"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2012 > Тема "Українці мої..."
#20 за 18.05.2012
МАР╤УПОЛЬ В╤ДКРИВАТИМЕ МАРК╤ЯНА ШАШКЕВИЧА
Спочатку було Слово...
Юв╕ле╖ визначних особистостей у нас часто в╕дзначають формально, ╕ це – м╕нус. Зате неформальн╕ по╖здки, сп╕лкування з друзями та однодумцями дають дуже багато. ╤ це – плюс. Сталося так, що саме завдяки по╖здц╕ до Моршина я в╕дкрила для себе Марк╕яна Шашкевича. ╤ забрала в р╕дний Мар╕уполь дуже ц╕каву книгу «Шашкевич╕ана. Зб╕рник наукових праць». Хот╕лося б в╕рити, що не лише я оц╕ню титан╕чну працю невеликого колективу льв╕вських автор╕в, як╕ входять до Шашкевич╕всько╖ ком╕с╕╖. Справа в тому, що на Зах╕дн╕й Укра╖н╕ Марк╕ян Шашкевич – в╕дома постать, а ось на Сход╕ та в Криму його пр╕звище мало що говорить загалу. Там його в╕дкриття ще попереду... За що ж галичани шанують молодого священика Шашкевича, якому Бог в╕дм╕рив лише 32 роки земного ╕снування? Тут ╓ про що поговорити. Але все по порядку. Марк╕ян Шашкевич народився 6 листопада 1811 року в сел╕ П╕дл╕сс╕ (нин╕ це Золоч╕вський район Льв╕всько╖ област╕) в родин╕ священика. Помер в╕д сухот 7 кв╕тня 1843 року. Похований у с. Новос╕лки. У 1893 р. прах Шашкевича перенесений на Личак╕вське кладовище Львова. З дитинства Марк╕ян був зд╕бною до навчання дитиною, з 1829 р. — студент духовно╖ сем╕нар╕╖ та слухач Льв╕вського ун╕верситету. На ту пору Зах╕дна Укра╖на входила до складу Австро-Угорсько╖ ╕мпер╕╖, тому в обох навчальних закладах, як ╕ скр╕зь по школах Галичини, викладання проводилося н╕мецькою, латиною та польською. Р╕дна для галичан руська мова вважалась «низьким селянським нареч╕╓м». Майбутн╕х священик╕в, щоби могли розум╕ти сво╖х прихожан, навчали мов╕ питомих укра╖нц╕в на спец╕альних «руських студ╕ях». На початку Х╤Х стол╕ття в Наддн╕прянськ╕й Укра╖н╕ зростали перш╕ паростки нац╕онально╖ укра╖нсько╖ л╕тератури, виконан╕ на найвищому письменницькому р╕вн╕. Микола Гоголь, хоча й писав сво╖ «Вечера на хуторе близ Диканьки» рос╕йською мовою, але вони були просякнут╕ м╕фами та веселими звичками укра╖нського народу. Його «Тарас Бульба» розпов╕в св╕тов╕ про боротьбу козак╕в за незалежн╕сть Укра╖ни. Твори Гоголя ╕з захопленням читали по вс╕й Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, особливо на Батьк╕вщин╕ письменника. ╤ван Котляревський для славетно╖ «Ене╖ди» (1809) вже обрав р╕дну укра╖нську мову, тим самим надавши ╖й право на л╕тературне ╕снування. М. Максимович у 1827 р. видав зб╕рку народних укра╖нських п╕сень, що були под╕бн╕ п╕сням Галичини. О. Павловський написав «Граматику укра╖нсько╖ мови» (1818). У 1840 роц╕ побачив св╕т перший «Кобзар» Тараса Шевченка, ╕ заперечувати наявн╕сть окремо╖ укра╖нсько╖ мови вже стало неможливо. На жаль, становлення нового письменства у Зах╕дн╕й Укра╖н╕ прип╕знювалось… Лише поодинок╕ старовинн╕ л╕тописи нагадували про славн╕ часи Галицьких княз╕в: Засп╕ваю, що минуло, Передв╕цький згану час, — Як весело колись було, Як то сумно нин╕ в нас!.. (М. Шашкевич «Згадка») Прогресивна молодь в╕дчувала нагальну потребу в творенн╕ ново╖ нац╕онально╖ культури Галичини, особливо л╕тератури. Ця потреба п╕дштовхувалася боротьбою за визнання незалежност╕ слов’янських народ╕в ╢вропи та здобутками брат╕в з Наддн╕прянщини. Юний Марк╕ян закликав друз╕в до прац╕: Дайте руки, юн╕ други, Серце к серцю най припаде, Най щезають тяжк╕ туги, Ум охота най засяде. Разом, разом, хто сил ма╓, Гон╕ть з Рус╕ мраки тьмяв╕; Зависть най нас не спиня╓, — Разом к св╕тлу, други жвав╕! («Слово до чтителей руського язика») У 1814 р. серб Вук Караджич за п╕дтримки словенця Варфолом╕я Коп╕таря уклав «Граматику сербсько╖ мови за говором простого народу». В основу сво╓╖ «Граматики» в╕н поклав 3 принципи: простота, «пиши, як говориш», 1 звук — 1 буква. Заради цих принцип╕в Караджич додав к╕лька нових л╕тер та л╕кв╕дував зайв╕ стар╕, зробивши сербську граматику зручною для загалу (остаточно ухвалена вона була у 1868-му, через довгих 54 роки). Поширюючи сво╖ здобутки, у 1815 р. Караджич в╕дв╕дав Льв╕в, де схиляв науковц╕в дослухатись народно╖ мови, надавав зразки використання спрощено╖ граматики для запису народних п╕сень, казок, припов╕док. Приклад сербського новатора не пропав марно. Окрем╕ д╕яч╕ Зах╕дно╖ Укра╖ни – ╤. Могильницький, М. Лучкий, Й. Левицький – також почали вказувати на потребу зам╕ни сем╕нарсько-класично╖, церковнослов’янсько╖ мови на живу народну гов╕рку. Йосип Левицький робив спробу «запалити вогник руського патр╕отизму в селянств╕ та ╕нтел╕генц╕╖ Зах╕дно╖ Укра╖ни». В╕дкинь той кам╕нь, що ти серце тисне! Дозволь – в той сумний тин Най свободоньки сонечко заблисне: Ти не невол╕ син; Мужайтеся, кр╕п╕ться, слов’янськ╕╖ люди, — Велика ваша будучн╕сть буде! (М. Шашкевич) У 1830-1840 рр. на хвил╕ п╕днесення нац╕ональних рух╕в в╕дом╕ словацький та чеський науковц╕ Ян Коллар ╕ Павло Шафарик визначили м╕сце слов’ян в ╢вропейськ╕й цив╕л╕зац╕╖, висловили ╕дею м╕жслов’янсько╖ вза╓мност╕, досл╕дили ╓дн╕сть гов╕рок Галичини та Наддн╕прянщини. Шашкевич висловлював под╕бн╕ думки: ╤з русина щирой груди В побратимий летить край, Побратим╕ де суть люди, — Поза Волгу, за Дунай. («Згадка») Ц╕ обставини призвели до того, що молодий Марк╕ян Шашкевич разом з ╤ваном Вагилевичем й Яковом Головацьким згуртував навколо себе кращу частину сем╕нарист╕в, заснувавши «Руську Тр╕йцю». Ентуз╕асти обрали сво╖м дев╕зом висл╕в «Св╕ти, зоре, на все поле, зак╕ль м╕сяць з╕йде» ╕ почали збирати народний фольклор. Але на шляху його оприлюднення лежала така перешкода, як в╕дсутн╕сть русько╖ граматики. Як згадувалось вище, Галичина початку Х╤Х ст. користувалась р╕зними мовами Австр╕йсько╖ ╕мпер╕╖, а укра╖нська, коли й вивчалась, то за старослов’янською «Граматикою» М. Смотрицького 1619 р. написання, що давно стала гальмом для нац╕онально╖ л╕тератури. У 1833 р. Йосиф Лозинський випустив мовознавчу працю, де пропону╓ заради розвитку укра╖нсько╖ л╕тератури використовувати не мертву церковнослов’янську кирилицю, а живу польську абетку «Abecadlo» на ╜рунт╕ латинських л╕тер. З тих п╕р у Галичин╕ розпочалась справжня азбучна в╕йна. Проти Лозинського активно виступили прогресивн╕ ╕нтел╕генти, уперше задумавшись над походженням свого народу. Шашкевич у 1836 р. написав аргументовану статтю «Азбука ╕ абецадло» на захист р╕дно╖ кирилиц╕, яка завдяки пожертвам студент╕в була надрукована великим тиражем (3000 прим.) ╕ роз╕слана у вс╕ куточки Галичини, нав╕ть до Санкт-Петербурга. Однак, коли «Руська Тр╕йця» почала випуск сво╖х рукописних зб╕рок «Син Рус╕» (1833), «Зоря» (1834), а згодом «Русалки Дн╕строво╖», вони, насл╕дуючи досв╕д В. Караджича, скористались все ж не складною кирилицею, а ╖╖ спрощеним «гражданським шрифтом». П╕зн╕ше «гражданку» удосконалив Пантелеймон Кул╕ш у сво╖й «Граматиц╕», таким чином остаточно упорядкувавши укра╖нську азбуку на ╜рунт╕ слов’янських л╕тер. Добра справа завжди знаходить добрих друз╕в. Коли Я. Головацький в╕дв╕дав у Коломи╖ фольклориста Григор╕я ╤лькевича, той познайомив його з директором головно╖ школи м╕ста – Миколою Верещинським. Верещинський виявився палким патр╕отом народно╖ мови ╕ вбачав «впровадження латинки до укра╖нсько╖ писемност╕ одним ╕з засоб╕в полон╕зац╕╖ укра╖нц╕в». Стверджував: «Народний язик ма╓ бути п╕дставою нашо╖ писемност╕». Б╕льше того, М. Верещинський не заперечував соц╕альних й антипанських статей, як╕ передбачалось друкувати в альманас╕ «Русалка Дн╕строва», та сам проводив под╕бну аг╕тац╕ю по селах. Його багатою б╕бл╕отекою користувались друз╕ «Русько╖ Тр╕йц╕», в╕н сам писав в╕рш╕ до альманаху, не п╕дписуючи ╕мен╕. У 1847-1848 рр. в╕н разом ╕з ╤ваном Озеркевичем зробили у Коломи╖ постановку вистав ╤. Котляревського «Наталка Полтавка» та «Москаль-чар╕вник», трохи пристосувавши ╖хн╕й зм╕ст до умов Галичини. Саме Микола Верещинський пожертвував значну суму на видання «Русалки Дн╕строво╖». Але надрукувати альманах у Львов╕ було неможливо через жорстку цензуру. До того ж, гражданський шрифт був т╕льки в Будим╕, Пешт╕, В╕дн╕, Белград╕, Загреб╕. Треба зазначити, що на той час ус╕ зах╕дн╕ слов’яни перебували п╕д тиском Австр╕йсько╖ монарх╕╖, тому разом боролись за нац╕ональне в╕дродження та допомагали одне одному в сп╕льних справах. Духовним батьком твору галичан став Ян Коллар – словак ╕з Пешта, який виступав за вза╓мн╕сть слов’ян ╕ надав еп╕граф альманаху «Не з сумних очей, а з рук д╕яльних над╕я кв╕тне». В Угорщин╕ цензура була легша, н╕ж у Львов╕, тому в 1837 р. ун╕верситетська друкарня Будима (нин╕ Будапешт) випустила у св╕т «Русалку Дн╕строву» за сприяння серба Юр╕я Петровича, цензора Антона Надя накладом аж 800 прим╕рник╕в! Перш╕ 50 книжок реал╕зували одразу. Вони м╕стили в╕рш╕ автор╕в, народн╕ п╕сн╕, статт╕ на сусп╕льн╕ теми та були надрукован╕ спрощеним шрифтом. Вих╕д «Русалки Дн╕строво╖» радо прив╕тав слов’янський св╕т. ╤нформац╕ю про зразок «червонорусько╖» л╕тератури надрукували у б╕льшост╕ кра╖н ╢вропи. М. Максимович п╕дкреслив ╖╖ «загальнослов’янське спрямування до сво╓народност╕, п╕снесп╕вну самобутн╕сть». Ф. Курелац закликав: «╤д╕ть, слов’янськ╕ брати! Кр╕м Бога, н╕кого не б╕йтесь, дух рабства в душ╕ нищ╕ть, а любов до вол╕ ╕ вс╕х слов’ян глибоко в серц╕ вселяйте». Проте льв╕вська цензура в╕дразу заборонила книгу. Лише завдяки вагомому впливу закордонних цензор╕в В. Коп╕тара, А. Надя вдалось домогтись в╕льного продажу новинки в Угорщин╕ (170 прим.). Понад 600 прим. знаходились п╕д арештом до 1849 р., коли була скасована цензура. Тод╕ ╖х поширив Як╕в Головацький. Завдяки ╕де╖ сп╕льного слов’янства «Русалку Дн╕строву» ретельно вивчало студентство Братислави (молодословаки), науковц╕ В╕дня, Праги, Лейпцига, Петербурга ╕, звичайно, громадськ╕сть Галичини. Однак пол╕ц╕я Австр╕╖ та Рос╕╖ вбачала в тому замах на ╕мперський устр╕й. Факт видання книги в обх╕д льв╕всько╖ цензури розц╕нили як результат нелегально╖ д╕яльност╕ «Русько╖ Тр╕йц╕». Влаштували сл╕дство. Оголосили сувору догану М. Шашкевичу, Я. Головацькому, ╤. Вагилевичу. Поставили ╖х п╕д нагляд пол╕ц╕╖. Робили перешкоди при отриманн╕ посад священик╕в, що сталось у наступному 1838 роц╕. Тож не диву╓мось, що Шашкевич отримав убогу параф╕ю у Льв╕вському пов╕т╕, де скоро помер. Саму «Русалку Дн╕строву» в Галичин╕ засуджено на знищення... Хоча важко пробивала соб╕ шлях «Русалка Дн╕строва», але закладена в н╕й ╕дея «заронила нову силу, нову самовпевнен╕сть, нову в╕ру в усп╕х задуманого д╕ла в╕дродження ╕ над╕ю на кращу будуччину свого народу» (╤. Брик). Галицький альманах став визначною под╕╓ю не лише в культурному житт╕ укра╖нського народу, а й у духовному розвитков╕ ус╕х слов’ян, зокрема чех╕в та словак╕в, з якими «Руську Тр╕йцю» пов’язувала т╕сна сп╕впраця. Найважлив╕ше, що д╕яльн╕сть Галицьких будител╕в п╕дготувала ╜рунт для подальшо╖ пол╕тизац╕╖ народного руху Зах╕дно╖ Укра╖ни. Жертовна праця Марк╕яна Шашкевича, ╤вана Вагилевича, Якова Головацького заклала п╕двалини входження народу Галичини до сп╕льно╖ с╕м’╖ слов’ян ╢вропи та об’╓днання укра╖нц╕в по двох берегах Дн╕пра. * * * Досл╕дження зроблено на п╕дстав╕ матер╕ал╕в, як╕ ув╕йшли до книги «Шашкевич╕ана. Зб╕рник наукових праць». Вип. 5-6 / ╤нститут укра╖нознавства ╕м. ╤. Крип’якевича НАН Укра╖ни; Терноп╕льський педагог╕чний ун╕верситет ╕м. В. Гнатюка; ╤нститут-Запов╕дник М. Шашкевича у В╕нн╕пез╕; Шашкевич╕вська ком╕с╕я у Львов╕. – Льв╕в, 2004. — 644 с. Зб╕рник переданий патр╕отичною громадськ╕стю Львова Центральн╕й б╕бл╕отец╕ Мар╕уполя. Авторка статт╕ висловлю╓ глибоку подяку льв╕вському журнал╕сту Серг╕ю Лащенку за п╕дтримку та наведення мост╕в дружби м╕ж Зах╕дною та Сх╕дною Укра╖ною.
╤рина МОЛЧАНОВА, журнал╕стка м. Мар╕уполь
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2012 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10280
|