Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 15.06.2012
СПОМИН ПРО ДРУГА ТА ЙОГО ЧАС

(Зак╕нчення. Поч. у № 23)

Хрущов п╕сля його усунення став об’╓ктом шалено╖ критики, знущання ╕ темою естрадного хохмацтва, яке трива╓ ще й дос╕. Парод╕ю╓ться в основному кукурудзяна тематика. Хрущов, звичайно, був далеко не святим, але ╕ не таким невротиком, простаком чи бездарним пол╕тиком, в чому нас ще й тепер переконують брехлив╕ ╕сторики.
Хрущов припустився двох огр╕х╕в, яких йому не могла простити н╕ тод╕шня партноменклатура (замах на статус ╕ прив╕ле╖), н╕ св╕това закул╕са (спроба зламу усталено╖ ще з час╕в Лен╕на модел╕ м╕жнац╕ональних в╕дносин шляхом л╕кв╕дац╕╖ етн╕чно╖ експлуатац╕╖ ╕ запровадження пропорц╕йного представництва етн╕чних груп у сферах сусп╕льного життя ╕ галузях народного господарства, включаючи осв╕тню, наукову й вуг╕льну).

╤ВАН ПЕТРОВИЧ КАВАЛЕР╤ДЗЕ
У як╕йсь справ╕ академ╕к Петро Степанович Погребняк — м╕й вчитель — доручив мен╕ в╕дв╕дати ╤вана Петровича Кавалер╕дзе. Я зателефонував до нього ╕ сказав, що ось маю таке доручення ╕ хот╕в би прийти разом з╕ сво╖м товаришем, якщо в╕н, звичайно, не заперечу╓. З його в╕дпов╕д╕ у мене склалося враження, що в╕н охоче погодився прийняти нас.
╤ ось ми на пороз╕ його квартири, що по вул. Червоноарм╕йськ╕й (зда╓ться, в тому ж будинку, де мешкав Терещенко). Нас зустр╕в високий, ще м╕цно╖ статури, старший чолов╕к. Погляд ще молодих очей (а йшов йому тод╕ 78 р╕к), грива сивого волосся, характерний кавказький н╕с. ╤ з ус╕м цим якось мало гармонувала його лаг╕дна укра╖нська мова ╕ багатюща фонетика. На мо╖й пам’ят╕ так говорили останн╕ з мог╕кан, що к╕нчали колись класичн╕ г╕мназ╕╖ — м╕й вчитель П. С. Погребняк та ще його друг — професор Ростовського ун╕верситету Василько Васильович Ак╕мцев. П╕сля перших фраз (хто ви, зв╕дки та чи╖х батьк╕в д╕ти) розмова перейшла на загальне. Я щось запитував про його р╕дного брата — професора ╜рунтознавства, оск╕льки це для мене було зрозум╕л╕ше й ближче. ╤ван Петрович згадував сво╖ молод╕ роки, коли в╕н жив у Париж╕, дружив з Архипенком ╕ знався з самим Роденом, автором всесв╕тньо в╕домого «Мислителя». Архипенко на той час також уже був в╕домим як автор класичних скульптур «Танок» та «Постать людини», з яких розпочина╓ться доба куб╕зму — новий напрямок у св╕товому мистецтв╕. ╤. П. Кавалер╕дзе у себе вдома, в Укра╖н╕, був в╕домий як автор ряду скульптур, у тому числ╕ «Пам’ятника Княгин╕ Ольз╕» у Ки╓в╕.
Роден прив╕тно зустр╕чав талановитих хлопц╕в з Укра╖ни ╕, траплялося, замовляв ╖м приготувати для нього укра╖нський борщ. Про те, як це було, ╤ван Петрович згадував у деталях ╕ з гумором. Про Архипенка завжди говорив з теплотою ╕ якимось смутком. Шкодував, що не м╕г п╕дтримувати зв’язок з ним (Архипенко помер за р╕к до ц╕╓╖ нашо╖ розмови).
На той час, коли ми нагодилися, ╤. П. Кавалер╕дзе готував альбом фотограф╕й сво╖х твор╕в для яко╖сь виставки. Деяк╕ з них в╕н брав до рук ╕ коментував: «Ось Шаляп╕н. Його я л╕пив, коли мен╕ було 19 рок╕в. Шаляп╕н сам вибрав мене для ц╕╓╖ роботи серед багатьох претендент╕в. А це Сковорода. Це — Артем. А ось Княгиня Ольга. ╥╖ зруйнували в 30-х роках». Кожна з цих фотограф╕й супроводжувалася поясненнями — чому, для чого ╕ як це зроблено.
На одн╕й з фотограф╕й ╤ван Петрович затримався ╕ з якоюсь зажурою сказав: «А ось цю чомусь на виставку н╕де не беруть. Не знаю, чому. Може, думають, що господар — куркуль». Це була фотограф╕я скульптури, що стояла поруч на стол╕ ╕ називалася «Собака на могил╕ господаря». Звичайно, ╤ван Петрович знав причину того, чому «не беруть».
У скульптур╕ дивовижно по╓днуються драматизм Родена ╕ експрес╕он╕зм куб╕зму Архипенка. Траг╕зм, в╕ддан╕сть ╕ невимовна втрата — таке враження справля╓ композиц╕я скульптури — похилен╕ плеч╕, важка схилена до надгробно╖ плити голова чи то ╕рландського сетера, чи то людини, чи то обох одночасно. Через цю свою манеру по╓днувати згадан╕ стил╕ ╤. П. Кавалер╕дзе був нещадно критикований ортодоксами в╕д соцреал╕зму.
Я вперше в житт╕ був так захоплений скульптурою, ╤. П. Кавалер╕дзе пом╕тив мо╓ здивування, взяв фотограф╕ю ╕ написав на н╕й: «Федору Вольвачу на спомин про приязну зустр╕ч. Кавалер╕дзе, червень 1965». При цьому сказав: «Тепер я точно знаю, що для того, щоб зобразити повний ╕д╕отизм, треба зобразити ╕деальн╕ риси обличчя ╕ пропорц╕╖ т╕ла».
П╕сля альбому мова перейшла до пам’ятника Т. Шевченку, який щойно було в╕дкрито у Москв╕ ╕ до створення якого безпосередньо був причетний Кавалер╕дзе. Будучи неви╖зним ╕ замовчуваним, в╕н подарував ╕дею пам’ятника учням ╕з його майстерн╕, бо за його авторством пам’ятник не пройшов би. Первинний задум митця (╕ це в╕н демонстрував на модел╕) полягав у тому, що Шевченко стояв на скел╕ ╕ н╕би виривався з в╕тру. Той пам’ятник, що встановили в Москв╕, ма╓ сутт╓в╕ в╕дхилення в╕д цього задуму: похилена постать Шевченка, людини, що йде проти в╕тру, була випростана, а те, що мало б символ╕зувати за плечима в╕тер, було обтято не то до розл╕тайки, не то банального плаща. Сам пам’ятник понизили до земл╕ й встановили на плит╕.
╤. П. Кавалер╕дзе був також ╕ модерним к╕норежисером. Його оператор стверджував, що Кавалер╕дзе був талановит╕ший за О. Довженка, але в силу багатьох обставин в╕н не м╕г реал╕зуватися повн╕стю.
Зайшла мова про сучасне к╕но, про те, що ми в ньому сприйма╓мо, а що не сприйма╓мо. Йому ж не подобалась в тод╕шньому к╕но «пов╓ствоват╓льность» (для цього ╕сну╓ книжка), розтягнут╕сть кадру (коли показують, що людина спуска╓ться сходами, то обов’язково увесь процес в╕д першо╖ до останньо╖ сходинки), неметафоричн╕сть («Я н╕коли не показував битву в ус╕х деталях. У мене було так: зударилися дв╕ сили. Пауза. А пот╕м по р╕чц╕ пливе один кашкет, два кашкети, багато кашкет╕в»). Метафора справд╕ ц╕кава. Хот╕лося б побачити.
У Кавалер╕дзе ми пробули довше, н╕ж спод╕валися.
П╕д враженням почутого ╕ побаченого поверталися додому мовчки. ╤ це так було несхоже на завжди балакучого Миколу.

АКАДЕМ╤К П. С. ПОГРЕБНЯК
Петро Степанович Погребняк — це хрещений батько мо╓╖ дол╕. В╕н звернув на мене увагу, ще коли я був студентом третього курсу ╕ в╕дтод╕ пост╕йно тримав мене в пол╕ зору ╕ завжди протягував мен╕ руку допомоги тод╕, коли це мен╕ було найб╕льше потр╕бно. Я пост╕йно бував у нього вдома. Часто було каже: «Приходьте до мене тод╕-то й тод╕. В мене буде Л. Л╓онов (М. Рильський, Б. Д. Антоненко-Давидович, чи ще хтось з Прибалтики, Груз╕╖ чи Рос╕╖)». Запитую: «А що я буду робити?» «Будете сид╕ти й слухати». В такий спос╕б в╕н долучав мене до ╕ншого, дос╕ незнаного мен╕ св╕ту ╕нтел╕гентних людей, ╕нтелектуальних розмов ╕, що дуже важливо, патр╕отичних роздум╕в. ╤ це дуже укр╕пило м╕й дух. В╕н був надзвичайно мудрою й ╕нтел╕гентною людиною, висловлювався дотепно ╕ афористично. Був неперевершеним мовцем. Про його досконалу мову писала «Л╕тературна Укра╖на». Його недруги уникали прямо╖ ╕ публ╕чно╖ дискус╕╖ з ним, бо в╕н мав звичку в ╕нтел╕гентний спос╕б розмазувати сво╖х опонент╕в.
Приск╕пливо ставився до мови наукових праць сво╖х асп╕рант╕в ╕ сп╕вроб╕тник╕в. Редагуючи, казав: «Див╕ться, як сл╕д писати». Був вимогливий до моральних якостей оточення: «Якщо двоноге бреше, то це вже не людина». ╤ разом з тим часто повторював: «Теплота людських вза╓мин — то велика енергетична сила. Не скуп╕ться бути добрими».
Посп╕шн╕сть, поверхов╕сть, кон’юнктурн╕сть нейтрал╕зував убивчою сентенц╕╓ю: «Це повчальний приклад того, як не сл╕д братися за «толкован╕╓» мисл╓й, ╓сл╕ он╕ н╓ ясни самому толковат╓лю».
Особливо теплою була його дружба з Максимом Тадейовичем Рильським, який присвятив йому прекрасного в╕рша «Л╕с, або, як кажуть, серби, — шума...»
Промова П. С. Погребняка на похоронах М. Т. Рильського «Перед розкритою могилою друга» тод╕ вразила вс╕х.
Коли розпочалися перш╕ арешти у 1965 роц╕ ╕ я вже перебував «п╕д оп╕кою» полковника Мерешка (Р. Люксембург, 16), П. С. Погребняк ходив, як в╕н казав, до «самого генерала» щодо захисту мене в╕д всесильного в╕домства цього генерала. До реч╕, цей Мерешко тод╕ якось обмовився, що в╕н н╕бито «займався» ще батьком Л╕ни Костенко, ╕ тому йому з нею все зрозум╕ло.
Вдруге в╕д цього в╕домства Петро Степанович захистив мене у 1972 роц╕, коли вже будучи у Феофан╕╖ з тяжким д╕агнозом, в╕н вийшов ╕з л╕карн╕ на годину, щоб п╕дтримати мене на захист╕ кандидатсько╖ дисертац╕╖ у Ки╖вському ун╕верситет╕ ╕м. Т. Г. Шевченка, бо КДБ тиснув на партком ╕ голову Вчено╖ ради, щоб зняти мене з захисту.
Для пор╕вняння: коли брали ╢вгена Сверстюка, то робили обшук у його робочому стол╕, а допомагав кадеб╕сту сам директор ╕нституту. Цей академ╕к, стоячи на кол╕нах перед столом (чи кадеб╕стом), сам шмонав по шухлядах, вигр╕бав з них редакц╕йн╕ папери, передавав ╖х кадеб╕сту з╕ словами: «А подив╕ться ось це». Тепер цей чолов╕к ходить у великих демократах ╕ ще б╕льших патр╕отах. Справд╕, зм╕нюються часи.
Я був останн╕м асп╕рантом Петра Степановича, ╕ в╕н був з╕ мною досить в╕двертий. За його дорученням мен╕ доводилося к╕лька раз╕в ╖здити до ╤. Дзюби (на той час уже гнаного, пересл╕дуваного, безроб╕тного ╕ безквартирного), щоб передати йому конверт з позначкою: «За м╕сяць такий-то». ╤стор╕я така. Якось у Презид╕╖ АН УРСР академ╕к Копн╕н, директор ╤нституту ф╕лософ╕╖, сказав про ╤вана Дзюбу: «Дзюба — это умница № 1, но это и враг № 1». Максим Рильський, передаючи це висловлювання Копн╕на Петру Степановичу, сказав, що Дзюба — це майбутн╓ Укра╖ни, але йому ╕ найважче буде. Тому йому треба допомагати. Щоразу, передаючи конверт, Петро Степанович казав: «Так хот╕в Максим Тадейович».
Звичайно, я не м╕г не познайомити Миколу з такою людиною, як Петро Степанович. До того ж, в╕н прихильно ставився до агроном╕в. При нагод╕ завжди охоче розмовляв з ними про погоду, дощ╕, с╕вбу, оранку ╕ врожа╖.
Вже йшов 1970 р╕к. П╕сля погромного 1965-го, коли була розс╕яна перша укра╖нська хвиля, до Ки╓ва почали п╕дтягуватися уц╕л╕л╕ рештки ╕ продовжували займатися тим, чим займалися ран╕ше. Але кадеб╕сти стали брутальн╕шими ╕ зл╕шими. Мо╖ сл╕дч╕ 1972 року кап╕тан Берестовський та п╕дполковник Пархоменко, на в╕дм╕ну в╕д спок╕йного Мерешка, були агресивними ╕ злими. Особливо злобував ╕ бризкав слиною Пархоменко, який готовий був роздерти свого «кл╕╓нта». Де ╕ чим займа╓ться тепер ця людина? Хай йому здоровиться, якщо нездужа╓.
Тод╕ оф╕ц╕йна Укра╖на захлиналась в пропагандистському шал╕ ╕ буквально дур╕ла, готуючись в╕дзначити 100-р╕чний юв╕лей вождя. Народ в╕дпов╕дав на ц╕ заходи анекдотами ╕ гумором про мило п╕д назвою «По Л╓н╕нск╕м м╓стам» та про праску, з яко╖ т╕льки й чутно, ск╕льки дн╕в залишилося до юв╕лею.
Якось про ц╕ та ╕нш╕ реч╕ зайшла у нас розмова з П. С. Погребняком, коли ми з Миколою нав╕далися до нього, щоб перевезти його б╕бл╕отеку на лют╕зьку дачу. В╕н завжди ц╕кавився, як ╕ про що говорить народ на вулиц╕. П╕д час тако╖ розмови Петро Степанович приголомшив нас фразою: «Найб╕льше, що ми втратили за час буд╕вництва соц╕ал╕зму – це людину. ╤ незалежну Укра╖ну колись доведеться будувати з г╕вна. Скаж╕ть, а х╕ба це над╕йний матер╕ал?» Ми були просто приголомшен╕ такою анал╕тикою. Яка втрата ╕ яко╖ людини, коли вже йшлося про «новую ╕стор╕ческую общность — сов╓тского ч╓лов╓ка», який вже у 2017 роц╕ мав стати ╓диною нац╕ональн╕стю для всього СРСР? Або яка незалежна Укра╖на у 1970 роц╕, коли лише згадка про не╖ вважалася смертним гр╕хом.
Вражаючими у цих словах академ╕ка були б╕ль ╕ туга за втраченою людиною, т╕╓ю, яку в╕н знав у 1918-1920 роках ╕ яка спроможна була вибухати протестами ╕ повстаннями.
Ця людина озивалася до мене словами Маланюка: «...А треба було впасти серед бою на т╕й земл╕, де молод╕сть цв╕ла», максимал╕змом Донцова: «Або ми станемо печенею, або ми будемо ╖сти печеню».
Еманац╕я цього духу йшла також в╕д Б. Д. Антоненка-Давидовича, коли в╕н з особливим притиском промовляв слова, як╕ я вперше почув в╕д нього: «Кожне слово, сказане в Укра╖н╕ не по-укра╖нськи, — це видаток з укра╖нсько╖ скарбниц╕, який до не╖ н╕коли не поверта╓ться». Глибинний зм╕ст тод╕шнього одкровення П. С. Погребняка мен╕ в╕дкрився вже в часи незалежност╕ Укра╖ни. Справд╕, х╕ба вс╕ наш╕ державно розбудован╕ проблеми — це не проблеми людини з того ненад╕йного матер╕алу? Одна Верховна Рада чого варта...
Наприк╕нц╕ 80-х — початку 90-х рок╕в наш╕ зустр╕ч╕ та розмови мали вже ╕ншу спрямован╕сть. Микола переймався патр╕отично-демократичними рухами, ╖хн╕ми програмами, принципами орган╕зац╕╖ ╕ вс╕ляко намагався донести сво╓ бачення до л╕дер╕в цих парт╕й. Я зосередився на науков╕й робот╕ п╕сля заснування разом з С. Плачиндою, В. Ткаченком та ╕ншими «Зеленого руху», який в╕дразу ж було сканал╕зовано на марг╕нес, де в╕н перебува╓ й донин╕.
Але парт╕йн╕ л╕дери, будучи зацикленими на парт╕йних ╕нтригах, мало переймалися такими речами, як майбутн╕ форми орган╕зац╕╖ сусп╕льно-виробничих в╕дносин на сел╕, в╕д яких, власне, ╕ залежатиме доля укра╖нського села, чи ╕де╓ю орган╕зац╕╖ кооператив╕в на основ╕ три╓дино╖ участ╕ в них член╕в кооперативу — майна, земл╕ ╕ власно╖ прац╕. Статут такого кооперативу був п╕дготовлений Миколою ╕ ми його досить ретельно обм╕рковували. В╕н переконував чиновник╕в в╕д влади, що фермерство — це вчорашн╕й ╕ позавчорашн╕й день с╕льського господарства ╕ що майбутн╓ укра╖нського села — в крупнотоварному виробництв╕. Але нов╕тн╕ п╕дручники з ╕стор╕╖ Укра╖ни для учн╕в 11 класу вже демонструють укра╖нського фермера верхи на... мотоблоц╕, того фермера, який, будучи колгоспником, возс╕дав на С-100.
╤ ось тепер ╕нтернац╕онал-демократи воп╕ють: «Ах, що ж нако╖ла ця влада! Вона зруйнувала село ╕ в план╕ соц╕ально-виробничих в╕дносин в╕дкинула його на 100 рок╕в назад». ╤ це справд╕ так.
За роки радянсько╖ влади Микола не м╕г реал╕зувати сво╖ проекти, хоча нав╕ть високе начальство нап╕вжартома-нап╕всерйозно називало його тод╕ готовим головою Ради м╕н╕стр╕в. Так само, зда╓ться, залишилися не реал╕зованими його ╕нш╕ проекти та над╕╖ ╕ в незалежн╕й Укра╖н╕, бо в╕н у сво╖х роздумах завжди випереджав час.
Але одна з його ╕дей все-таки знайшла орган╕зац╕йне оформлення — це створення соц╕ально-психолог╕чно╖ служби М╕н╕стерства оборони. ╥╖ очолив представлений Миколою тод╕шньому м╕н╕стру оборони К. Морозову — В. Мулява, згодом генерал ╕ гетьман укра╖нського козацтва. Микола мен╕ розказував, що концепц╕я тако╖ служби виникла у нього давно п╕д впливом американсько╖ книги «Психолог╕я ╕ солдат», яку в╕н читав у в╕йськов╕й частин╕, перебуваючи на чергов╕й переп╕дготовц╕. Шкода, що наступники Морозова цю службу зл╕кв╕дували. Можливо, у тепер╕шн╕й укра╖нськ╕й арм╕╖ було б менше р╕зних макабричних ╕стор╕й, про як╕ нам пов╕домляють ЗМ╤.
Коли я вже згадав про укра╖нське козацтво, то к╕лька сл╕в ╕ про нього.
Микола був прихильником ╕ учасником в╕дновлення козацтва. Але в╕н був твердо переконаний, що в основу козацького ренесансу ма╓ бути покладена господарсько-економ╕чна д╕яльн╕сть, а також сформована соц╕альна база козацтва, без чого козацтво в Укра╖н╕ не матиме перспективи.
Насамперед, йшлося про створення с╕льськогосподарських козацьких п╕дпри╓мств-кооператив╕в. Нами була проведена рекогносцировка м╕сць, де так╕ господарства могли бути заснован╕. Виб╕р випав на район К╕ровоградсько╖ област╕, на територ╕╖ якого поширен╕ просадочн╕ явища ╕ в╕дпов╕дн╕ ╖м еколог╕чно зм╕нен╕ ╜рунти. Так╕ земл╕ потребують рекультивац╕╖ ╕ спец╕ального використання ╕ тому ╖м легше було б надати в╕дпов╕дний статус. Кер╕вництво району з ентуз╕азмом сприйняло ╕дею козацьких господарств, оск╕льки це надавало б району та його жителям певн╕ преференц╕╖.
Для заснування базового господарства було визначено садибу-запов╕дник Тоб╕левича (Хут╕р Над╕я), на що було отримано принципову згоду тод╕шнього м╕н╕стра культури ╤вана Дзюби. П╕д цю ╕дею була сформована науково-техн╕чна рада з доктор╕в ╕ кандидат╕в наук р╕зних галузей с╕льського господарства. К╕лька раз╕в рада в такому склад╕ зустр╕чалася з гетьманом та його активом, але якось дал╕ «Будьмо, гей!» д╕ло не п╕шло. Район так ╕ не д╕ждався статусу козацького господарства, який би розв’язав йому руки.
Козацтво було переор╕╓нтовано на охоронну д╕яльн╕сть, де воно тепер деморал╕зу╓ться на поб╕гушках ╕ поступово сходитиме на пси.
Бо х╕ба може бути усп╕шною громадська структура, яка не ма╓ соц╕ально╖ бази ╕ в як╕й на одного посполитого припада╓ 10 генерал╕в?
З часом спогади про наше н╕би дисидентство в╕д╕йшли на задн╕й план. Ми почали згадувати про нього, коли ця тематика вже перейшла у фазу розробки ╖╖ ╕сториками ╕ ф╕лософами. ╤ ц╕кава картина виходить. З одного боку ╕сну╓ тенденц╕я геро╖зац╕╖ тих под╕й ╕ причетних до них ос╕б, а з ╕ншого — н╕веляц╕я ╕ спотворення справжн╕х мотив╕в руху шестидесятництва через включення до нього (руху) ос╕б з фальшивими паспортами. Зокрема, ф╕лософ, в╕н же ╕ рух╕вець, М. Попович у «Нарисах ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ культури», виданих ╕ перевиданих Фондом Сороса, до кола активних шестидесятник╕в в╕дносить В. Коротича ╕ М. Ф╕шбейна, ╕ не згаду╓ л╕дера цього руху М. Холодного. При цьому Д. Донцов, на ╕деях якого ферментувало ш╕стдесятництво, оббр╕ху╓ться як н╕бито укра╖нський фашист. Це шулерський прийом, а наявн╕сть сторонн╕х ос╕б в обойм╕ шестидесятник╕в затуманю╓ глибинно-нац╕ональн╕ мотиви цього руху.
Т╕, хто позиц╕онував себе «культурниками», насправд╕ були рефлекторними нац╕онал╕стами, нав╕ть коли цей нац╕онал╕зм ними не усв╕домлювався. Власне, цей контингент забезпечував масов╕сть ш╕стдесятництва. Рефлекторний нац╕онал╕зм, тобто такий, що ╕сну╓ на п╕дсв╕домому р╕вн╕, ╓ найб╕льш глибинний, невитравний ╕ тому не бажаний ╕ для ╕мпершов╕н╕ст╕в, ╕ для ╕нтернац╕онал-демократ╕в, бо на його основ╕ виростають вс╕ ╕нш╕ нац╕онал╕зми — буржуазний, нац╕онал-комун╕стичний, нац╕онал-соц╕ал╕стичний, ╕нтегральний та ╕н. Кожен укра╖нець, якщо в╕н — укра╖нець, ╓ рефлекторним нац╕онал╕стом.
На завершальн╕й стад╕╖ шестидесятник╕в на нього наклався космопол╕тичний рух за права людини, який в к╕нцевому п╕дсумку виявився рухом за м╕ф╕чн╕ права «м╕ф╕чного ч╓лов╓ка», щось на зразок в╕домого «ви во╓вал╕, а ми поб╓д╕л╕».
Одн╕ учасники того руху згодом ем╕грували з Укра╖ни, ╕нш╕, як ╕нтернац╕онал-демократи, ув╕йшли до ново╖-старо╖ влади, сп╕впрацюючи з тими, хто намага╓ться розбудовувати Укра╖ну без державно╖ ╕деолог╕╖, нац╕онально╖ ╕де╖ ╕ без укра╖нц╕в. Тверд╕ патр╕оти — Ю. Бадзьо, В. Барладяну, В. Мороз, З. Антонюк, П. Рубан, П. Скочок та ╕нш╕ — були не до вподоби укра╖нськ╕й пол╕тиц╕.
Якщо хтось з вта╓мничених стверджу╓, що рух шестидесятник╕в був орган╕зованим ╕ координованим, то, певно, так воно ╕ було. Але для багатьох це був рух, для означення якого у польськ╕й соц╕олог╕╖ ╕сну╓ поняття Ped baranov (З. Бауман) — це коли кожний наступний баран в отар╕ дивиться в хв╕ст свого попередника ╕ так руха╓ться в цьому напрямку все стадо. Це — один з механ╕зм╕в сусп╕льних рух╕в. Цей механ╕зм нин╕ посилено експлуату╓ться пол╕ттехнологами. Так, до реч╕, розвива╓ться й наука. Нов╕ в╕дкриття в науц╕ трапляються там, де якийсь паршивий баран вибива╓ться ╕з стада.
Таке бачення обставин тогочасного життя склада╓ться з в╕дстан╕ рок╕в. Ми не були посвячен╕ в орган╕зац╕йний б╕к шестидесятництва. Не зна╓мо, чи доклада╓ться до нього поняття про орган╕зован╕сть на сво╓му р╕вн╕. Ми под╕ляли його спонукальн╕ мотиви. ╤ просто йшли.

Фед╕р ВОЛЬВАЧ,
професор
м. Ки╖в

Микола Горбович (у центр╕), студентськ╕ роки

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10399

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков