Версiя для друку Обговорити в форумi

14 червня 2012 року на честь відзначення Дня Севастополя відбулися міські урочисті збори у театрі ім. Луначарського. Дивне якесь у нас місто, відзначаємо 229-ті роковини міста, коли зовсім недавно відзначали півтори тисячі років його частин – Інкерману і Херсонесу, 2,5 тисячі – Балаклаві, та й Північна сторона, яка раніше мала назву Ахтияр, тягне не менше, ніж на 600 років. Але святкуємо 229, ніби до приходу сюди російського флоту життя на території нашого міста не існувало. Святкування колоніальних свят севастопольськими аборигенами продовжується.
На зборах не відчувалося, що місто є українським і утримується коштом українського народу. Державна мова була показово проігнорована як у промовах, так і на концерті. На урочистостях російською мовою зачитали поздоровлення севастопольцям від Президента України Віктора Януковича. «Севастопольці і сьогодні є взірцем справжнього патріотизму та любові до рідної землі. Саме вам — найтепліші слова глибокої вдячності й шани за безцінний скарб, який ви передаєте у спадок прийдешнім поколінням, — честь, гідність та військову виправку», — звучало зі сцени у російськомовному викладі.
І дійсно, безцінний скарб патріотизму могли спостерігати присутні в залі. У цьому патріотичному скарбі України як держави не існувало. Про державну адекватність замовників і режисерів цього «святкового» дійства свідчить творче перевтілення гасла ПР «Україна для людей» — у «Дворянський бал», розпоряджалися яким князь Володимир, імператриця Катерина ІІ з князем Потьомкіним та адмірали Лазарєв і Нахімов. Серед присутніх на заздалегідь оголошених урочистих зборах «дворяни» не прослідковувалися, хіба що «новітні» з них сиділи на раніше заброньованих ВІП-місцях. Решті зали дали зрозуміти, що саме для цих, новітніх «дворян», готують севастопольські власті українське місто Севастополь. Гордими господарями виділялися представники російського флоту.
Вже увійшло в традицію міської державної адміністрації, а це вона проводила урочисті збори, на День міста ігнорувати Державний Гімн України. Замість нього українські державні службовці від 6 до 1 рангів зі сльозами на очах стоячи слухали гімн, вірніше, російську колоніальну брехливу пісеньку про нібито неприступний Севастополь, який є гордістю і славою русскіх моряків, тобто теперішній гімн міста, який натхненно виконували артисти російського флоту. З чорноморськими співаками намагалися змагатися в любові до мови «россійскіх крестьян» і артисти музичного Центру ВМС України, які, спливаючи потом під прожекторами, виводили, що рідна мова їм не мила.
Високі ордени імені українських видатних гетьманів від українського Президента чіплялися на груди виключно ветеранам і членам Союзу радянських офіцерів, які колонами ходять під червоними прапорами і ганьблять тих же гетьманів.
Не було на сцені і Державного прапора України. На збори не запросили ветеранів ВМС України та тих, хто стояв біля витоків національного державного будівництва у Севастополі. Саме в цьому, треба думати, Президент вгледів «неповторну самобутність і колорит» Севастополя. У центрі зборів красувалися народні депутати Лебедєв і Колесніченко. І хоч вони не є корінними севастопольцями і майже нічого путнього не зробили місту, з їхніх виступів проглядалося неприкрите бажання за допомогою севастопольців знову потрапити до Верховної Ради України.
Подібний сплеск патріотизму по-севастопольськи відбувся і напередодні під час святкування Дня Історичного бульвару. Ні у виступах, ні у демонстраціях-параді історичних клубів, ні на концерті українське слово, українська пісня не звучали. Єдина «Просвіта» виставила свою виставку книг і вишиванок та просвітянський хор завзято демонстрував свою державність до офіційного початку свята.
Отже, спостережливий глядач міг зробити висновок: у Севастополі протягом останніх 229 років українці не жили, не живуть зараз, і у місті Військово-Морські Сили не існують. Українці за місто з ворогами не боролися, на флоті Чорноморському ніколи не служили, свою кров на численних війнах не проливали і місто після воєнної розрухи не відбудовували.
Всьо Росія! Як сказав один з ряжених акторів: «Радий, панове, що місто знаходиться в надійних руках»… Ось тільки в чиїх?

Мирослав МАМЧАК

* * *

ТИМ ЧАСОМ...

Україна виявилася лише на 5-му місці в списку країн, яких жителі Росії називають найближчими друзями й союзниками РФ. Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного російською недержавною дослідницькою організацією «Левада-Центр».
На першому місці перебуває Білорусь – її згадали 34% респондентів, на другому – Казахстан (28%), на третьому – Німеччина (17%), на четвертому – Китай (16%), а Україна посіла тільки п’яту позицію з 13%.
Опитування було проведено наприкінці травня 2012 року серед 1604 громадян Росії віком 18 років і старших у 130 населених пунктах 45 регіонів країни.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 22.06.2012 > Тема "Резонанс"