ на пап╕р лягають.
Це, мабуть, пробудилася весна,
Що вс╕ слова до мене
 враз прийшли,
За в╕кнами — мороз, в сн╕гу дерева,
Та хтось мен╕ наш╕пту╓: — Пиши!
Я знаю, десь мене знах╕дка жде,
╤ хоч писати я ╕ не збирався,
Голубка-ручка сл╕в рядок клю╓ –
То, певно, м╕й натхнення м╕х
 прорвався.
березень 2006 р.

КАЖУТЬ, СВ╤Т В╤ЧНИЙ

Св╕т оцей не кане в небуття –
Хто достойний –
в ньому гостем буде...
Дуже швидко прол╕та життя,
Т╕льки, жаль, що ми не в╕чн╕, люди.
Кажуть, в╕чний т╕льки б╕лий св╕т.
Я у цю не в╕рю акс╕ому. –
В╕чна в св╕т╕ лиш одна любов,
Що життя дару╓ св╕ту цьому.
1999 р.

ДОЛЯ

Добрий день, дорогий м╕й народе!
У добру годину
Ми верта╓мось в Крим,
на свою батьк╕вщину.
Ск╕льки горя зазнав ти,
про те зна╓ш т╕льки ти сам,
Комендантський бат╕г
залишив не один тоб╕ шрам.
Шлях надовго тоб╕
був закритий до р╕дного дому,
Бо режим вин╕с вирок:
зрадник ц╕лий народ —
та й по всьому.
Ти не визнав вердикт,
ти сказав, що той вирок —
обмова,
Час настане й брехня
розлетиться, неначе за
в╕тром полова.
Шлях додому тернистий ╕ довгий —
трива╓ ╕ роки, ╕ дн╕...
Наш народ не забуде
н╕ людського добра, н╕ брехн╕.
Хай н╕коли не вернуться
дн╕ т╕ страшн╕. Хай вони
Будуть в пам’ят╕ наш╕й,
як далек╕ страх╕тлив╕ сни.
Тож давай, м╕й народе,
разом клятву сьогодн╕ дамо:
За В╕тчизну, як буде потр╕бно,
то й життя ми сво╓ в╕ддамо.
╤ д╕лами сво╖ми ми прикрасим
╖╖ в дн╕ пог╕дн╕,
╤ повернемо славу колишню
земл╕ наш╕й р╕дн╕й.
1989 р.

НЕХАЙ Н╤Ч СТАНЕ ДНЕМ

Ти посм╕хнулась заклично
╕ зникла, немов ув╕ сн╕.
Щось погукала до мене,
однак не розчув я н╕-н╕.
Дн╕ я л╕чу ╕ чекаю на зустр╕ч
з тобою,
Голос тв╕й н╕жний
╕ усм╕х сяйливий живуть у мен╕.
Не полишай мене,
в душу вселивши краплину
 любов╕,
Нехай н╕ч стане днем,
а день — як весна, веселковий...
Зустр╕ч наша нехай
стане святом закоханих
 двох сердець,
Адже в св╕т╕ оц╕м
н╕що не повториться знову.
Збереж╕мо-но час,
подарований нам для кохання,
Бо життя ж пролетить,
н╕би день, н╕би мить, мов з╕тхання.
╤ якщо для нас доля
посила╓ удачу й любов, —
Не про╜ав ╖х, адже ця весна
не повториться знов.
Я до тебе ╕ду — ╕ з дороги мене
не з╕б’ють бурев╕╖,
Я не кину обачно на в╕тер
б╕лу хустку сво╓╖ над╕╖.
Хай хвилина над╕╖ мо╓╖
на зустр╕ч з тобою, кохана,
Буде довга, як р╕к,
але в серц╕ вона не з╕в’яне.
Кожен з нас може з шляху звернуть
╕ найти там сво╓ спод╕вання,
Та чи зможе для нас
Повторитися наше кохання?
1996 р.
*    *    *
В судацьк╕ л╕си,
що аж до виднокраю,
Заходиш, немов до зеленого раю.
П╕д захистком крони —
скр╕зь тиша ╕ спок╕й,
Зда╓ться, живуть тут
б╕блейськ╕ пророки.
Судак — це не т╕льки л╕си,
а ще й гори,
Де кожна вершина —
небесна п╕дпора.
Тут з каменю давня
фортеця вража╓
╤ дива такого
в Криму б╕льш нема╓.
╤ море якесь в Судаку особливе –
То св╕тло-блакитне,
то тихо-грайливе,
То хвилями гр╕зно
об кам╕нь вдаря╓...
А сонце палючим ╕ н╕жним бува╓.
Судацьк╕ л╕си ╕ сади —
ген до краю,
Стоять кучеряв╕,
мов кущ╕ ╕з раю.
Кр╕м моря ╕ г╕р,
що п╕д сонцем з╕гр╕т╕,
Живуть добр╕ люди тут
╕ працьовит╕.

Б╤ЛИЙ ПАРОПЛАВ

Я б╕ля моря виростав,
Я бути моряком жадав,
╤ мо╖ мр╕╖ колихав
На хвилях б╕лий пароплав.
В╕н у далек╕ плив кра╖,
Не знав про нам╕ри мо╖,
╤ я, запливши за бу╖,
Гукав: — В╕зьми мене з собою!
Тво╖м матросом буду я,
Ми об╕йдемо вс╕ моря,
╤ жити, як одна с╕м’я,
З тобою будем, пароплаве!
Та не судилось, далеб╕,
Я – тут, ти – в дал╕ голуб╕й...
С╕м фут╕в п╕д к╕лем тоб╕
Бажаю, б╕лий пароплаве!

Переклав з кримськотатарсько╖
Данило КОНОНЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2012 > Тема "Крим - наш дім"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10271

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков