"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
#24 за 15.06.2012
КУСЕНЬ ХЛ╤БА
Проза життя
Запах св╕жоспеченого хл╕ба до цього часу пересл╕ду╓ 70-р╕чну кам’янчанку Натал╕ю Семен╕вну М╕рошниченко. Ж╕нка добре пам’ята╓ п╕сляво╓нн╕ роки. Щонед╕л╕ разом ╕з с╕м’╓ю вона ходила на базар. Щоб продати те, що могли з╕брати за тиждень, — десяток крашанок, ог╕рки, картоплю, квасолю. Т╕льки-но заходили на базар, як перед очима на дерев’яних прим╕тивних прилавках лежали пухк╕ б╕л╕ паляниц╕, рум’ян╕ булочки, саморобн╕ цукерки в червоних у б╕лу смужку обгортках, льодяники. У д╕вчинки перехоплювало подих в╕д т╕╓╖ смакоти, дивовижного запаху. Хл╕бину розр╕зали на четвертини. Нав╕ть невелик╕ скибки. Пекли ц╕ смачн╕ вироби вправн╕ господин╕, у магазинах н╕чого цього не було. Мати купувала кусень хл╕ба, ╕ д╕вчинка п╕дставляла долоньку, щоб на землю не впала жодна крих╕тка. Це було справжн╓ свято. А ще вони купували чвертку ол╕╖. Щоб ╖╖ вистачило на тижн╕в два. Соняшникова ол╕я була дорога. Тому переважно споживали риж╕╓ву, рапсову. Вдосталь було риб’ячого жиру. В╕д нього на базар╕ стояв специф╕чний запах, ╕ Наталочка тягла мат╕р подал╕, туди, де так пахне хл╕бом чи соняшниковою ол╕╓ю. Рот наповнювався слиною, а оч╕ матер╕ — сл╕зьми. Пам’ята╓ баба Наталка ╕ хрущовськ╕ часи. За хл╕бом займали черги з ноч╕. Пекли його з кукурудзяного борошна. З’╖си шматочок — ╕, зда╓ться, тирси на╖вся. — Аж не в╕риться, що таке довелось пережити, — каже Натал╕я Семен╕вна. — Завжди мр╕яла досхочу на╖стися хл╕ба отого, базарного, що продавали спекулянти. Думала, виросту, вийду зам╕ж ╕ пектиму хл╕б, булочки ╕ ╖стиму ╖х з╕ св╕жим салом, борщем, соняшниковою ол╕╓ю. Згодом Наталка вийшла зам╕ж, народила двох чудових дочок, навчилася пекти хл╕б. До цього часу не дозволя╓ н╕кому викидати нав╕ть крихти, змете ╖х з╕ столу ╕ вкине до рота. ╤ не тому, що голодна чи жадна. Просто зна╓ ц╕ну шматку хл╕ба. П╕зн╕ше н╕би й грош╕ водилися, була пост╕йна робота, вчасна зарплата, та в магазинах — повний деф╕цит будь-яких товар╕в. Характерною ознакою того часу були черги. За ковбасою, вершковим маслом ╖здили в Ки╖в, ╕нш╕ м╕ста. Популярними тод╕ були автобусн╕ туристичн╕ маршрути вих╕дного дня. Зам╕сть екскурс╕й люди робили наб╕ги на м╕ськ╕ магазини й к╕лограмами скуповували продовольч╕ товари. Заздрили яскравим ╕мпортним упаковкам. — Хто м╕г подумати, що ╕ в наших магазинах буде предостатньо р╕зних товар╕в, — каже ж╕нка, — та люди ╖х купують не дуже охоче через висок╕ ц╕ни ╕ низьку як╕сть. Пригаду╓ Натал╕я Семен╕вна, як ╖╖ дочка, при╖хавши в гост╕, привезла з Португал╕╖ гостинц╕. Покуштувала ╖х старенька ╕ скрушно похитала головою: куди ╖м до наших, укра╖нських, ╕ як там ╖х люди споживають. — Дочко, може, вже дома залишишся, досить вже ╖здити по заграницях. Он синок ста╓ дорослий, йому око материнське потр╕бне, ласка, — каже ж╕нка. — Мамо, а як житимемо, — сумно в╕дпов╕да╓ ╤рина, — роботи тут нема╓. Син незабаром школу зак╕нчить, а там десь навчатиметься. Грош╕ ж потр╕бн╕. Та й хату ремонтувати треба. Обнялися мати з дочкою. Допоки ж житимемо нар╕зно? Коли зак╕нчиться це зароб╕тчанство? Не бачила, як син вир╕с, привезла минулого року йому одяг, а в╕н малим виявився. Як же не хочеться ╖хати у чужий край, понев╕рятись по кутках! Ма╓ вищу осв╕ту, а працю╓ служницею у португальськ╕й с╕м’╖. ╤ все задля того, щоб заробити коп╕йчину. ╤ра тяжко з╕тхнула. А перед очима промайнула картина, як вона с╕м рок╕в тому по╖хала до Португал╕╖ у пошуках дол╕. З чолов╕ком розлучилась. Роботи за фахом не знайшла. За порадою знайомо╖ по╖хала у св╕т широкий. Сина залишила на бабусю. Як же ╖й важко було, особливо у перший р╕к понев╕рянь. Утримувало т╕льки те, що потр╕бн╕ грош╕, щоб р╕дним хоч тр╕шки легше жилося. А серце щоднини рвалося додому. — Думаю, що попрацюю ще к╕лька м╕сяц╕в ╕ повернуся до сина, мами, — каже ╤рина. — Роки швидко спливають, а я не бачу найр╕дн╕ших. Як же це важко. Син в╕двика╓ в╕д мене, доросл╕ша╓. А я не можу забезпечити щасливу долю сво╖й дитин╕. — Пам’ятаю, як моя мама мен╕ говорила, що ладна все в╕ддати, лишень би ╖╖ д╕тям жилося легше, — продовжу╓ Натал╕я Семен╕вна. — Ц╕ ж слова говорила мо╖й мам╕ ╕ бабуся. Про це мр╕яла ╕ я. Нам, нашим батькам кров’ю ╕ потом доводилося заробляти на шматок хл╕ба. Натал╕я Семен╕вна завважила, що останн╕м часом н╕би легше й в╕льн╕ше живеться. Люди стали розкут╕шими, цив╕л╕зован╕шими. В╕дчува╓ться в╕льний дух свободи. Але зростають матер╕альн╕ потреби. Н╕кому не хочеться жити так, як учора. От ╕ намагаються вкладати коп╕йчину в облаштування житла, модний одяг, при╓мний в╕дпочинок. Щоб досягти такого р╕вня життя, потр╕бн╕ грош╕. А ╖х катастроф╕чно не вистача╓. Т╕льки-но вир╕шиш одну проблему, з’явля╓ться ╕нша. Клопоту дода╓ зростання ц╕н на продукти харчування, комунальн╕ послуги. Н╕би у зачарованому кол╕. — Що ти дума╓ш з цього приводу? — запитую у В╕тал╕я, онука Натал╕╖ Семен╕вни. — Хоча моя бабуся й найкраща з ус╕х ж╕нок, яких я знаю, але мен╕ не вистача╓ мами. Вс╕м необх╕дним я забезпечений. У багатьох мо╖х однол╕тк╕в батьки теж на зароб╕тках. ╤ це для нас, ╖хн╕х д╕тей, звичайне явище. Але все це ненормально. Д╕ти й батьки повинн╕ бути разом. Я б не хот╕в жити за кордоном, — продовжу╓ В╕тал╕й, — тривалий час не бачитися з р╕дними — це важко й г╕рко. Хочеться в╕рити, що часи зм╕няться, мо╓му покол╕нню знайдеться робота вдома, нам не доведеться заробляти на шматок хл╕ба у чуж╕м краю. Переконаний, що будемо потр╕бн╕ сво╖й кра╖н╕, народу. Ось така оптим╕стична думка представника молодого покол╕ння налаштову╓ на не менш оптим╕стичн╕, але ф╕лософськ╕ роздуми: Укра╖на в╕дродиться, сьогодн╕шн╕ будн╕ стануть одн╕╓ю ╕з стор╕нок нашо╖ ╕стор╕╖. Так повинно статися.
Валентина КОПИЦЯ м. Кам’янка на Черкащин╕
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10394
|