Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 08.06.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#23 за 08.06.2012
СПОМИН ПРО ДРУГА ТА ЙОГО ЧАС

Це не мемуари ╕ не хрон╕ка 60-х рок╕в, а лише розр╕знен╕ спомини про той час та про одного з тих, хто жив у тому час╕, осягав св╕т ╕ себе в ньому, вбол╕вав ╕ змагався за укра╖нську справу ╕ вже в╕д╕йшов за межу — Миколу Горбовича.
Спогади охоплюють переважно ки╖вський пер╕од його д╕яльност╕. Проте значний в╕дтинок життя М. Горбовича т╕сно пов’язаний з Кримом. Оск╕льки постать ц╕╓╖ неординарно╖ особистост╕ ма╓ загальноукра╖нський вим╕р, то у наступних публ╕кац╕ях про Миколу Горбовича ми подамо також матер╕ал його колеги по Кримському с╕льськогосподарському ╕нституту, «св╕тличанина» Петра Вольвача. Ц╕нн╕ ц╕ кримськ╕ роки тим, що саме тод╕ Микола Горбович формувався як майбутн╕й учений-ф╕лософ та громадський д╕яч...
Пригадуються слова мого вчителя академ╕ка Петра Степановича Погребняка в одному з лист╕в до свого г╕мназ╕йного товариша: «Сумно ╕ одиноко нам, коли в╕дходять друз╕. ╤ ще б╕льше печально, що в╕дходять вони на «лошад╕но╓ кладб╕ще, в кром╓шно╓ н╓бит╕╓». Але це не ста╓ться тод╕, коли в╕д╕йшл╕ залишаються у наших серцях ╕ у мартирологах людських душ...»
З Миколою Горбовичем мен╕ пощастило знатися, дружити ╕ час в╕д часу зустр╕чатися впродовж майже 40 рок╕в. Тож я став н╕би св╕дком еволюц╕╖ його погляд╕в ╕ становлення його як особистост╕. А цей шлях проходили вс╕, хто пот╕м через 20 рок╕в вийшов на ки╖вськ╕ майдани, а дехто вже з╕ сво╖ми д╕тьми.
При╖жджаючи до Ки╓ва, Микола завжди зупинявся або заходив до мене. В╕н привносив динам╕ку, пожвавлення, настр╕й, ╕де╖, проекти (часом фантастичн╕), розробки р╕зних документ╕в — програм, статут╕в. ╤ все це у властив╕й йому енерг╕йн╕й манер╕ доп╕зна обговорювалося так, що на роботу доводилося йти нап╕всонним. При цьому не вживалися н╕ чай, н╕ гор╕лка — бо Микола був концептуальним противником цього виду наркотик╕в.
Микола прибув до Ки╓ва приблизно у перш╕й половин╕ 60-х рок╕в минулого стол╕ття (як це давно було!) на п╕слядипломне навчання на педагог╕чному факультет╕ Укра╖нсько╖ академ╕╖ с╕льськогосподарських наук (тепер НАУ). Одночасно в╕н мав нам╕р завершити тут свою кандидатську дисертац╕ю з естетики с╕льськогосподарсько╖ прац╕, якою в╕н переймався ще з╕ студентських час╕в.
Якось я одержав листа в╕д свого молодшого брата Петра з С╕мферополя: «До тебе зайде Микола Горбович. В╕н — наша людина ╕ м╕й друг. По можливост╕ введи його до кола сво╖х знайомих, бо його дуже ц╕кавить ки╖вська атмосфера». На щастя, тод╕ у Ки╓в╕ ще не була спалена Центральна наукова б╕бл╕отека АНУ, а в н╕й була л╕тература ╕ в╕дкрит╕ каталоги. На той час я вже був обчитаний, як обкурений, Донцовим, Маланюком, «Л╕тературно-науковим в╕сником» та ще багато чим, що його можна було знайти у ще не перетрушених каталогах. Для багатьох ╕з нас ЦНБ стала другим ун╕верситетом. Щодо мене, то я пров╕в у н╕й близько третини часу, в╕дведеного мен╕ державою на навчання у виш╕.
У б╕бл╕отец╕ пост╕йно, як тепер сказали б, тусовалися ц╕кав╕ люди. Тут стикалися р╕зн╕ дол╕ ╕ покол╕ння. ЦНБ на той час була ╓диною укра╖нською оазою серед суц╕льно зрусиф╕кованого Ки╓ва. Тут зав’язувалися знайомства (он п╕шов Дзюба, он Сверстюк, а то Апанович... хочеш познайомитися?). Тут обм╕нювалися крамольною л╕тературою ╕ враженнями в╕д прочитаного. А пот╕м уже в ╕ншому формат╕ ╕ н╕би за ╕нтересами сп╕лкування продовжувалося за ст╕нами ЦНБ. Зустр╕чалися на вс╕ляких вечорах, у студентських гуртожитках, на приватних квартирах ╕ в майстернях творчих людей. Одн╕╓ю з таких для кола наших знайомих була майстерня художника Миколи Черниша (згодом п╕д тиском КДБ ви╖хав до Праги) та помешкання л╕каря Ераста Б╕няшевського.
Ми демонстративно на публ╕ц╕ говорили укра╖нською мовою. В одних це викликало здивування, в ╕нших — захоплення, а у декого нав╕ть агрес╕ю (гавар╕т╓ па-ч╓лав╓ч╓ск╕).
Це один ╕з багатьох зр╕з╕в атмосфери Ки╓ва початку    60-х рок╕в, коли у зрусиф╕кованому м╕ст╕ викристал╕зовувалася внутр╕шня ем╕грац╕я. В це середовище в╕дразу ж п╕сля свого при╖зду занурився Микола. Досить швидко у цьому доб╕рному товариств╕ в╕н ставав сво╓ю людиною. Але попервах наш╕ розмови якось не кле╖лися. Естетична тематика ручно╖ прац╕ на колгоспних плантац╕ях не належала до кола мо╖х ╕нтерес╕в, ╕ до того ж на тл╕ тогочасного с╕льського господарства видавалася лицем╕рно-пропагандистською. Миколу ж орган╕зац╕я прац╕ на колгоспних ланах на той час ц╕кавила б╕льше, н╕ж дисидентство. В розмовах в╕н не демонстрував сприйняття чи несприйняття системи, хоча ╕нколи неспод╕вано вдавався до розмови в╕д абсурдного. ╤ тод╕ доводилося чути: «Ти кого прив╕в?» Але це був т╕льки один ╕з прийом╕в розкрутки ╕ активац╕╖ сп╕врозмовника, до яких ╕нколи вдавався Микола. В╕н не був н╕ ╕нтернац╕онал╕стом, н╕ нац╕онал╕стом. Як ╕ вс╕ тод╕ в╕н був «культурником», бо все ╕нше на той час було б дур╕стю ╕ провокац╕╓ю. Це збивало з пантелику сл╕дчих, як╕ з усього намагалися компонувати антирадянськ╕ групи ╕ змови.
Пригаду╓ться, як у 1964 р. до Ки╓ва при╖хала чехословацька виставка, на як╕й експонувалися вс╕ляк╕ причандалля, ╕нструменти ╕ знаряддя ручно╖ прац╕, виготовлен╕ за законами ергоном╕ки та естетики. Ця виставка мало кого зац╕кавила у Ки╓в╕ ╕ мало хто ╖╖ зрозум╕в, бо це не була виставка, що ╖╖ зазвичай привозили США чи як╕сь шведи. Але Микола, поки тривала виставка, пост╕йно пропадав у ╖╖ пав╕льйонах. Пригадую, що найб╕льше враження на нього справили тод╕ дв╕ реч╕. Це те, що десь дбають про ручку до молотка ╕ держак до лопати, виготовляючи ╖х так, щоб вони не кал╕чили руку робочо╖ людини. А друге — це величезний плакат, на якому чехи дякували укра╖нцям за те, що вони у 1947 р. врятували ╖х в╕д голоду. ╤ багатьом тод╕ пригадалося, як навесн╕ того ж 1947 р. укра╖нськ╕ люди, в тому числ╕ ╕ наша с╕м’я, пухли ╕ нав╕ть вмирали в╕д голоду. Правда, цього геть не пом╕тив також ╕ тод╕шн╕й м╕н╕стр осв╕ти Павло Григорович Тичина, який навесн╕ 1947-го зд╕йснював по╖здку по Укра╖н╕ ╕ не залишив жодного запису в сво╓му щоденнику, який в╕н тод╕ в╕в, про те, чого в╕н не м╕г не бачити у наших селах — опухлих в╕д голоду д╕тей-школяр╕в...
Невдовз╕ за сприяння ╕ п╕дтримки Серг╕я Плачинди в «Л╕тературн╕й Укра╖н╕» вийшла велика Миколина стаття на тему ергоном╕ки ╕ естетики прац╕. Миколу стали вп╕знавати.
Початок 60-х рок╕в був ц╕кавий, динам╕чний та в багатьох в╕дношеннях знаковий. Недарма ж його називають в╕длигою — пробудженням в╕д довго╖ зимово╖ сплячки. На той час уже п╕дросло ╕ заявило про себе покол╕ння д╕тей в╕йни, яким був незнайомий страх ╖хн╕х батьк╕в, бо останн╕ про жахи пережитого ними д╕тям не розказували. Прикметно, що до цих молодих, допитливих ╕ «безстрашних», бо неляканих, потяглися люди старшого покол╕ння з тих, хто був репресований, замовчуваний або заборонений. Вони вийшли з п╕дп╕лля ╕ в╕дкрилися для молод╕. Дом╕вки багатьох ╕з них стали сво╓р╕дними музеями, де екскурсоводами по ╕стор╕╖, под╕ях ╕ фактах були господар╕. В музеях-квартирах ╤вана Петровича Кавалер╕дзе, ╤вана Макаровича Гончара, Варвари Губенко (дружини Остапа Вишн╕) та багатьох ╕нших просв╕тлювалися душ╕ ╕ доводилася до кондиц╕╖ нац╕ональна св╕дом╕сть багатьох ╕з тод╕шн╕х молодих ╕ допитливих. У потоц╕ багатьох тогочасних зустр╕чей траплялися й так╕, п╕д впливом яких формувалися н╕би опорн╕ точки нашого морального каркаса, щось таке системне та ╕нвар╕антне у поглядах ╕ св╕тосприйнятт╕ на вс╕ подальш╕ часи. Про деяк╕ з таких зустр╕чей, до яких був причетний також ╕ Микола Горбович, хочу згадати.

ВАЛЕР╤Й ТЕРЕЩЕНКО

На той час (перша половина 1960-х рок╕в) припало згортання м╕с╕онерсько╖ д╕яльност╕ в наш╕й кра╖н╕ в╕домого американського економ╕ста, професора укра╖нського походження Валер╕я Терещенка (з╕ славного роду Терещенк╕в), якого свого часу прив╕з Микита Серг╕йович Хрущов ╕з США в числ╕ багатьох його тод╕шн╕х «запозичень» — г╕бридно╖ кукурудзи, безплужно╖ оранки, ╕де╖ зал╕зобетонних шпал ╕ телеграфних стовп╕в зам╕сть дерев’яних, трубопровод╕в зам╕сть цистерн для транспортування нафти ╕ газу тощо. Терещенко був найвищого класу менеджером у сфер╕ орган╕зац╕╖ прац╕, в тому числ╕ ╕ с╕льського господарства. Серед арм╕╖ прибулих до незалежно╖ Укра╖ни менеджер╕в-радник╕в нема╓ жодного, хто м╕г би дор╕внювати талантом В. Терещенку. За його допомогою Хрущов хот╕в просв╕тити ╕ модерн╕зувати наше геть темне ╕ замш╕ле чиновництво. Терещенко мав навчити функц╕онер╕в азам праксеолог╕╖ (праксеолог╕я — наука про справн╕сть д╕яння), а ╖хн╕х секретарок — правильно╖ фонетики ╕ вм╕нню культурно в╕дпов╕дати по телефону. Але це завдання виявилося для них неп╕дйомним. ╤ тод╕ висок╕ парт╕йц╕ сказали: «До как╕х пор нас буд╓т уч╕ть етот ам╓р╕кан╓ц?» Терещенка невдовз╕ «перемкнули» на студентську аудитор╕ю, де в╕н, на в╕дм╕ну в╕д парт╕йно╖, мав шалений усп╕х (сл╕дч╕ казали, що то була помилка). Високий, стрункий, п╕дтягнутий ╕ динам╕чний (в╕н ходив так стр╕мко, що поли його чорного плаща пост╕йно розв╕ювалися), стрижений п╕д ╖жачок ╕ гарно вбраний, у сво╖ 60 рок╕в в╕н був уособленням ╕ншого св╕ту, ╕ншого стилю ╕, зрештою, ╕ншого типу людини. Його лекц╕╖ збирали величезну аудитор╕ю. Ми з Миколою також стали його пост╕йними слухачами. З тих п╕р мен╕ в пам’ят╕ закарбувалося золоте праксеолог╕чне правило: «Всяке добре д╕ло, закра╓не в межах порочно╖ системи, рано чи п╕зно нейтрал╕зу╓ться ц╕╓ю системою». Скаж╕ть, х╕ба це не актуально для нашо╖ тепер╕шньо╖ д╕йсност╕?
Одного разу у Миколи визр╕в фантастичний план посп╕лкуватися з Терещенком ближче. ╤ ми безцеремонно (Микола з цього приводу не мав сентимент╕в) напросилися до нього додому. ╤з здивуванням, але ╕ без настороженост╕ (ми якось вже набридли йому на лекц╕ях) в╕н погодився прийняти нас у себе вдома по вул. Червоноарм╕йськ╕й. Легк╕сть, з якою в╕н це зробив, певно, пояснювалася ще й тим, що за умовами свого перебування в СРСР в╕н мав п╕дготувати видання рос╕йською мовою 6-томно╖ американсько╖ енциклопед╕╖ з орган╕зац╕╖ прац╕, сп╕вавтором яко╖ в╕н був. Тож в╕н, певно, хот╕в прикинути, наск╕льки ми могли б бути пом╕чними йому у ц╕й справ╕. Хоча ця справа, як ╕ м╕с╕я Терещенка, вже тод╕ (казали по╕нформован╕ люди) була зарубана на корню.
Нас зустр╕ла прив╕тна ╕ тихомовна (повна протилежн╕сть чолов╕ку) дружина Терещенка ╕ попередила, щоб ми не перевтомлювали професора. Сам господар сид╕в за столом, заваленим грубими фол╕антами. В╕н працював над конспектом згадано╖ енциклопед╕╖.
Такий конспект у вигляд╕ грубезно╖ книги невдовз╕ вийшов друком. Видання було в╕дчепним — маковий шрифт, газетний пап╕р, низька пол╕граф╕я, м╕зерний, як на СРСР, тираж. Власне, це був зам╕нник об╕цяного йому перекладу повно╖ енциклопед╕╖, яка на той час уже н╕кому не була потр╕бною. Бо зм╕нилися часи: на зм╕ну реформац╕йним хрущовським заходам понуро сунув брежн╓вський маразм.
Нас вразила скромн╕сть обстановки помешкання багатого американця. Жодних предмет╕в розкош╕, а лише книги — в╕д п╕длоги до стел╕ та ще карта США на всю ст╕ну.
Говорив здеб╕льшого Микола, а я розглядав господаря ╕ помешкання. Терещенко схвалив напрямок думання Миколи, але з кер╕вництвом дисертац╕╖ не складалося. На той час ВАК вже в╕дмовився конвертувати його професорськ╕ дипломи багатьох американських ╕ ╓вропейських ун╕верситет╕в ╕ пропонував п╕дтверджувати свою науков╕сть на вс╕х р╕внях, починаючи з найнижчого. В╕дсутн╕сть тако╖ конвертац╕╖ унеможливлювала також педагог╕чну д╕яльн╕сть. Економ╕ка у Радянському Союз╕ була фронтом ╕деолог╕чно╖ боротьби, а радянськ╕ економ╕сти — б╕йцями цього фронту. Тож х╕ба можна було важливу справу п╕дготовки б╕йц╕в ╕деолог╕чного фронту передавати в руки ворога?
Терещенка все р╕дше ╕ р╕дше випускали на публ╕ку. А пот╕м його сл╕д взагал╕ загубився. Але причина, як стверджують джерела, що заслуговують на дов╕ру, була глибшою. Вже завершувалося кимось ╕ десь сплановане згортання хрущовсько╖ в╕длиги та вс╕х його реформац╕йних починань, завдяки яким Союз набув би ╕ншого вим╕ру, а життя в ньому — ╕ншо╖ якост╕.

Фед╕р ВОЛЬВАЧ,
професор
м. Ки╖в
(Продовження в наступному номер╕)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 08.06.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10377

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков